Проти фальшування визвольних позицій




НазваПроти фальшування визвольних позицій
старонка1/3
Дата канвертавання01.12.2012
Памер251.26 Kb.
ТыпДокументы
  1   2   3
ПРОТИ ФАЛЬШУВАННЯ ВИЗВОЛЬНИХ ПОЗИЦІЙ.
УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ І РЕЛІГІЯ

Степан Бандера.

Стаття ця, звернена проти опозиції, була надрукована в тижневику “Шлях Перемоги”, Мюнхен, рік 1, чч. 13, 18 і 19 за травень-липень 1954 року.

Поняття ідеологічних, програмових і політичних позицій українського націоналістичного, визвольно-революційного руху мусять бути предметом зацікавлення всіх, хто має будь-яке відношення чи заінтересування — позитивне чи неґативне — до цього руху. Не тільки його визнавці, активні учасники і прихильники, але так само вороги та чужинні сили, які мають якесь зацікавлення сучасною українською визвольною боротьбою та її силами,— повинні звертати особливу увагу на ці питання і то з двох причин. Поперше тому, що рушійною силою сучасної визвольної боротьби України є ідеї українського націоналізму, основні цілі українських самостійницьких змагань, оформленням яких займається програма руху. Подруге — ця ділянка є найголовнішим фронтом боротьби з большевизмом у всьому світі, а нашої боротьби — зокрема. Між московським большевизмом-комунізмом і українським націоналізмом іде найважливіший змаг за душу українського народу, української людини. Розвиток і вислід цього змагу великою мірою перерішує розвиток і успіх чи невдачу визвольної боротьби на інших відтинках.

Ідеологічні й програмові позиції українського націоналізму є душею, внутрішнім змістом, головною силою, а рівночасно найуспішнішою зброєю українського визвольного руху в боротьбі проти большевизму. Тому їх зберігання, плекання й поширювання— найважливіше для розвитку визвольно-націоналістичного руху. Такою самою мірою ворог веде наступ на ці позиції, як прямим поборюванням, намагаючись їх знецінювати, фальшувати, як також і методами ідеологічної диверсії. Рівнобіжне з ворожими йдуть спекулятивні намагання різних чинників, які неґативно ставляться до ідей та цілей українського націоналістичного руху, різними способами прагнучи використати його боротьбу.

Найшкідливішим для революційного руху, який своїми ідеями мобілізує народ до боротьби, є якраз притуплювання, підмінювання його ідей, створювання баламутства щодо його ідеологічних, програмових і політичних позицій. Коли це роблять вороги й політичні противники, то їх намагання завжди мають менший вплив. Але значно більше шкоди може постати, якщо таку роботу провадять такі чинники, які зараховуються до складу самого руху та мають будь-яку леґітемацію виступати від його імени.

Заява Закордонного Представництва УГВР з квітня ц. р., поміщена в його офіціозі “Сучасна Україна” ( “Сучасна Україна”, орган української визвольної думки, Мюнхен, рік вид. IV, ч. 9/86 з 9. 5. 1954 р., “Заява Закордонного Представництва Української Головної Визвольної Ради” з квітня 1954 р.), є черговим виступом тієї групи, яка собі змонополізувала інституцію ЗП УГВР, в пляні викривлювання ідейно-програмових і політичних позицій визвольно-революційного руху та створювання довкола них баламутства. Це примушує нас так само прилюдно вказати на деякі засадничо невірні твердження тієї заяви, щоб їх шкідливі наслідки не падали на цілий визвольний рух.

У заяві ЗП УГВР, в одних питаннях подано неправдиві інтерпретації позицій руху, а в інших — поставлено знак рівняння між його позиціями і тенденціями групи ЗП УГВР, які цілком розходяться з лінією українського націоналістичного руху.

Згадана заява ЗП УГВР замикає свої висновки на тему ідеологічно-світоглядовкх позицій визвольно-революційного руху твердженням, що цей рух не накидає учасникам визвольної боротьби якогось філософського світогляду, але при тому не є байдужий до цього питання, а в своїй практично-політичній діяльності не є антихристиянським. Хоч кожне з цих тверджень поодиноко не є неправдивим, але коли о. д-р Іван Гриньох під іменем ЗП УГВР окреслює позиції визвольно-революційного руху в питанні його ставлення до релігії, то це є явне фальшування правди. Католицький священик з докторатом, як голова ЗП УГВР, напевно уміє розрізнити між тезою про незв'язування руху з якоюсь філософською доктриною (чи системою) і його засадничими ідеологічними позиціями у відношенні до релігії. Окреслення, що український визвольний рух не є антихристиянським у тому контексті, який має на меті позитивне ствердження, опрокидуючи різні закиди в тому напрямі, — означає повну байдужість, індиферентизм цього руху супроти християнізму. Так само можна б твердити, що він не е антимохаммеданським і т. п.

