Лекція 2




НазваЛекція 2
старонка1/3
Дата канвертавання29.11.2012
Памер396.48 Kb.
ТыпЛекція
  1   2   3


ЛЕКЦІЯ 2.

Формування і розвиток соціально-психологічних знань


План

2.1. Передумови виникнення соціальної психології як самостійної галузі знання

2.2. Розвиток соціальної психології за рубежем

2.3. Становлення і розвиток вітчизняної соціальної психології


Виникненню соціальної психології передувала сукупність певних історичних, соціокультурних, наукових, психологічних передумов, великий інтерес мислителів усіх часів до соціальної життєдіяльності людини.


2.1. Передумови виникнення соціальної психології як самостійної галузі знання

Соціальна психологія закорінена в давніх філософських вченнях Єгипту, Індії, Китаю, Греції, Риму та інших країн, котрі зосереджувалися на пізнанні спільної життєдіяльності людей. Найчастіше ці вчення формулювали правила взаємодії людини з іншими людьми, етичні системи норм поведінки, співвіднесені із загальним законом, який не залежить від волі людей Так, великий китайський філософ Конфуцій (551—479 до н. є.) намагався розв'язати цю проблему етико-психологічною спрямованістю відносин індивіда й суспільства, стверджуючи, що людина повинна внутрішньо самовдосконалюватись, долаючи вплив спільнот, у яких вона живе.

На думку давньогрецького мислителя Платона (428— 347 до н. е.), аристократичний стиль взаємодії людини й суспільства є найкращим, якщо суспільство забезпечує задоволення природних потреб особистості та зумовлює її розвиток. Його співвітчизник і учень Арістотель (384— 322 до н. є.) був принциповим противником диктаторського стилю у відносинах індивіда й суспільства. Загалом Арістотель і Платон започаткували дві різні традиції соціальної думки, які пізніше стали називатися підходом, центрованим на соціумі, і підходом, центрованим на особистості.

Італійський мислитель Ніколо Макіавеллі (1469— 1527) та англійський філософ, політичний діяч Нової доби Томас Гоббс (1588—1678) одними з перших звернули увагу на політичну, тобто соціальну психологію. їх вважають представниками песимістичної точки зору на природу людини. Вчення Н. Макіавеллі ґрунтується на знанні складної і суперечливої, на його думку, природи людини, основу якої становить природний егоїзм. За твердженнями вченого, людина не здатна позбутися схильностей до вбивства, неправди, віроломства. Матеріальний інтерес є універсальним чинником її взаємодії з соціумом. Саме з таких дій складаються людські відносини. Тому ефективна взаємодія передбачає знання причин вчинків людей, їх інтересів і прагнень, захоплень і психології. За Макіавеллі, можна виправдати будь-яку поведінку, спрямовану на забезпечення або посилення особистої влади. Взаємини між самодержавцем і підданими засновані на почутті страху або любові. При цьому кращим варіантом є той, що передбачає покору правителю, а не любов до нього. У трактаті “Державець” він аналізує концепцію людини, головним стимулом поведінки якої є інтерес, дає поради щодо маніпуляції людьми. Такий підхід прижився у політичній практиці багатьох правителів, а термін “макіавеллізм” стали використовувати для позначення дій людей, які нехтують нормами загальнолюдської моралі заради досягнення політичних цілей.

Визначаючи рушійні сили людської поведінки, Т. Гоббс обстоював думку про те, що від природи людина є егоїстичною, а її взаємини з іншими характеризуються формулою “людина людині — ворог”, “боротьба всіх проти всіх”. І це природно для неї. Тому тільки розвиток держави може захистити людей від взаємного знищення. Отже, щоб соціальне буття індивіда у групі та з групою було ефективним і мирним, потрібно укласти “суспільний договір” задля власної вигоди, який означає утворення державної влади. Ці ідеї Т. Гоббса набули значного поширення, хоч і були критиковані філософами, які вважали, що людина за своєю суттю добра, а суспільство псує її, формуючи негативні риси. Такої віри у природну доброту людини дотримувалися також французькі філософи Жан-Жак Руссо (1712— 1778), Дені Дідро (1713—1784), німецький мислитель Іммануїл Кант (1724—1804) та ін. Послідовники Т. Гоббса називали їх “романтиками”, вважаючи свій погляд на природу людини “реалістичним”.

