Проблема експропріацій в контексті діяльності




НазваПроблема експропріацій в контексті діяльності
Дата канвертавання16.01.2013
Памер175.82 Kb.
ТыпДокументы
Проблема експропріацій в контексті діяльності

Української Військової Організації в 1924-29 рр.

Дарованець Олександр.


Однією з найцікавіших сторінок в історії українського національно-визвольного руху є діяльність Української Військової Організації, яка існувала в 1920-1934 рр. На жаль, в силу тих чи інших причин, наукові дослідження з даної теми довгий час велися не в Україні, а виключно за кордоном. До того ж, склалася така ситуація, що дослідники, які займалися цим питанням, не мали доступу до архівів, які знаходилися на території Радянського Союзу або його сателітів. Вилучення із наукового обігу такої великої кількості документів, які стосуються даної теми, негативно позначилося на якості наукових досліджень, які велися за кордоном. Тому існує потреба провести грунтовні дослідження, які стосувалися би історії Української Військової Організації в цілому, а також окремих її аспектів. Одним із таких питань є експропріаційна діяльність, яка проводилася Українською Військовою Організацією (далі –УВО) в 1924 – 1929 рр. Метою даної праці є висвітлення цього явища, його ролі в житті УВО.

Джерельною базою цього дослідження є документи, які знаходяться в Центральному державному історичному архіві України у Львові і зосереджені в фондах 205 і 371.1 Це насамперед обвинувальні акти, вироки, донесення прокурорів, протоколи допитів і очних ставок, записки адвоката Степана Шухевича. Цікавим документом є також комунікат Краєвої команди УВО в справі Володимира Ординця і його товаришів.2

В ході роботи використовувалися також окремі праці Зиновія Книша, Петра Мірчука, Ореста Субтельного.3 Спеціалізованими працями з історії УВО є лише роботи З.Книша. Це досить грунтовні праці, але в них є дві серйозні вади:

1) недостатня джерельна база;

2) досить помітне ідеологічне забервлення.

Роботи П.Мірчука та О.Субтельного носять загальний характер і історії УВО присвячені тільки окремі розділи цих праць.

Використовуються також матеріали, поміщені в пресі, зокрема в часописі “Новий час”.

Активну експропріаційну діяльність Українська Військова Організація розгорнула з 1924 р. і продовжувала до початку 1930-х років, коли естафету в цій справі перебрала в свої руки Організація Українських Націоналістів, створена на базі УВО, яка виділила кадровий кістяк для ОУН. Тому хронологічно дослідження охоплюватиме період 1924 – 1929 рр.

В цей час Західна Україна знаходилася під владою Польщі, яка здобула перемогу в польсько-українській війні 1918 – 1919 рр. і ліквідувала Західноукраїнську Народну Республіку, яка існувала на теренах Галичини. У 1924 році Рада послів Антанти визнала суверенітет Польщі над Східною Галичиною. Таким чином в межах Другої Річпосполитої проживало понад 5 млн. українців (майже 15% її населення).4 Щодо них польський уряд проводив дискримінаційну політику, яка виявлялася у насильній полонізації, політичних та економічних утисках. Так, наприклад, велике незадоволення українців викликала польська колонізація, яка поглиблювала земельний голод в Галичині і Волині.

Незадоволення своїм другосортним становищем в польській державі спонукало українців, насамперед українців Галичини, шукати виходу із такої ситуації. В цей час в українській політичній думці визначальними були три напрямки: державно-самостійницький, легалістично-угодовецький і радянофільський. Українська Військова організація, створена влітку 1920 р., репрезентувала собою державницько-самостійницький напрям.5 Це була досить потужна сила, своєрідна “підпільна армія”, яка мала не меті боротьбу за відновлення української державності. Серед націоналістичних організацій вона була найчисельнішою та найдієвішою; в подальшому вона послужила основою для формування Організації Українських Націоналістів, яка у 1930 – 1950 –х роках очолила національно-визвольний рух. УВО постачала досвічені кадри, насамперед керівні, а її досвід та політична база чимало прислужилися майбутнім поколінням націоналістів.

