Філософська спадщина в. Дільтея в методологічному дискурсі ХХ століття




НазваФілософська спадщина в. Дільтея в методологічному дискурсі ХХ століття
Дата канвертавання29.11.2012
Памер127.02 Kb.
ТыпДокументы
УДК 1(091)+141

© Ігор Руснак

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича


ФІЛОСОФСЬКА СПАДЩИНА В.ДІЛЬТЕЯ

В МЕТОДОЛОГІЧНОМУ ДИСКУРСІ ХХ СТОЛІТТЯ


Аналізуються питання актуальності філософської спадщини В.Дільтея в контексті сучасної філософії. Досліджується проблема становлення філософського знання у світлі «екзистенційно-антропологічного» досвіду людства. Ключові слова: Дільтей, герменевтика, екзистенціалізм, сучасна філософія, філософія життя, філософська антропологія.


Філософська спадщина Вільгельма Дільтея в контексті сучасних процесів «розкладання на атоми» дослідниками творчості будь-якої більш-менш значущої особистості та її доробку в історії філософії й досі залишається не до кінця відкритою книгою. Передусім це стосується його мотивів апології потенціалу «життя» та методів і підходів, які були використані ним у ході досліджень. Також нез’ясованою залишається міра впливу методологічних настанов Вільгельма Дільтея на провідні напрями філософії ХХ століття та вплив його сучасників і опонентів на самого Дільтея. «Усі його невдачі пояснюються недоліками епістемологічних концепцій, на які спирався мислитель. Але його позитивний внесок у розробку методології гуманітарного пізнання перевершував окремі прорахунки» [6, с.3]. Вплив Вільгельма Дільтея на розвиток філософського знання був настільки потужним, що можна сміливо констатувати: він задав вектор розвитку всієї європейської філософії ХХ століття.

Саме дослідження питання про міру впливу філософії життя та Вільгельма Дільтея як представника цього філософського напряму на того чи того філософа ХХ століття залишається надзвичайно актуальним, особливо у світлі посилення впливу гуманітарного знання та його кореляції зі знанням природничим. «Дільтей, звісно, є надзвичайно важливим для нас, адже вплив Дільтея багатогранний і багатозначний, і як методолог гуманітарних наук він важливий ще й тому, що тепер необхідно усвідомити, яку ж роль відіграють гуманітарні науки в суспільстві» [8, с.148].

М.Гайдеґер, Е.Гусерль, Г.-Ґ.Ґадамер та інші представники філософії ХХ століття, приймаючи або критикуючи ідеї Вільгельма Дільтея, так або так використовували їх у своїх дослідженнях. Важко заперечити, що філософія життя стала першим і чи не єдиним ґрунтом на межі ХІХ та ХХ століть, на якому могло прорости щось принципово нове для всієї світової філософії.

Метою статті є дослідження міри впливу Вільгельма Дільтея на розвиток філософського мислення у ХХ столітті. Мета передбачає виконання таких завдань: показати взаємозв’язок філософії життя (у варіанті В.Дільтея) та феноменології; продемонструвати потенціал концепту «світу життя» в контексті сучасного філософського дискурсу.

Оскільки інтерес до філософського доробку ВДільтея лише посилюється, варто згадати, що VI том «Герменевтика і теорія літератури» (із запланованих шести) за редакцією В.Бібіхіна та М.Плотнікова, вийшов друком у 2001 році. Були впорядковані праці молодого Дільтея з історії герменевтики, що підтверджує його статус «класика герменевтики». У 2004 році побачив світ ІІІ том цієї серії «Побудова історичного світу в науках про дух». Тут зібрано найбільш відомі праці пізнього Дільтея, де обґрунтовується теоретична та гносеологічна специфіка «наук про дух». Проблема методології гуманітарного знання досить інтенсивно досліджується й сьогодні. З’ясуванню його статусу та методологічного потенціалу присвятили свої роботи М.Бубер, Г.-Ґ.Ґадамер, Е.Гусерль, Ф.Ніцше, Г.Рікерт, Ф.Шляєрмахер та інші. Загальні методологічні аспекти цієї проблеми досліджували: Р.Арон, В.Бібіхін, М.Гайдеґер, П.Гайденко, В.Губін, С.Гусєв, В.Канке, С.Кошарний, В.Кузнєцов, Ю.Кушаков, О.Литвиненко, І.Ляшенко, Е.Лооне, К.Любутін, М.Марчук, В.Махлін, Ю.Мельвіль, А.Михайлов, А.Огурцов, С.Одуєв, Н.Плотніков, Б.Починок, В.Розін, В.Роменець, Г.Тульчинський, В.Філатов, Т.Філіппов, Г.Шпет і багато інших.