Проблемами соціально-політичного і соціально-психологічного життя людей переймався англійський філософ епохи раннього Просвітництва Джон Локк (1632—1704), який вірив у те, що кожна людина наділена певними природними правами: правом на життя, на особисту свободу, власність. Його погляди на суспільні відносини спираються на індивідуалістичне розуміння людської природи, згідно з яким люди керуються у своїй діяльності лише власними інтересами, прагнучи їх задовольнити.

Англійський філософ Ієремія Бентам (1748—1832), підтримуючи тезу Т. Гоббса про те, що людина прагне задоволення й уникнення страждань, головним принципом поведінки індивіда вважав оцінку всіх явищ за критерієм їх корисності для нього. Задоволення інтересів, на його думку, є найважливішим засобом досягнення щастя для найбільшої кількості людей. Відповідно суспільні інтереси він розумів як сукупність інтересів індивідуальних.

Із традиціями Просвітництва пов'язана діяльність російського громадського діяча і письменника Олександра Радищева (1749—1802), який у своєму творі “Подорож із Петербурга до Москви” у центр ставить людину з її суспільними відносинами, творчими можливостями, моральною гідністю, гостро порушуючи питання про її особисту свободу. Цілком закономірно він звертає увагу на взаємини індивіда з іншими людьми. Психологічний аналіз приводить Радищева до вивчення й осмислення суспільних відносин людини, взаємин деспотичного правителя і підданих, які, на його думку, слід будувати на вічних незаперечних цінностях — істині, свободі, волі.

Українська філософська думка також не оминула проблеми взаємовпливу людей, їхніх традицій, звичаїв, ролі людини в розбудові суспільства. Над осмисленням проблем взаємодії людей у різних спільнотах працювали вчені Києво-Могилянської академії Стефан Яворський (1658— 1722), Феофан Прокопович (1687—1736), Георгій Кониський (1717—1795) та ін.

На думку філософа-просвітника Григорія Сковороди (1722—1794), до ідеального суспільства можна пройти через самовиховання, мораль, творчу працю, усвідомивши, що запорукою щастя є самопізнання, виявлення своїх здібностей і природних нахилів. На цих засадах він радив вибудовувати взаємини у суспільстві. Важливими для розуміння проблеми співвідношення індивідуального і соціального, пізнання сутності людини, її психології, місця у суспільному житті та в системі міжособистісних взаємин є соціальні висновки Г. Сковороди, які ґрунтувалися на ідеї “сродної Праці”: природа визначила людині її “сродність” — природний нахил до певного виду діяльності; щасливою людина буде тоді, коли її задатки відповідатимуть обраній сфері діяльності; суспільні негаразди і нещастя є наслідком того, Що люди беруться не за свою справу, хапаються за працю, до якої “не лежить серце”, немає здібностей і нахилів. Учений-просвітник відстоював рівність взаємин між людьми незалежно від їх соціального становища.

Представники Кирило-Мефодіївського товариства Микола Костомаров (1817—1885), Пантелеймон Куліш (1819—1897), Тарас Шевченко (1814—1861) пропагували у взаєминах між людьми, між особою і соціумом ідеали свободи й рівності, виступали проти поневолення і гноблення. М. Костомаров стверджував, що націю об'єднує в єдине ціле, в державу народний характер, незмінний психологічний комплекс, завдяки якому народну масу можна розглядати як одну особу. Такою “єдиною особою” він вважав український народ. Проблему відносин індивіда й суспільства П. Куліш трактував через призму внутрішнього” і “зовнішнього”, де “внутрішнє” — це “серце”, а “зовнішнє” — “голова”. Т. Шевченко палко виступав за утвердження гуманних взаємин між людьми, за яких добро обов'язково перемагатиме зло, а люди будуть вільними.

Дослідження соціально-психологічної проблематики в надрах філософії підготувало основу для розвитку соціально-психологічних ідей у лоні соціології, теорії еволюції та психології, сприяло появі в середині XIX ст. перших соціально-психологічних концепцій (“психологія народів”, “психологія мас”, теорія інстинктів соціальної поведінки).