В діяльності будь-якої організації важливе місце займає проблема матеріального забезпечення. Для УВО були потрібні зброя, вибухівка, агітаційні матеріали та гроші. Основними джерелами надходження необхідних матеріальних засобів були: фінансова та матеріальна допомога з-за кордону, яка надавалася через легальні та нелегальні канали (наприклад, через “Земельний Банк Гіпотечний”. У Львові, нелегальна переправка грошей, зброї, вибухівки кур’єрами та невеликими транспортами із Чехословаччини, Німеччини і Вільного міста Данціґа), використання фінансових ресурсів членів УВО та окремих легальних українських організацій, а також кошти, здобуті під час експропріаційних акцій (“ексів”).

Однак з часом багато каналів втратили свою ефективність в зв’язку з активною діяльністю поліції та дефензиви (насамперед перекази та рахунки підставних осіб та організацій і кур’єрський зв’язок), бо виявилися їхні суттєві вади: ненадійність і нерегулярність. Власні кошти членів УВО не могли покрити всі потреби крайової організації і тому з 1924 р. Українська Військова Організація почала займатися активною експропріаційною діяльністю, а кошти, здобуті таким чином, стали одним з найзначніших джерел матеріального забезпечення цієї організації.

Експропріації, які проводила УВО, відрізнялися від простого грабежу і розбою тим, що мали політичне забарвлення. Ідеологічне обгрунтування експропріаційної діяльності полягало в тому, що вони розглядалися не лише як засіб здобуття необхідних фінансових ресурсів, але й як саботажні акції проти польського окупаційного режиму. Саме тому основними об’єктами нападу ставали інкасаторські вози, скарбові та поштові установи, через які переходили, або які перевозили державні гроші. На приватну власність населення УВО не посягала, якщо не рахувати саботажних акцій щодо польських колоністів-осадників. Це пояснювалося прагненням зберегти свою базу серед українства, де УВО знаходила дієву підтримку, намаганням підтримати свою репутацію.

Для проведення акцій подібного роду потрібна була добра організація і відповідне технічне забезпечення. Організаційний момент передбачав:

ретельний кадровий добір;

інформаційно-планове забезпечення (розвідка, розробка планів нападу і перекриття каналів витоку інформації);

фінансове забезпечення (як правило, невеликі суми на дорожні видатки, харчування тощо).

Розвідка, особливо за часів перебування сотника УГА Юліана Головінського на посаді крайового коменданта УВО, була поставлена досить добре. Так, наприклад, під час процесу “поштовців” поліція доводила, що учасники нападів мали докладні відомості про розклад руху поштових возів з грошима.6 Важливою була також проблема витоку інформації. Так, поліція твердила, що мала конфіденційну інформацію про напад на поштовий віз під Калушем, який мав відбутися 30 травня 1924 р.7 Як відомо, напад не досяг своєї мети і бойовики мусили рятуватися втечею.

Технічне забезпечення полягало у наданні учасникам нападу зброї (переважно автоматичних пістолетів), необхідних інструментів, а також документів. Наприклад, в учасників нападу на поштову філію на вулиці Глибокій у Львові поліція вилучила 4 пістолети системи “Ортґіс-патент” (німецького виробництва, калібр 7,65 мм).8 Револьвери були відібрані і в інших бойовиків УВО, які брали участь в експропріаціях, зокрема Романа Мицика і Ярослава Барановського. 9

Про те, якого значення надавали експропріаційній діяльності чільні діячі УВО, говороить той факт, що крайовий комендант Юліян Головінський створив і сам очолив “Летючу бригаду”, яка займалася виключо експропріаціями. До складу “Летючої бригади” входили сам Ю.Головінський, Микола Ясінський, Василь Атаманчук, Іван Паславський, Андрій Оленський, Володимир Шумський, Микола Ковалисько, Дмитро Дубаневич, Володимир Лупул, Омелян Сеник, Антон Медвідь, Семен Букало, Володимир Моклович, Прокіп Матійців, Роман та Ярослав Барановські.10

Промовистим є й той факт, що під час реорганізації обйового Реферату крайової команди УВО у 1928 р. був створений спеціальний відділ експропріацій.11

Більшість експропріаційних акцій була проведена “Летючою бригадою”, а після її розгрому – людьми з Бойового Реферату УВО, До найзначніших з них належать12:

напад на поштові амбулянси під Калушем – 30 травня 1924 р. і 28 листопада 1924 р.

напад на поштовий віз під Богородчанами – 29 липня 1924 р.;

напад на поштовий віз біля головної пошти у Львові – 27 березня 1925 р.;

розбиття скарбової каси в Долині – 18 липня 1925 р.