Особливості та потенціал гуманітарно-наукової парадигми знання висвітлювались у дослідженнях Е.Агацці, Р.Арона, І.Бичка, П.Гальперіна, П.Гуревича, С.Гусєва, В.Зінченка, А.Зотова, В.Калініченка, Е.Лооне, А.Огурцова, С.Одуєва, Х.Ортега-і-Гасета, Н.Плотнікова, Д.Рамішвілі, В.Розіна, С.Рубінштейна, Г.Соловйова, Г.Тульчинського, В.Філатова, Т.Філіппова та інших. Незважаючи на це, в науковій літературі все ще не розкритим залишається потенціал концепції Дільтея стосовно внутрішніх пізнавальних і методологічних можливостей гуманітарного знання.

Зіставляючи позиції Едмунда Гусерля та Вільгельма Дільтея, треба відзначити насамперед істотні відмінності в методології дослідження. В.Молчанов, порівнюючи методологічні позиції Дільтея і Гусерля, знаходить, щонайменше, три відмінності. Перша: проблема безпосереднього й опосередкованого знання. Внутрішнє сприйняття та рефлексія. Тут ідеться про відсутність або присутність (редукція у Гусерля) певних методологічних настанов у контексті такого поняття, як «внутрішній» [світ, досвід]. «З погляду Гусерля, ми повинні піддати первинне, наше внутрішнє дане певній процедурі, певній обробці, певній рефлексії, а не просто зробити його внутрішнім (Innewerden). Innewerden нічого не означає з погляду самого Гусерля, якщо ми хочемо говорити про очевидність… тобто якщо ми хочемо говорити про внутрішнє життя, то саме «внутрішнє» життя і саме переживання не дають взагалі жодних критеріїв істини… Для цього і вводяться всі ці процедури редукції» [див.8, с.149-151].

Отож, як було показано, в методологічному плані Гусерль у цьому питанні переважає Дільтея, однак принципи феноменологічного підходу Гусерля мають ряд істотних недоліків. І основний з них – відрив від реальності – те, чого намагався уникнути Дільтей зі своїм трактуванням «життя». «Розвиток феноменології Е.Гусерля призводить до зміни первинних настанов і переходу від інтенціональної свідомості до «чистої», від досвіду – до логічних операцій, від суб’єктивності – до трансцендентального суб’єкта, від дескриптивної психології до трансцендентального ідеалізму. Претензія на апріорне знання приводить феноменологію до розриву з реальністю, який так і не вдається подолати, і до елімінації індивідуальності на користь «чистих» суб’єктів» [4].

Наступна відмінність у поглядах Дільтея і Гусерля, на думку В.Молчанова, полягає в діаметрально протилежному підході до розуміння кореляції частини і цілого. «Гусерль… починає свій аналіз частини і цілого зовсім не з визначення того, що таке ціле, а з системи відмінностей між самостійними і несамостійними, абстрактними і конкретними частинами, показуючи, як доповнюється до цілого кожна така частина. Міфологема Дільтея насамперед у тому, що за передумову береться або психічне життя людини, або абсолютний дух…» [8, с.152]. Тут позиція В.Дільтея видається більш переконливою хоча б тому, що він стоїть на платформі холізму, обираючи щось більше, ніж просту суму частин за відправний пункт своєї методології. Будь-яка інтегративна система (у цьому випадку – психічне життя людини) є справжньою цілісністю, тим, що може стати підґрунтям для нового напряму методології науки.