Насправді український націоналістичний, визвольно-революційний рух, так, як його унапрямлює й оформлює ОУН, є рухом християнським. Його найглибші коріння є християнські, а не тільки несуперечні з християнством. У питаннях світоглядових український націоналізм вважає за своє джерело духовість і світогляд українського народу. А ця духовість і світогляд є глибоко християнськими, що викристалізувались під тисячолітнім творчим впливом Христової релігії. Цього творчого, формуючого впливу релігії ніяк не можна порівнювати з значенням філософських систем, бо філософія може виповнити тільки одну частинку того, що дає релігія людській одиниці, народам і цілому людству.

Марксизм, комунізм та їхнє втілення — московський большевизм — є ворогами кожної релігії, а зокрема християнської тому, що релігія, релігійний світогляд і релігійність є найбільшою перешкодою для опанування людської духовости марксистським матеріялізмом, так само, як ідея і єство нації стоять на перешкоді закріпленню російського імперіялізму під покришкою інтернаціоналізму. Але всі намагання большевицького терору, скрайнє переслідування і винищування релігії, тоталітарне накидування матеріялістичного й марксистського світогляду примусовим вихованням і всіма засобами формування людської думки й культури, — не потрапили і не потраплять викоренити з душі людини і з духовости народу глибинних релігійних первнів, хоча б у свідомості їх істота була заглушена.

Заява ЗП УГВР говорить про “враховування умов, створених в Україні довголітньою російсько-большевицькою окупацією”. Але це враховування мусить іти по лінії протилежній до большевицьких намагань, по лінії скріплення й відроджування переслідуваної й фальшованої християнської релігії, а не по лінії стверджування й толерування негативних наслідків, як це суґерує група, шо опанувала ЗП УГВР, та її заява.

Християнська релігія належить до найбільших цінностей в історичному розвитку і житті українського народу. Тому український націоналістичний, визвольно-революційний рух не тільки сам зберігає християнські первні в своїх засадничих заложеннях, підтримує релігійність своїх кадрів, але так само активно бореться в обороні релігії та обидвох українських християнських Церков. Це діється не тільки задля спротиву большевицькому насильству, але передусім в обороні найбільших святощів нації та цінностей самих в собі.

Те, що український націоналізм, як організований рух, визнає Христову віру й виступає в її обороні, не означає накидування цієї віри будь-кому. Адже ж і Церква не накидає віри нікому та уважає незгідним з християнськими засадами її насильне накидування в минулому, — хоч її найгарячіше проповідує. Питання віри й активної релігійности — це питання сумління кожної людини. В ці справи сумління і віри окремої людини ОУН ніяк не втручається й нікому нічого не накидає. В її визвольній боротьбі може приймати участь кожний, хто хоче активно змагатися за здійснення її програмових, національно-визвольних цілей, хоч би його особисті погляди в окремих світоглядових питаннях були іншими від тих, які визнає рух і загал його учасників.

Але, з другого боку, ніяк не можна оправдати вимоги, щоб через брак віри й розуміння релігійних вартостей і потреб у якоїсь частини патріотичних людей, визвольний рух в цілому ставив ці питання поза свої рамці. Чому якраз наставлення цієї категорії мало б бути вирішальним, як у русі, так і в державі? Не може бути сумніву, що для переважної більшости народу і активних борців визвольного руху християнська релігія є цінністю першої величини. Чому ж тоді позиції цілого руху мали б орієнтуватися не на наставлення цієї більшости, але на меншість, яка до справ релігії не має жодного стосунку, або ставиться до них неґативно? Такі вимоги можуть підносити не ті невіруючі, які шанують релігійні переконання і потреби своїх братів, великої їх більшости, тільки воюючі безбожники, вороги релігії, які хотіли б усунути її з життя нації. В тому вони подібні до комуністів і визвольний рух не може до них достосовувати своїх позицій, тільки навпаки: має за ціль змінити їхнє наставлення або протидіяти їхньому впливові.

Теза, що відродження релігійного життя в Україні є завданням Церкви, правильна щодо значення внутрішнього змісту, форм і організації того життя. Але його захист, створення умови для його відродження — це вже справа не самої тільки Церкви, але цілого народу, а в першу чергу тієї сили, яка організує й очолює цілу визвольну боротьбу, а опісля, по визволенні — це справа держави. Якщо б іти по лінії такого незацікавлення визвольного руху окремими ділянками життя народу, можна б казати, що протидія боль-шевицькій руїнницькій роботі і відродження справжнього національно-вартісного змісту в ділянці науки — це справа тільки науковців, у ділянці виховання — виховних інституцій і т. д.