напади на поштовий амбулянс під Дунаєвом і на поштовий уряд Сьрем на Познанщині;

напад на поштову філію на вулиці Глибокій у Львові – 3 липня 1928 р.;

напад на поштаря на вулиці Городоцькій – 6 березня 1929 р.

Не завжди ці напади були вдалими. Так, 30 травня 1924 р. під Калушем, постерунковий Роман Красняк і поштар Томаш Бяловонс зуміли відбити напад, хоч і зазнали тяжких поранень.13 Не змогли виконати своє завдання бойовики УВО і 3 липня 1928 р.: грошей не забрали, а самі були затримані поліцією.14 6 березня 1929 р. після невдалого нападу на листоношу від рук поліції загинув член УВО Ярослав Любович і був затриманий Роман Мицик.15 Однак більша частина експропріацій проходила вдало і давала УВО досить значні фінансові ресурси16:

45.000 злотих – поштовий віз під Богородчанами;

80.000 злотих – поштовий віз під Калушем (28.11.1924);
32.520 злотих – поштовий віз у Львові;

6.800 злотих – каса в Долині.

Такий стан справ викликав серйозне занепокоєння серед польських урядовців і поліція зайнялася активними пошуками організаторів і виконавців “ексів”. Першу ниточку польська поліція отримала 29 листопада 1924 р., пілся нападу на поштовий амбулянс під Калушем, коли поблизу Темерівців заарештувала члена “Летючої бригади” Івана Паславського.17 Це сталося таким чином: група, яка виконувала завдання, зупинилася для відпочинку в господі Барановських і зненацька була заскочена поліцією, яка прочісувала околиці. Однак більшості бойовиків, які вчинили збройний опір, вдалося втекти; був затриманий лише Іван Паславський.

В поліції він ні до чого не признавався і тому подальші пошуки велися шляхом встановлення зв’язків Паславського і братів Барановських. Цей процес був досить тривалим: Микола Ясінський (Кароль Лещинський, “Льолько”) був заарештований лише 9 серпня 1925 р., а Дмитро Дубаневич – 6 вересня 1925 р.18 Крім них, були арештовані також Андрій Оленський, Микола Ковалисько, Роман та Ярослав Барановські, Антон Медвідь, Володимир Лупул, Микола Бігун, Іван Любомир Гловацький та Антон Стефанишин. Частина з них дала свідчення поліції: Оленський зізнався у своїй причетності до нападу на поштовий віз біля головної пошти у Львові, а також обтяжив Ясінського, Барановського і Ковалиська.19 Ярослав Барановський 21.06.1925 зізнався, що в нападі брали участь п’ятеро людей, зокрема він, його брат Роман, Лещинський, Паславський і ще один невідомий.20 Дубаневич зізнався, що він з Медведем і ще двома його товаришами оббкрадали касу в Долині.21 Адвокат Шухевич змушений був порадити Дубаневичу: “Взагалі мало і коротко говорити, не так, як Стефанишин і Медвідь, що вже як пустять язик в рух, то не можуть його стримати”.22 Більшість цих зізнань були відкликані на суді, як вимушені биттям в поліції; Дмитро Дубаневич навіть заявив, що його “так збито, що я взагалі не знаю, про що мене питано і що до протоколу втягнено”.23 Особливо багато скарг було на функціонерів стрийської поліції, зокрема агента Стецулу.24

Після майже півторарічного слідства (тривало до 1 липня 1926 р.) розпочався судовий процес у цій справі (т.зв. процес “поштовців”), який тривав понад місяць.25 В ході процесу підсудні поводили себе гідно, насамперед їхні лідери Микола Ясінський та Іван Паславський. Зізнання, які окремі підсудні давали поліції, на суді були відкликані. Доказів було замало і в результаті четверо підсудних було виправдано, зокрема члени “Летючої бригади” Микола Ковалисько, Володимир Лупул і Володимир Шумський.