Третім пунктом є відмінність між інтерпретацією та аналізом. В.Дільтей не звернув увагу на проблему аналізу самого аналізу, вживаючи цей термін як зрозумілий апріорі. Гусерль та його ідейний натхненних Франц Брентано переконані, що саме аналітична діяльність є основою філософської діяльності. «Є речі, які ми не можемо інтерпретувати, ми можемо їх лише аналізувати… Смисл слова інтерпретація в тому, що ми інтерпретуємо вже певний наявний смисл. Він може бути ще незрозумілим, однак, він уже є, він уже сформований, і тоді ми можемо його інтерпретувати. Завдання Гусерля зовсім інше, завдання Гусерля – зрозуміти, як конституюється смисл, як він виникає, яка його ґенеза, а ґенезу ми не можемо інтерпретувати: тут необхідна зовсім інша процедура. Ось у цьому і є радикальна відмінність феноменології від герменевтики. У цьому плані аналітична робота Гусерля значно відрізняється від психолого-герменевтичної роботи Дільтея» [8, с.153].

У полеміці В.Дільтея і Е.Гусерля можна віднайти ще одне протиставлення. А саме місце і роль поняття «життя» у філософських концепціях філософів. «Рух від життя до філософії у феноменології здійснений лише раз завдяки Epoche так, що кожен може у свою чергу його здійснити і таким чином дійти до універсального і вічного філософського роздуму. Рух від життя до філософії у Дільтея має історичний характер, він розвивається історично, і його результати більше не уникають еволюції… » [див. 1].

Ще однією опозицією стає система В.Дільтея «світоглядна філософія» чи «філософія життя» і конструкція Е.Гусерля «філософія як строга наука». Однак, попри всі відмінності між філософськими системами, Дільтей завдяки передусім Гусерлю наблизився до феноменологічного варіанту методології. Оскільки терміни «психологія» та «антропологія» близькі за значенням у філософії Дільтея, то їх можна ототожнити. Дільтей це розумів і в пізніх творах («Система філософії у стислому викладі») підійшов до поняття «феноменологічний вихідний пункт».

У контексті процесів, які відбувались у ХХ столітті та продовжують бути актуальними у ХХІ варто згадати про еволюцію самого філософського знання в розумінні В.Дільтея. Філософ намагається підійти до розв’язання цього питання з позиції цілісності. «Демокріт, Платон, Аристотель, Декарт, Спіноза, Ляйбніц, Локк, Г’юм, Кант, Фіхте, Гегель, Конт створили системи … які відзначаються загальними ознаками, і наше мислення може відшукати в них масштаб для з’ясування того, наскільки й інші системи можуть бути включені у сферу філософії» [3, c.19]. Основними рисами таких філософських систем, на думку Дільтея, є загальні формальні ознаки і потреба в загальнозначущому знанні. Дільтей переконаний, що всі згадані системи мають спільні риси, не лише формально, а й у смисловій площині. «Власні свідчення філософів про свою творчість, що заслуговують бути зібраними, передусім показують нам юність усіх мислителів, які перебувають у боротьбі з загадками життя та світу; їх ставлення до світової проблеми так або так виявляється в системі кожного з них, та й зовнішні, формальні особливості філософів викривають у них внутрішнє прагнення до зміцнення та розвитку особистості, до утвердження суверенності духу, такий інтелектуальний склад, який прагне всі вчинки звеличити до свідомості і не бажає нічого залишати в темряві сліпої поведінки…» [3, с.20]. Так Дільтей підходить до поняття історичної неперервності філософського процесу, побудови філософських систем. «Отже, філософія є виявом, що виникає з потреби духу в розумінні власних дій, потреби у внутрішній стрункості поведінки, міцних форм свого ставлення до цілісності людського суспільства; разом із тим вона є функцією, що закладена в структурі суспільства і є неодмінною при вдосконаленні життя, тобто функцією, що рівномірно виявляється в багатьох людях і об’єднує їх у соціальну та історичну єдність» [3, с.138-139].

Дещо інші мотиви переслідував М.Гайдеґер під час дослідження формування понять, зокрема поняття «історія». «Гайдеґер не вважає, що проблема філософського утворення понять занадто спеціальна, або через принципову неможливість віднайти якусь «довершену», «готову» форму філософії – передчасна. Його задум не зводиться до підведення підсумків розвитку філософської думки, однак він має відтворити «здійснення самої філософії» і тому сама проблема перебуває не в теоретико-пізнавальній сфері, а, швидше, є екзистенційною» [7].