Цього роду тенденції незацікавлення найважливішими проблемами життя і розвитку нації ведуть до вияловлення визвольно-революційного руху, його ідейного змісту та до його ідейної ізоляції серед власного народу і в світовому змаганні. Боротьба з большевицьким безбожництвом, з антирелігійним походом комунізму охоплює найглибші цінності українського народу й української людини і є одним з найважливіших фронтів боротьби за душу народу. Так само у світовому змаганні проти большевицько-комуністичного наступу релігійний фронт ідейно є найстійкішим, найміцнішим універсальним фронтом. Навіть ідею й сили національної самостійности вдалось большевккам подекуди — в південно-східній Азії та в Африці, запрягти до свого воза, але аналогічні намагання у стосунку до релігії досі не мають поважних вислідів. До цього універсального антибольшевицького фронту український національно-визвольний рух мусить нав'язувати й свою боротьбу, а не ізолюватися від нього через поставу невтральности.

Де, як, в чому замарковані справжні позиції українського визвольно-революційного фронту відносно релігії? Чи вони справді такі, як тут з'ясовано, а не такі, як це подає заява ЗП УГВР? На це питання найвимовнішу й найавторитетнішу відповідь дає жива боротьба цього руху, виявлена в практичному житті й змаганні постава загалу його дійових кадрів. Цілість того життя і боротьби та кожний їх вирізок ділом і жертвою документують релігійність загалу українських націоналістів-революціонерів, зберігання релігійних практик в організованому побуті українського визвольного підпілля, його активну боротьбу в захист релігії, воюючих українських християнських Церков та щирі взаємини з ними на Рідних Землях.

Якщо в. писаннях окремих публіцистів і провідних осіб визвольного руху трапляються тези іншого змісту, які молена інтерпретувати в протилежному, то їх треба відвести на рахунок відокремленої, абстрактно-теоретичної дискусії. В практичному житті й боротьбі визвольного підпілля в Україні невідомі активні намагання протиставитися загальній позитивній християнській настанові революційного руху та переставлювання його на невтралі-стичні рейки. Це й було б неможливим, бо суперечило б найглибшій істоті руху та збірним почуттям українського народу.

Баламутні з'ясування Закордонного Представництва УГВР є виявом і наслідком впертих тенденцій тієї групи, що на чолі з о. д-ром І. Гриньохом зробила цю інституцію своєю монопольною доменою й інструментом, — тенденцій зобразити і переставити позиції визвольно-революційного руху в пляні червоної “поступовости”. Це настанова — “і Богові свічку й чортові огарок”, або в “модернішому” оформленні “Дон Камілло-і-Пепонізм” — в гіршому, карикатурнішому виданні. Бо Дон Камілло хоч подекуди іде разом з “нешкідливими” комуністами, але завзято й успішно відстоює, проти їх намагань, справи релігії і Церкви, а наш “Дон Камілло” з ЗП УГВР ховається перед наступом воюючого марксистського безбожництва за позиції невтральности.

Ця група намагається пояснювати й виправдувати свої тенденції тезою про “враховування умов, створених в Україні довголітнього російсько-большевицькою окупацією”, мовляв — то ще не знати, чого хоче більшість українського народу, зокрема молоде покоління, виховане большевиками. Такими крученими тезами прикривається “непередрішенські” тенденції в справах колгоспної системи, в справі релігії і ін. Тепер, в додаток, ідуть російсько-американські намагання пришити нам ще одне “непередрішенство” в питанні самостійности чи федерації з Росією. Усе за рахунок наслідків процесів, створених в Україні большевиками. Всі ці “непередрішенські” тенденції, ведені українськими чи чужими руками, спрямовані до одного: обсмикати українські визвольні змагання й виполоскати їх внутрішній зміст так, щоб залишився порожній протирежимний резистанс, який можна повертати на всі боки і вживати “на всяку потребу”. Але всі ці тенденції даремні, однаково, чи вони походять ззовні, чи перепачковуються під фальшивими леґітимаціями. Бо український визвольно-революційний рух, його діючі кадри знають, чого вони хочуть, за що стоять.

ВЛАСНІ СИЛИ І КОНЬЮНКТУРА

Однією з основних засад українського визвольно-революційного руху є опертя визвольної боротьби на власні сили українського народу. Протиставною до концепції власних сил є орієнтація на чужі сили та на коньюнктуру, створену іншими державами. Ріжниця між цими двома політичними напрямками часто затирається в сфері теоретичних деклярацій, але дуже виразно проявляється в практиці політичної дії. Політичні чинники, що свою роботу повністю пристосовують до коньюнктури і пов'язують її з чужими силами, аж до повного узалежнення від них, часто заявляють, що вони теж спираються на власні сили народу, і уникають виразного заперечення концепції власних сил.