До різних термінів ув’язнення засуджено 8 осіб: Дмитро Дубаневич – 8 років (державна зрада, вбивство і крадіжка), Іван Паславський – 5 років (державна зрада, збройний грабунок, збройний опір поліції), Микола Ясінський – 4 роки (державна зрада, збройний грабунок і крадіжка), Андрій Оленський (державна зрада, збройний грабунок, шпигунство) і Антон Медвідь (державна зрада, крадіжка) – по 3 роки; Роман і Ярослав Барановські (державна зрада і збройний грабунок) – 2,5 роки, Микола Бігун (державна зрада, збройний грабунок, завдання тяжких тілесних ушкоджень, шпигунство) – 6 років (заочно). 26

Особи Юліяна Головінського, Прокопа Матійціва, Василя Атаманчука, а пізніше і Миколи Ковалиська проходили в процесі у справі убивства Собінського – процесу “сімнадцяти”.27 Цікаво, що Юліяна Головінського жодного разу не ідентифікували як організатора чи учасника експропріацій. Лише один раз в протоколі допиту Ярослава Барановського у поліції (21.06.1925) випливло ім’я Юлек, але хто ховався за ним, поліція не змогла встановити.28

Результатом дій польської поліції став фактичний розгром “Летючої бригади” і припиненя її існування, а також тимчасове згортання експропріаційної діяльності. Відновилися вони аж в 1928 році і проводилися силами Бойового Реферату Крайової Команди УВО. Загальне керівництво здійснював шеф реферату Роман Барановський, який вже встиг вийти з тюрми (йому і його брату було даровано 1/3 терміну). Саме він спланував і підготував напад на поштову філію на вулиці Глибокій у Львові, який відбувся 3 липня 1928 р. Нападу передувала детальна розвідка, яку проводили жіночий відділ УВО, Зиновій Книш, Володимир (Дзюник) Попадюк і сам Роман Барановський.29 До операції був також залучений шофер Іван Штокало із його власним автомобілем, крім нього було ще 5 нападників.30 Напад вийшов невдалим, бо інкасатор фірми “Лех” Леопольд Вайншток, який знаходився в приміщенні філії, зумів вибити шибу вікна і покликати на допомогу; нападники мусили рятуватися від поліції втечею.31 В цей час у філії було 49.400 злотих готівкою, однак в руках бойовиків опинилися лише 45 злотих 50 грошів, відібраних у Вайнштока і уряднички Любінецької.32 Крім того, хоч їм вдалося безперешкодно втекти, поліція дуже хутко вийшла на шофера Івана Штокала, а через нього – на Володимира Ординця і Володимира Мироша.33 Згодом були арештовані Євген Скіцький, Іван Плахтина, Євген та Роман Качмарські. Слідство провадила V бригада львівської поліції, яка займалася політичними справами і особисто шеф політичної поліції у Львові Мітленер.34 Спочатку поліція мала в розпорядженні лише свідчення Тустановської, Ковальчик, Любінецької, Добростанської, Червінського (працівників філії), Анни Врубель, Анни Ольберт, Анни Дзіневич, Марії Семкевич, Ірини Стецюк та Войнштока, а також зізнання Івана Штокала.35 Мирош, Ординець та інші довгий час не признавалися в належності до УВО і участі в нападі. Лише 6 липня Володимир Мирош склав поліції зізнання, в якому учасниками нападу назвав В.Ординця, Є. Качмарського, Є.Скіцького, І.Плахтину, І.Штокала.36 Пізніше почав зізнаватися В.Ординець.37 Потім, на суді, вони заявили, що їхні зізнання були вимушені биттям на поліції. Зокрема, В.Мирош заявив, що 6 липня “били його так, що він втратив свідомість”.38 Підкомісар Смольніцкі визнав, що поданий Мирошем опис особи, яка його била, співпадає з описом комісара Федунішина, але заявив, що “на поліції взагалі не б’ють”, а Федунішин – “людина настільки культурна і куртуазна, що не спромігся б на те, щоб бити”.39

Книш подає, що участь в нападі брати теж Попадюк і він сам, але поліція не змогла дібрати ключика до них (Попадюка арештували і відпустили, а Книша не зуміли навіть арештувати).40

Тим часом слідство завершилося і 18 липня 1928 р. був виданий наказ про наглий суд.41 Сам процес почався 19 липня 1928 р. і тривав шість днів.42 Прокуратура кваліфікувала цей напад як звичайний грабунок, що підлягає компетенції наглого суду, хоч поліція в своєму рапорті від 4.07.1928 стверджувала, що це справа рук боївки УВО, посилаючись на речові докази, знайдені в Ординця і Скіцького. 43 Наглий суд загрожував більш важкими присудами (аж до смертної кари) і тому оборона робила все можливе, щоб його відвести. Оборонці поставили вимогу кваліфікувати вчинок цих людей за §58 (державна зрада), для того, щоби він підлягав компетенції суду присяжних, а не наглого суду.44 Мотивувалося це тим, що обвинувачені діяли з наказу УВО. Не лишилася осторонь і Крайова Команда УВО, яка видала комунікат від 25 липня 1928 р.; в ньому стверджувала, що цей чин – наскрізь політичний, зроблений з наказу УВО і висловила подяку засудженим за “точне виконання наказу і рівновагу духа”.45