Пошуки компромісу між настановою на об’єктивність і врахуванням суб’єктивної зумовленості знання про історичну реальність у кінцевому підсумку привели до значного поширення ідей історизму в науковому середовищі. «Під впливом історичної школи перебувала майже вся німецька академічна соціальна та гуманітарна наука: філософія, теологія, історія, літературознавство, теорія мистецтва, держави, права, політична економія і т.д. Історична школа первісно культивувала дух самодостатності (geisteswissenschaften); заслуга Дільтея, Віндельбанда й Рікерта в тому, що вони дали цій самодостатності філософське обґрунтування, надавши проблемі розмежування філософського статусу» [2, с.39]. Варто зауважити, що при поверхневому розгляді питання кореляції гуманітарного та природничонаукового знання можна не розгледіти їх прагнення зробити перші кроки назустріч одне одному. Саме природознавство осягнуло недостатність і часткову неспроможність старої позитивістської методології, що сходить до механіцизму, розв’язувати актуальні завдання науки кінця ХІХ століття. Прийшло розуміння, що потенціал класичної механіки вичерпався, а формально-логічні підходи неспроможні забезпечити належного поступу науки. «У самому природознавстві, зокрема в ученні про живе, визрівало невдоволення позитивістсько-механістичними підходами (праці Й.В.Ґете, Ж.Кюв'є, Ж. де Сент Ілера). Воно було реакцією на вичерпання потенціалу методології, заснованої на класичних механістичних підходах, і відповідного їй формально-логічного забезпечення. «Духовні науки» активно докладали зусилля, аби підпорядкувати нові методологічні засоби критеріям науковості» [2, с.38].

Варто звернути увагу на вісь О.Шпенглер – В.Дільтей, що досить чітко простежується у Фрайбурзьких лекціях М.Гайдеґера, прочитаних у 1920 році. «Напевно, Шпенглер стає однією з головних перепон для Гайдеґера на шляху створення власної філософії історії. Гайдеґер чудово розуміє належність Шпенглера до традиції філософії життя, що сходить, зрештою до Дільтея. Шпенглер зберігає протиставлення гуманітарних і природничих наук, що є методологічно важливим для Дільтея, однак, розроблений Дільтеєм метод опису, що відіграє ключову роль як у філософії життя, так і у феноменології, повністю відкидається» [7].

Варто звернути особливу увагу на кінець ХІХ – початок ХХ століть і з позиції «революції у психології». Психологічна наука цього часу формувалася за зразком природничого знання, застосовуючи методи, які цілком належали йому. «Помістити в лабораторію не жабу чи собаку, а людину з її, як тоді вважалося, безсмертною душею – справді для свого часу було революційною подією. Віднині вважалося, що самостійність психології як науки гарантована тим, що вона має унікальний… предмет – свідомість» [9, c.70].

Однак, невдовзі, проти молодої експериментальної науки було висунуто кілька підходів, які піддавали сумніву науковість такої психології, що ґрунтувалася на методах природничих наук, або, щонайменше, розвінчувався міф про унікальність предмету пізнання такої психології. Біхевіоризм, фройдизм, розуміюча психологія Дільтея спричинили революцію як у розумінні ролі свідомості в житті людини, так і специфіки предмета самої психологічної науки.

У першому випадку предмет психології зміщувався зі свідомості на поведінку. Претензії на об’єктивність такої психології виключали з її предмета внутрішні відчуття та переживання людини. Ігнорування вивчення психічних процесів людини і стало основним недоліком такої системи, що не дозволило претендувати їй на науковість. Фройдизм також претендував на науковість, застосовуючи як методи емпіричного дослідження, так і власні. Однак вісь Брейєр-Фройд-Лакан також не врахувала багатьох недоліків «ортодоксального психоаналізу», що не дозволило йому бути актуальним і в ХХІ столітті.

І лише психологічний варіант В.Дільтея якісно відрізнявся від попередніх спроб осягнути зазначений предмет. На перший план тут виходить внутрішнє інтуїтивне осягнення, а не зовнішнє пояснення (як у природничих науках). Такий підхід був реалізований у працях Е.Шпрангера, принципи пояснюючої психології впливали на окремих екзистенціалістів. Так, філософський проект К.Ясперса постає як радикалізація філософії життя В.Дільтея. Завдяки Дільтею була сформована «розуміюча соціологія» (М.Вебер), а також герменевтична філософія Г.-Ґ.Ґадамера та інших. «Крім того, вчення Дільтея мало вплив і на таких відомих представників філософської антропології, як Гелен, який визначав культуру сутнісним вираженням “природи” людини, що дозволяє вивчати її предметно; на Плеснера, для якого філософська антропологія постає найбільш універсальним ученням про людину, в якому долається дихотомічне протиставлення природничонаукової та гуманітарної методології» [2, с.47].