З другого боку, визвольно-революційний табір цілком не ігнорує значення міжнародньої політичної коньюнктури, старається використати всі пригожі ситуації і шукає добрих союзників у своїй боротьбі. Істотна ріжниця полягає в тому, яку вагу надається внутрішнім і зовнішнім факторам у справі визволення.

Концепція власних сил, що її відстоює й здійснює ОУН у цілій своїй діяльності, вважає тільки український народ за джерело, рушія і вирішну силу в змаганні за державну незалежність України. Міжнародня ситуація, прихильність і допомога сторонніх сил — це чинники змінні, нестійкі, і вони можуть відогравати тільки допоміжну, переходову, а не вирішну ролю. Вона мусить вестися настільки незалежно від актуальної міжнародньої коньюнктури і від ставлення зовнішнього світу до неї, що ці чинники не можуть вирішувати про сам факт визвольної боротьби та про її цілі, але їх узгляднюється в стратегії і в тактичних заходах.

Надавання стороннім силам і коньюнктурі вирішного значення в справі визволення приводить до її заламання, як це найвиразніше показує наша власна історія. Така концепція сама собою гальмує розвиток і мобілізацію власних визвольницьких сил народу і притуплює дух боротьби. Зовнішні чинники кермуються своїми власними цілями й інтересами, а нашу справу, визвольні сили й боротьбу України в практичній політиці розглядають під кутом власних інтересів, як об'єкт, більш-менш придатний у здійснюванні власних плянів. Коли ж мається діло з такими чинниками, що ставляться невиразно, а то й неприхильне, до головних цілей наших визвольних змагань, мають зацікавлення тільки до самої протибольшевицької дії та хотіли б впрягти українські сили до своїх плянів, тоді орієнтування визвольної політики на них веде до катастрофи.

Для визвольних змагань мають тривкішу вартість такі взаємини і співдії з чужосторонніми силами, які засновуються на їх позитивному ставленні до головних цілей нашої боротьби, а в дійовому відношенні — на засадах взаємности і партнерства. Тому ОУН завжди протиставиться тенденціям роботи з української справи сателіта, васаля політики інших держав, чи віддавати її долю в чужі руки. Справжнє союзництво палягає на тому, що союзники взаємно визнають і шанують свої головні цілі.
  1   2   3

Дадаць дакумент у свой блог ці на сайт

Падобныя:

Проти фальшування визвольних позицій iconОборона народу – святий обов’язок кожного
Проти римських легіонів успішно боролися король Галії Верцінґеторик та вождь германського племені херусків Арміній, який у IX столітті...

Проти фальшування визвольних позицій iconКозаччини та її ролі в історичній долі українського народу триває вже не одне десятиліття…
Українські ж демократи кількох поколінь уперто намагаються приректи отаманів на довічне ув’язнення бездумних стереотипів: анархісти...

Проти фальшування визвольних позицій iconУкраїно! Ти для мене диво!
Ведучий. Сьогодні, уявно перенісшись в епоху могутньої Київської Русі, у часи легендарної козаччини, у важкі періоди визвольних змагань...

Проти фальшування визвольних позицій icon1 аналіз теми тижня: Російські застереження проти зони вільної торгівлі між Україною та єс
Аналіз теми тижня: Російські застереження проти зони вільної торгівлі між Україною та єс 2

Проти фальшування визвольних позицій iconРепресії проти військослужбовців та працівників
Роботу виконано на кафедрі історії України Миколаївського державного університету

Проти фальшування визвольних позицій iconО. М. Гнатковська у статті розглядаються питання передачі функцій дейксису "І" та "you" у перекладі з позицій комунікативної лінгвістики І пов’язані з цим проблеми розуміння та інтерпретації тексту. В художній комуніка
В результаті кінцевий текст має “подвійне авторство”, хоча “авторство” перекладача повинно містити якнайменше творчих елементів

Проти фальшування визвольних позицій icon4 Розподіл на промисловому підприємстві
Виробник, зацікавлений в ефективному збуті своєї продукції, організації раціональної системи розподілу продукції повинен вивчати...

Проти фальшування визвольних позицій iconІсторія старогрецької літератури
Зміст трагедій Есхіла “Благальниці”, “Прометей закутий”, “Перси”, “Семеро проти Фів”, “Орестея”

Проти фальшування визвольних позицій iconЗа вибором
Гляньте, як горять проти сонця її багряні ягоди! Вона наче дівчина у червоному вінку, вигукнув молодий клен

Проти фальшування визвольних позицій iconМистецтво текстилю проти сніду
Заявки приймаються до 31 вересня включно. До заявок долучаються фотографії розміром 13х18см або ескізи чи макети кожної роботи

Размесціце кнопку на сваім сайце:
be.convdocs.org


База данных защищена авторским правом ©be.convdocs.org 2012
звярнуцца да адміністрацыі
be.convdocs.org
Галоўная старонка