Зародження соціології пов'язують з ім'ям французького філософа Огюста Конта (1798—1857) — родоначальника позитивістської філософії і позитивістської соціології, спрямованих на вивільнення науки від абстрактної філософії і теології. Конт заявив про свій намір створити “систему позитивної моралі”, маючи на увазі, по суті, соціальну психологію. Здійснити цей замисел він не встиг, однак зауважив, що людина може одночасно впливати на суспільство і сама формуватися під його впливом. На його думку, психіка людини розвивається тільки в суспільстві, тому її завжди слід розглядати в соціальному оточенні. Позитивізм вимагає, щоб при вивченні поведінки людини і явищ суспільного життя використовували той самий науковий підхід, що й при вивченні природного світу. Попри певну обмеженість такого підходу, О. Конт обґрунтував емпіричний напрям у галузі соціальних наук.

Засновник французької соціологічної школи Еміль Дюркгейм (1858—1917) дотримувався погляду, що соціальні факти є зовнішніми стосовно індивідуальної свідомості і не залежать він неї. Саме тому “колективні уявлення” кожної спільноти існують самі по собі. І хоча ці уявлення можуть виникати у процесі взаємодії індивідів, їхні характеристики будуть відрізнятися від параметрів індивідуальних уявлень і не залежатимуть від них.

Значний вплив на розвиток соціально-психологічної думки справили праці англійського основоположника теорії еволюції Чарльза Дарвіна (1809—1882). Згідно з його принципом природного відбору у боротьбі за існування виживають найпристосованіші особи. Людина має розвинуту здатність фізичної, соціальної, розумової адаптації до постійно змінюваного середовища, частина якого є соціальною (плем'я, група). Тому вияв емоцій під час спілкування має соціальну функцію. Приписуючи людині природну агресивність, Дарвін визнавав роль соціальних впливів у формуванні її моральних якостей. Використання його послідовниками теорії еволюції для пояснення соціальних та соціально-психологічних явищ дало поштовх розвитку соціального дарвінізму, який зосереджувався на “боротьбі за існування” засобами міжособистісних і міжгрупових конфліктів.

Засновником соціального дарвінізму вважають англійського філософа і соціолога Герберта Спенсера (1820— 1903), який використав дарвінізм для доведення переваг одних соціальних груп над іншими, виправдовуючи війни, політику колоніалізму і будь-які дії, спрямовані на конкуренцію чи конфлікт.

З точки зору французького соціолога і юриста Габріеля Тарда (1843—1904), елементарний соціальний факт міститься не в одному розумі, а в кількох, що повинно вивчатися інтерментальною психологією. Його модель соціального передбачала стосунки двох індивідів, із яких один наслідує іншого. Виходячи з неї, вчений розвинув концепцію масового суспільства (“Закони наслідування”). Він був переконаний, що суспільство є продуктом взаємодії індивідів. Аналізуючи різні форми соціальної взаємодії, доводив, що їх основу утворює асиміляція індивідом установок, вірувань, почуттів інших людей. Засобом подолання різноманітних суперечностей між індивідом і реальністю Г. Тард вважав наслідування, тобто процес повторення різних форм соціального буття.

У США родоначальником психологічного напряму в соціології вважають Лестера-Франка Уорда (1841—1913), який проголосив інтелект рушійною силою історичного розвитку. На його думку, впливи індивіда і суспільства обов'язково є обопільними. Цікавим є його аналіз відмінностей між людиною і твариною (людина змінює умови свого життя, а тварина пристосовується до них), міркування про пріоритет цілеспрямованих (ініційованих людиною) процесів над природними.

У Росії соціальна психологія зароджувалась під впливом марксизму. Соціально-психологічні ідеї пропагували представники психологічної школи в соціології Микола Михайловський (1842—1904) і Микола Кареєв (1850— 1931). Так, М. Михайловський, наголошуючи на вирішальній ролі соціально-психологічного чинника в історичному процесі, дієвими силами вважав героїв і натовп. За його міркуваннями, герої повинні керувати натовпом, його почуттями, інстинктами тощо. Стосунки між героєм і натовпом зумовлюються особливостями історичного моменту, особистісними якостями героя, психологічними характеристиками натовпу. Учений першим звернув увагу на психологічні проблеми в соціології, виокремив такі психологічні чинники розвитку суспільства, як наслідування, суспільний настрій та соціальна поведінка. Однак, на відміну від Г. Тарда, він не вважав наслідування головним соціально-психологічним процесом, що детермінує психологію мас.