Треба згадати також і про внесок учнів В.Дільтея у популяризацію його вчення. Г.Ноль, Е.Шпрангер, Т.Літт, як представники першого покоління учнів В.Дільтея, які найближче стояли до джерела, розвивали ідеї та концепції «філософії життя» у сфері педагогіки в її широкому розумінні. Адже «філософія Дільтея, за своїм початковим задумом, внутрішньо орієнтована на близькість до життя й, відповідно, на активне його перетворення. «Вищим розквітом та метою всілякої філософії», на думку Дільтея, є «педагогіка в широкому розумінні, наука про виховання людини»… Саме завдяки «дільтеївській школі» педагогіка стала визнаною університетською дисципліною…» [5, с.150].

Висновок. Отже, вплив оригінальної філософської спадщини В.Дільтея на філософію ХХ століття виявився значним і багатогранним, хоча він і не був очевидним одразу. «Вільгельма Дільтея небезпідставно вважають представником неокантіанства, послідовником «філософії життя», прихильником герменевтики, засновником описової психології, фундатором історичного напряму в методології науки, творцем нової гуманітарно-наукової парадигми тощо. Ще ширшим є вплив його творчої спадщини на подальший розвиток європейської та світової філософської думки» [2, с.35]. Під цим впливом формувалися та розвивалися концепції М.Гайдеґера (ідея герменевтичного кола, нове трактування «розуміння» та ін.), екзистенційна філософія (К.Ясперс, М.Гайдеґер), філософія життя, філософська антропологія. Тобто, всі провідні та найважливіші напрями європейської філософії ХХ століття завдяки або всупереч настановам В.Дільтея отримали імпульс для розвитку оригінальних або запозичених у німецького філософа ідей. Філософська спадщина В.Дільтея відтак постала платформою і своєрідним проектом подальшої європейської філософії. Тому філософські настанови В.Дільтея можна назвати якщо не терміном Г.Бергмана і Т.Куна, якщо не парадигмою у повному розумінні, то проектом, «протопарадигмою» розвитку філософії ХХ століття.


Література

1. Арон Р. Критическая философия истории [Електронний ресурс] /Р.Арон; [пер.с фр.] //Избранное: Введение в философию истории: – М.: ПЕР СЭ; СПб.: Университетская книга, 2000. – 543 с. – Режим доступу: http://filosof.historic.ru/books/item/f00/s00/z0000782/st009.shtml

2. Вільгельм Дільтей і філософія «духовно-наукового» знання /[за заг. ред. М.Марчука]. – Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2011. – 231 с.

3. Вильгельм Дильтей. Сущность философии /В.Дильтей. – Москва: «Интрада», 2001. – 155с.

4. Горошко Ю.Н. Феноменологическая концепция сознания [Електронний ресурс] /Ю.Н.Горошко //Ученые записки Таврического национального университета им. В.И.Вернадского. Философия. Социология. – Т.22(61).№3. – Симферополь, 2009. – С. 40-47. – Режим доступу: http://www.tnu.crimea.ua/person_page/goroshko/paper06.pdf

5. История философии: Запад-Россия-Восток (книга третья: Философия XIX – XX в) /[под редакцией проф. Н.В.Мотрошиловой и проф. А.М.Руткевича]. – 2-е изд. – М.: «Греко-латинский кабинет», 1999. – 448 с.

6. Марчук М.Г. Апологія світу життя в методології наук про дух Вільгельма Дільтея /М.Марчук //Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Випуск 410-411. Філософія. – Чернівці: Рута, 2008. – С. 3-7.

7. Михайлов Игорь. Рецензия на книгу “М.Heidegger. Phaenomenologische der Anschauung und des Ausdrucks” [Електронний ресурс] /И.Михайлов //Логос. – №10. – 1997. – С.154-157. – Режим доступу: http://www.ruthenia.ru/logos/number/1997_10/09.htm

8. Молчанов В.И. Гуссерль и Дильтей. Предпосылки и методологические процедуры /В.И.Молчанов //Герменевтика. Психология. История. [Вильгельм Дильтей и своременная философия]. Материалы научной конференции РГГУ; [под ред. Н.С.Плотникова]. – М.: Три квадрата, 2002. – С.147-159.