Однак трибунал відкинув домагання оборони і визнав їх винними у злочині збройного грабунку (§§190, 192, 194 карного кодексу). В зв’язку з цим Ординця і Плахтину засуджено до кари смерті через повішення, Мироша – на 7 років загостреної важкої тюрми, Євгена Качмарського – на 5 років важкої тюрми; справи Скіцького і Штокала передали звичайному судові.46 Згодом Ординця і Плахтину було помилувано телеграмою президента Польщі (Ординцю – 12 років важкої тюрми, Плахтині – 10).47 25 листопада 1929 р. звичайний суд засудив Скіцького і Штокала до 4 років в’язниці.48 Через звичайний суд по цій справі проходили Володимир Кубов, Роман Качмарський і Вена Краєвська, яким закидали дальшу співучасть у нападі. 49

За невдалу організацію нападу Роман Барановський дістав нагінку від Начальної Команди, але потреба у грошах залишалася і він почав готувати новий напад. Об’єктом цього нападу мав стати поштар, який розносив гроші в районі вулиці Городоцької. Для цього було зібрано відповідну інформацію і найнято квартиру на цій вулиці, в яку вселилася 1 березня 1929 р. дівчина, котра назвалася Полею Бронфман.50 5 березня 1929 р. до неї завітали двоє молодих людей, які і виконали в цьому помешканні напад на поштаря.51 Він теж виявився невдалим: переляканий поштар зумів вирватися із рук напасників і ті мусили тікати від поліції. Під час погоні був тяжко поранений кондуктор Ґавлік, який намагався затримати одного з нападників, вбитий бойовик УВО Ярослав Любович і затриманий другий учасник нападу – Роман Мицик.52 “Поля Бронфман” зникла безслідно.53 Поліційні доходження не були довгими і вже 15 березня 1929 р. відбувся наглий суд над Романом Мициком, якому загрожувала кара від 5 до 20 років тюрми.54 Його визнали винним у злочині грабунку (§§190, 192, 193, 195) і засудили до 7 років важкої тюрми.55 Було арештовано і Зиновія Книша, якому закидали організацію нападу.56 Вину Книша не вдалося довести, але він три місяці сидів у “Бригідках”.57

Результатом останніх двох процесів було значне кадрове ослаблення УВО, зокрема її Бойового Реферату (так, наприклад, одним із наслідків цих провалів було відсторонення Р,Барановського від керівництва Бойовим Рефератом).58 Враховуючи масові арешти керівників і активних діячів УВО, пов’язаних із листопадовими подіями 1928 р. та справою “Східних торгів”, насамперед арешт Сушка і Сайкевича (попередника Барановського), можна сказати, що в цей час була частково розпорошена.

Таким чином, ми бачимо, що експропріаційна діяльність мала певний вплив на організаційну структуру УВО та кадрові зміни в ній. Перш за все – це створення особливих підрозділів, які займалися цим питанням (“Летюча бригада”, експропріаційний відділ Бойового Реферату) і відхід від активної діяльності тих членів організації, які були ув’язнені або просто засвітилися.

Великою була роль експропріацій у фінансовому забезпеченні діяльності тих підрозділів УВО, які діяли в Галичині, особливо в 1924-26 рр. Особливо це важливо було для тих людей, які змушені були переходити на нелегальне становище або виконували відповідальні завдання організації, які вимагали певних фінансових витрат. Фактично всі ці кошти йшли на потреби крайової організації; закордонні підрозділи УВО фінансувалися із закордонних джерел.

Крім того, зважаючи на ідеологічне підгрунтя експропріацій УВО, можна сказати, що вони мали певне політичне значення. Це обумовлено такими факторами, як:

матеріальна підтримка національно-визвольного руху;

популяризація УВО та її ідеології завдяки гучним політичним процесам “поштовців”, Ординця і товаришів, Романа Мицика.

дестабілізація польського окупаційного режиму на західноукраїнських землях.