В історії соціологічної думки Росії М. Кареєв відомий як прихильник поєднання теоретичної соціології з філософією та психологією, в тому числі й соціальною психологією. Він неодноразово наголошував на важливій ролі психології у поясненні суспільних явищ, адже вони є продуктом діяльності людей, у результаті якої реалізуються почуття, воля, уявлення, інтуїція, спосіб мислення. М. Кареєв стверджував, що у суспільному житті, діяльності важливу роль відіграють інтелектуальний, емоційний та вольовий аспекти духовного світу людини. Суспільство він сприймав як систему психічних і практичних взаємодій між людьми і вважав, що з таких позицій потрібно осмислювати взаємини особистості та суспільства, розподіл праці, обмін послугами й продуктами людської діяльності, систему політичної влади тощо.

Залишив свій слід у царині соціальної психології і революціонер, мислитель, засновник соціально-демократичного руху в Росії Георгій Плеханов (1856—1918), який з погляду історичного матеріалізму розглядав поняття “суспільна психологія” як конкретно-історичне і класове явище.

Серед перших соціально-психологічних теорій, що виникли на Заході у середині XIX ст., виокремлюють концепції “психологія народів”, “психологія мас” і теорію інстинктів соціальної поведінки. Засновниками концепції “психологія народів” були німецькі філософ Моріц Лацарус (1824—1903), мовознавець Герман Штейнталь (1823— 1893) та психолог і мовознавець Вільгельм Вундт (1832— 1920). Так, В. Вундт стверджував, що душа має надіндивідуальну цілісність, яка й становить народ, націю. Душа конкретної людини є лише частиною народної душі, психологія якої виражена у мові, традиціях, звичаях, релігії, фольклорі, міфах. До цієї концепції схвально ставився професор Харківського університету Олександр Потебня (1835—1891), який філософськи, етнопсихологічно обґрунтував виникнення, розвиток мови та її роль у суспільних взаєминах. На його думку, мова і слово є не тільки засобом тлумачення думки, можливістю спілкування, а й засобом творення свідомості, удосконалення думки. Адже з мовою пов'язані прогрес пізнання, активність свідомості, Культурне успадкування, культурне життя, обмін думками і можливість спілкуватися. Втрата народом своєї мови означає і втрату національної самобутності.

Загалом концепція “психологія народів” тяжіла більше до етнопсихології, ніж до соціальної психології; вона абсолютизувала суспільне життя індивіда, ігноруючи його індивідуальну неповторність.

Представниками концепції “психологія мас” є французькі соціологи Гюстав Лебон (1841—1931) та Г. Тард, італійський юрист Сципіон Сігеле (1868—1913). Зокрема, Г; Лебон доводив, що на зміну ери еліти приходить масове суспільство, яке він ототожнював з натовпом. Цивілізацію Вважав продуктом інтелектуально творчої еліти, а всі досягнення цивілізації — результатом її діяльності. Водночас він зазначав, що в сучасних йому умовах еліта витісняється з історичного процесу, оскільки на неї впливає розвиток промисловості, урбанізація, зростання впливу засобів масової інформації, що підвищує роль мас в історичному процесі. Лебон виокремлював такі головні ознаки маси (в його розумінні — натовпу): втрата відповідальності, знеосібненість інтелекту, домінування почуттів над розумом. Масове суспільство соціолог характеризував як сліпу, руйнівну силу, де індивіди втрачають почуття відповідальності, потрапляють у владу догматизму, нетерпимості, всемогутності, тому що ними керує закон “духовної єдності народу”. На основі цих міркувань він виступав проти всіх форм соціальної рівності й демократії.

Неабиякий вплив на розвиток соціальної психології, зокрема на дослідження психології мас, мали погляди відомого австрійського лікаря, психолога Зигмунда Фрейда (1856—1939), психоаналітична теорія якого дала змогу по-новому сприйняти соціально-психологічні феномени. Його вплив на розвиток соціальної психології визнають усі видатні соціальні психологи. На противагу багатьом ученим, які вважали інстинкти основою соціальної поведінки, 3. Фрейд гадав, що інстинктивні імпульси людини вступають у конфлікт з інтересами суспільства. Тому всі інстинкти він поділяв на дві групи: інстинкти, спрямовані на збереження життя (сексуальні), та інстинкти смерті (деструктивні), що руйнують життя. Суспільство розглядав як ворожу людині силу, яка придушує її інстинктивні імпульси, що призводить до фрустрації. Захистити людей від природної небезпеки і взаємознищення може цивілізація, однак обмеження суспільством агресивних і сексуальних імпульсів людей зумовлює появу в них небажаних рис характеру. У цих міркуваннях Фрейд виходив за межі психології особистості.