9. Ярошевский М.Г. Дильтеева дихотомия и проблема переживания /М.Г.Ярошевский //Вопросы философии, 1998. – №1. – С. 70-78.


Summary

Rusnak I. W. Diltey’s Philosophical Heritage in Methodological Discourse of the 20th century. The questions of relevance W.Diltey’s philosophical heritage in the context of modern philosophy is analyzed. The problem of the formation of philosophical knowledge in light of the "existential-anthropological" experience of humanity is also considered. Keywords: Dilthey, hermeneutics, existentialism, modern philosophy, philosophy of life, a philosophical anthropology.



Дадаць дакумент у свой блог ці на сайт

Падобныя:

Філософська спадщина в. Дільтея в методологічному дискурсі ХХ століття iconЗагальний курс «Історія світової літератури» охоплює світовий літературний процес від Античності до кінця ХХ століття І складається з чотирьох розділів: література Античності (Розділ І), література Середніх віків, доби Відродження І Х
Античності до кінця ХХ століття І складається з чотирьох розділів: література Античності (Розділ І), література Середніх віків, доби...

Філософська спадщина в. Дільтея в методологічному дискурсі ХХ століття iconЗаконспектувати лекцію
У 60-х роках XIX століття Г. Ібсен починав як романтик, у 70-х став одним із визнаних європейських письменників-реалістів, а символіка...

Філософська спадщина в. Дільтея в методологічному дискурсі ХХ століття iconЕтнополітична карта світу 21 століття
Чи станеться так, як передбачається на сторінках цієї книги? Чи справдяться ці прогнози? Вже початок ХХІ століття дасть перші відповіді...

Філософська спадщина в. Дільтея в методологічному дискурсі ХХ століття iconУкраїнська література ХІХ століття
Література перших десятиріч ХІХ століття

Філософська спадщина в. Дільтея в методологічному дискурсі ХХ століття iconПрограма передач дтрк „Культура
Миколайчук. Спадщина 14: 00 Ерік-Емануель Шмітт "Приховане кохання". Вистава Київської академічної

Філософська спадщина в. Дільтея в методологічному дискурсі ХХ століття iconКонцепт справедливості у релігійній І секулярній етиці: потенціал ідейної синергії
Дослідження здійснено на дисциплінарно-методологічному перетині етики І філософії релігії. Ключові слова: справедливість, релігійна...

Філософська спадщина в. Дільтея в методологічному дискурсі ХХ століття iconПроблема гуманітарного знання в контексті методологічних настанов вільгельма дільтея
Досліджуються питання становлення гуманітарної методології в контексті критики історичного розуму Вільгельмом Дільтеєм, а також процес...

Філософська спадщина в. Дільтея в методологічному дискурсі ХХ століття iconСвоєрідність давньоіндійської філософії. Буддизм Філософська думка Стародавньої Індії представлена великою кількістю філософських систем І шкіл
Всі вони в своєму становленні відштовхувалися від ведичної традиції індійської культури. Ведична література містила в собі стародавні...

Філософська спадщина в. Дільтея в методологічному дискурсі ХХ століття iconВідображення візантійської аскетичної естетики в мистецтві Кримської Готії початку ХV століття на прикладі розписів печерної церкви „Південного монастиря" на Мангупі. Опубліковано в збірнику „Лаврський альманах". Вип. 17. К., 2007. Вступ
Відображення візантійської аскетичної естетики в мистецтві Кримської Готії початку ХV століття на прикладі розписів печерної церкви...

Філософська спадщина в. Дільтея в методологічному дискурсі ХХ століття iconЛекція Традиційна духовна культура України
Мета лекції: сформувати знання про аспекти географії культури України, її складові, поняття традицій, звичаїв та обрядів, їх залежність...

Размесціце кнопку на сваім сайце:
be.convdocs.org


База данных защищена авторским правом ©be.convdocs.org 2012
звярнуцца да адміністрацыі
be.convdocs.org
Галоўная старонка