Тому можна з певністю твердити, що експропріації відігравали важливу роль у житті Української Військової Організації і мали великий вплив на різні сторони її діяльності.

1 Центральний державний історичний архів України у Львові (далі – ЦДІА України у Львові), ф.205 (Прокурор апеляційного суду, м.Львів), оп.1, спр.930, 937, 953, 3107; ф.371 (Степан Шухевич – адвокат), оп.1, спр.59.

2 ЦДІА України у Львові, ф.205, оп.1, спр. 937, арк.96; ф.371, оп.1, спр.61, арк.59..

3 Книш З. Далекий приціл. Українська військова організація в 1927-1929 рр. Торонто: Срібна Сурма,1967.; Книш З. Начальна команда УВО у Львові//Життя і смерть полковника Коновальця. Львів,1993. С.88-94; Мірчук П. Нарис історії Організації Українських Націоналістів. Мюнхен-Лондон-Нью-Йорк,1968. Т.1; Субтельний О. Україна: історія. Київ,1993.

4 Субтельний О. Україна: історія.С.525..

5 Книш З. Начальна команда УВО у Львові // Життя і смерть полковника Коновальця. Львів,1993. С.89.

6 ЦДІА України у Львові, ф.205, оп.1, спр. 3107, арк.15.

7 Там само, арк.17.

8 ЦДІА України у Львові, ф.205, оп.1, спр. 937, арк.66.

9 ЦДІА України у Львові, ф.205, оп.1, спр. 953, арк.8зв.; ф.371, оп.1, спр.59, арк.93.

10 Мірчук П. Нарис історії… С.30; ЦДІА України у Львові, ф.205, оп.1, спр.3107, арк.7; ф.371, оп.1, спр.59, арк.44.

11 Книш З. Далекий приціл… С.209.

12 ЦДІА України у Львові, ф.205, оп.1, спр. 937, арк.13,14; спр.953, арк.3; спр.3107, с.5,6,14; ф.371, оп.1, спр.59, арк.77,81; Мірчук П. Нарис історії… С.31.

13 ЦДІА України у Львові, ф.205, оп.1, спр.3107,арк.4,5,14.

14 ЦДІА України у Львові, ф.205, оп.1, спр.937, арк.23,66.

15 ЦДІА України у Львові, ф.205, оп.1, спр.953,арк.3,8зв.

16 ЦДІА України у Львові, ф.205, оп.1, спр.3107,арк. 5,14.

17 ЦДІА України у Львові, ф.205, оп.1, спр.3107,арк.3зв,4.

18 ЦДІА України у Львові, ф.371, оп.1, спр.59,арк.23,33.

19 ЦДІА України у Львові, ф.371, оп.1, спр.59,арк.119-120,123.

20 ЦДІА України у Львові, ф.371, оп.1, спр.59,арк.64.

21 ЦДІА України у Львові, ф.371, оп.1, спр.59,арк.20.

22 ЦДІА України у Львові, ф.371, оп.1, спр.59,арк.28.

23 ЦДІА України у Львові, ф.371, оп.1, спр.59,арк.27.

24 ЦДІА України у Львові, ф.371, оп.1, спр.59,арк.23, 47-49.

25 ЦДІА України у Львові, ф.371, оп.1, спр.59,арк.1; Мірчук П. Нарис історії… С.31.

26 ЦДІА України у Львові, ф.205, оп.1, спр.3107,арк.4-7; ф.371, оп.1, спр.59, арк.1,1зв.; Мірчук П. Нарис історії… С.32.

27 ЦДІА України у Львові, ф.205, оп.1, спр.930,арк.165зв-166зв., 167зв.-169, 170.

28 ЦДІА України у Львові, ф.371, оп.1, спр.59,арк.101.

29 Книш З. Далекий приціл… С.88.

30 ЦДІА України у Львові, ф.205, оп.1, спр.937,арк.22,23.

31 ЦДІА України у Львові, ф.205, оп.1, спр.937,арк.12,13.

32 ЦДІА України у Львові, ф.205, оп.1, спр.937,арк.12,13,36,124.

33 ЦДІА України у Львові, ф.205, оп.1, спр.937,арк.14,22,34.

34 ЦДІА України у Львові, ф.205, оп.1, спр.937,арк.124.

35 ЦДІА України у Львові, ф.205, оп.1, спр.937,арк.12-14, 16-17,20-24,34; Новий час. 1928. 25 липня.