Розглядаючи вияви групової психології, 3. Фрейд та його послідовники спиралися на методологію психоаналізу, поширюючи поняття та принципи з практики лікування неврозів на соціально-психологічні явища. Тому в інтерпретації міжособистісних і міжгрупових взаємин використовували психологічні механізми такої групи, як сім'я, а силами, що пов'язують людей у групу, назвали лібідо, ідентифікацію, комплекси, що зумовлюють ставлення дитини до своїх батьків. Особливо це стосується аналізу взаємин лідера і маси. Оскільки індивіди різних соціальних груп ідентифікують себе зі своїми лідерами, що постають як ідеали — у подобі батька, будь-яку соціальну групу вчені вважали сукупністю індивідів, для яких лідер є ідеалом. Отже, індивіди замінюють свій ідеал “Я” масовим ідеалом, втіленим у вожді. І якщо вождь у психології натовпу — суб'єкт своїх дій, свідомий вольовий акт якого полягає в нав'язуванні іншим свого образу, то це стає можливим за особливого стану людей у натовпі. Ідентифікація одного індивіда з іншим відбувається завдяки і насамперед тому, що вони (індивіди) ідентифікують себе з лідером як зі своїм ідеалом.

За схемою Фрейда, взаємини з лідером вибудовуються за аналогією до взаємин дитини з батьком, який викликає в дитини (хлопчика) почуття страху та ненависті. Соціальні почуття при цьому виявляються “перевернутими” почуттями ворожості, позаяк ідентифікація з лідером (подобою батька) є захисною реакцією, яка перетворює почуття, що відчуває індивід, на протилежні, соціально прийнятні. Тому зв'язки, які поєднують лідерів з групою, Фрейд вважав надзвичайно важливими для підтримання групової стабільності, більш необхідними, ніж зв'язки у групі один з одним. Саме в природі суспільства, на його думку, закладене намагання осіб, наділених владою, перешкоджати вільному вияву імпульсів людей, які такої влади не мають. Водночас він бачив необхідність у такій соціальній системі, яка могла б регулювати прояви людської агресивності.

З. Фрейда вважають одним з останніх великих мислителів, які намагалися розгортати соціально-психологічну теорію без використання емпіричних даних.

Отже, концепція “психологія мас” базується на абсолютизації індивідуального у розв'язанні проблеми співвідношення індивіда і суспільства. її представники протиставляли маси еліті, вождю, лідеру, здатним упорядкувати масу, повести її за собою.

Прагнення з'ясувати соціальні явища та процеси за допомогою вроджених інстинктів виражала теорія інстинктів соціальної поведінки, обґрунтована англоамериканським психологом Вільямом Мак-Дугаллом (1871— І938) та його послідовниками. У книзі “Вступ до соціальної психології” Мак-Дугалл стверджував, що причиною соціальної поведінки людини є інстинкти (“схильності”, “прагнення”). Особлива роль при цьому належить “стадному інстинкту”, що утримує людей у спільноті і є основою більшості соціальних інстинктів. Інстинкт психолог тлумачив як внутрішні, успадковані прагнення до цілеспрямованих дій. Конкретному інстинктові, на його думку, відповідає певна емоція, наприклад інстинктові втікання — емоція страху. Емоція як короткочасний стан Перетворюється на почуття, яке є стійкою й організованою системою схильностей до дії, що й зумовлює “інстинкт поведінки”. У такий спосіб поведінка людини як соціальної істоти жорстко регулюється певною кількістю успадкованих, неусвідомлюваних нею інстинктів. Загалом учення про інстинкти розглядало поведінку, взаємодію людини з соціумом як похідні від вроджених її особливостей.