36 ЦДІА України у Львові, ф.205, оп.1, спр.937,арк.73; Новий час. 1928. 25 липня.

37 ЦДІА України у Львові, ф.205, оп.1, спр.937,арк.49,57,72.

38 Новий час. 1928. 25 липня.

39 Новий час. 1928. 25 липня.

40 Книш З. Далекий приціл… С.94,101,105-106.

41 Книш З. Далекий приціл… С.110.

42 ЦДІА України у Львові, ф.205, оп.1, спр.937,арк.23.

43 ЦДІА України у Львові, ф.205, оп.1, спр.937,арк.23; Новий час. 1928. 25 липня.

44 Новий час. 1928. 25 липня.

45 ЦДІА України у Львові, ф.205, оп.1, спр.937,арк.96; ф.371, оп.1, спр.61, арк.58.

46 Книш З. Далекий приціл… С,166,178.

47 Книш З. Далекий приціл… С.179.

48 Мірчук П. Нарис історії… С.147.

49 Новий час. 1928. 23 липня.

50 ЦДІА України у Львові, ф.205, оп.1, спр.953, арк.3,3зв.

51 ЦДІА України у Львові, ф.205, оп.1, спр.953, арк.3,3зв.

52 ЦДІА України у Львові, ф.205, оп.1, спр.953, арк.4,8зв.

53 ЦДІА України у Львові, ф.205, оп.1, спр.953, арк.8зв.

54 ЦДІА України у Львові, ф.205, оп.1, спр.953, арк.9,10.

55 ЦДІА України у Львові, ф.205, оп.1, спр.953, арк.10.

56 ЦДІА України у Львові, ф.205, оп.1, спр.953, арк.12.

57 Книш З. Далекий приціл… С.438.

58 Книш З. Далекий приціл… С.440.

Дадаць дакумент у свой блог ці на сайт

Падобныя:

Проблема експропріацій в контексті діяльності iconПроблема гуманітарного знання в контексті методологічних настанов вільгельма дільтея
Досліджуються питання становлення гуманітарної методології в контексті критики історичного розуму Вільгельмом Дільтеєм, а також процес...

Проблема експропріацій в контексті діяльності iconПроблема над якою я працюю
Проблема над якою я працюю: Активізація розумової І пізнавальної діяльності учнів на уроках української мови та літератури

Проблема експропріацій в контексті діяльності iconФілософська спадщина в. Дільтея в методологічному дискурсі ХХ століття
В. Дільтея в контексті сучасної філософії. Досліджується проблема становлення філософського знання у світлі «екзистенційно-антропологічного»...

Проблема експропріацій в контексті діяльності iconУкраїнська журналістика в контексті світової
Українська журналістика в контексті світової. Збірник статей. / За загальною редакцією докт філол наук, професора Шкляра В.І./ -к,...

Проблема експропріацій в контексті діяльності iconЕкологічна проблема як наслідок економічної діяльності
Хімізація сільського господарства породила проблеми, пов'язані з адаптацією бур'янів І сільськогосподарських шкідників до певних...

Проблема експропріацій в контексті діяльності iconВ. М. Голуб Фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності
Тема1 Сутність І напрямки розвитку фінансового механізму зовнішньоекономічної діяльності

Проблема експропріацій в контексті діяльності iconРеферат з курсу: „Філософія" на тему: „ Проблема "
Проблема “Схід-Захід” в сучасній філософії та культурології. Особливості східного та західного типів філософствування ”

Проблема експропріацій в контексті діяльності icon№1. Наука як сфера діяльності
Наука – сфера людської діяльності, метою якої є вивчення предметів І процесів природи, суспільства І мислення, їхніх властивостей,...

Проблема експропріацій в контексті діяльності iconОбщий обзор кашмирского спора общий обзор кашмирского спора
Организации Объединенных Наций. Для Пакистана проблема Кашмира не территориальная проблема, а гуманитарная проблема, касающаяся более...

Проблема експропріацій в контексті діяльності iconА. В. Домащенко филология как проблема
Філологія як проблема та реальність: навчальний посібник / О. В. Домащенко. – Донецьк: бдпу; ДонНУ, 2011. – 175 с

Размесціце кнопку на сваім сайце:
be.convdocs.org


База данных защищена авторским правом ©be.convdocs.org 2012
звярнуцца да адміністрацыі
be.convdocs.org
Галоўная старонка