Концепції “психологія народів”, “психологія мас”, теорія інстинктів соціальної поведінки підготували перетворення соціальної психології на емпіричну, експериментально-прикладну науку, що засвідчило якісно новий рівень її розвитку. Завдяки їм не тільки було сформульовано важливі питання (співвідношення особистості і суспільства, свідомості індивіда і свідомості групи, рушійні сили соціальної поведінки та ін.). а й розгорнуто пошуки способів розв'язання проблем. Так, розглядаючи натовп як сліпу некеровану силу, прихильники цих концепцій прагнули перетворити його на спільноту, позбавлену негативних руйнівних сил. Крім волі, інтелекту, свідомості лідерів, вони бачили й інші можливості подолання суперечностей між індивідом і суспільством. Зокрема, Мак-Дугалл вважав, що ефективним засобом коригування психічних дефектів натовпу є його організація, об'єднання в групу. Фрейд переконував у необхідності повернути масі якості, притаманні окремому індивідові до його входження в неї.

Перші соціально-психологічні теорії виявляли певні намагання використати можливості психології і соціології. Цікавими є уявлення їх представників про ідеальне суспільство, яке вони пов'язували з максимальною згуртованістю і узгодженістю дій людей. Проте через різні причини жодна з цих концепцій не змогла адекватно розв'язати основну проблему соціальної психології — співвідношення соціального та індивідуального. Обмежували бачення соціально-психологічних проблем абсолютизація існування “надіндивідуальної душі”, принципу “колективістського” розв'язання суперечностей між людиною та суспільством (концепція “психологія народів”); ототожнення соціального (колективного) з ірраціональними руйнівними силами, абсолютизація індивідуальності (еліти, вождів) як гаранта розуму, порядку та прогресу (концепція “психологія мас”); розгляд поведінки людини, соціальних зв'язків, форм суспільного життя як похідних від вроджених (біологічних) здібностей індивіда (соціально-психологічне вчення про інстинкти); умоглядність, відірваність від дослідницької практики.

Водночас ці соціально-психологічні теорії засвідчили серйозні претензії соціальної психології на індивідуальне бачення соціально-психологічної проблематики. Цікавими були і практичні міркування. Одне з них полягає в тому, що, коли індивіди починають контролювати свою “соціальність”, стає можливим передбачення їхньої поведінки, а колективність і масовість можуть бути прийнятними й корисними за цілеспрямованого впливу на них.

  1   2   3

Дадаць дакумент у свой блог ці на сайт

Падобныя:

Лекція 2 iconЛекція: Робота з таблицями: версія для друку І pda лекція присвячена питанням роботи з таблицями. Вивчаються способи оформлення таблиць.
Показані можливості сортування даних в таблиці. Дано уявлення про можливості обчислень в таблицях документів Microsoft Word 2007....

Лекція 2 iconЛекція: Оформлення тексту. Абзаци: версія для друку І pda лекція присвячена питанням оформлення тексту документу з використанням параметрів абзаців.
Приведені способи установки міжрядкових інтервалів в абзаці І інтервалів між абзацами. Показана установка меж абзаців І можливості...

Лекція 2 iconЛекція з дисципліни
Атаманюк В. Г. и др. “Гражданская оборона”, учебник., М. В. ш, 1986 г, ст. 80-98, 103-105

Лекція 2 iconЛекція
Загальна смертність після ефективного лікування екстрасистоли ІІІ v класів за Lown збільшилась у 2,5 рази

Лекція 2 iconОпорний курс лекцій Чернігів 2000 зміст
Лекція № “Пошарова будова шкіри. Кістково-руховий апарат.”

Лекція 2 iconЛекція західноєвропейська педагогіка епохи нового часу та просвітництва
Принцип природовідповідності, вікова періодизація та систе­ма шкіл (за Коменським)

Лекція 2 iconЛекція 7 держава І право стародавнього риму
Протягом цього періоду відбувається формування суспільних класів І державного апарату

Лекція 2 iconЛекція професора Миколи Павловича Ковальського
Матеріали ІV міжнародної археографічної конференції студентів І молодих вчених. К.: Соборна Україна, 1996. 248с

Лекція 2 iconФондова лекція
Для студентів юридичного факультету та факультету правового забезпечення підприємницької діяльності та психології

Лекція 2 iconЛекція Тема: культура клітин
Клітинна біотехнологія рослин ґрунтується на вирощуванні клітин, тканин чи органів ін вітро на штучних живильних середовищах

Размесціце кнопку на сваім сайце:
be.convdocs.org


База данных защищена авторским правом ©be.convdocs.org 2012
звярнуцца да адміністрацыі
be.convdocs.org
Галоўная старонка