Лекція Традиційна духовна культура України




НазваЛекція Традиційна духовна культура України
Дата канвертавання17.11.2012
Памер182.17 Kb.
ТыпЛекція
Лекції

на тему: Географія культури України

Мета лекції: сформувати знання про аспекти географії культури України, її складові, поняття традицій, звичаїв та обрядів, їх залежність від релігійних та інших чинників, охарактеризувати тему охорони пам'яток історії культури: архітектурних, історичних та археологічних. Всесвітня спадщина ЮНЕСКО.

Методи: розповідь з елементами бесіди, пояснення, демонстрація за допомогою мультимедійного обладнання різноманітних графічних матеріалів.

Основні поняття: географія культури, людина як носій культури, Мангейм, Гейдер, соціальний інститут, мистецтво, традиції, обряд, пам’ятки історії, спадщина ЮНЕСКО.

Лекція 1. Традиційна духовна культура України.

План:

  1. Традиції в європейській культурі.

  2. Епоха Просвітництва.

  3. Розвиток культури в XX столітті

  4. Обряд або ритуал.

  5. Типи обрядів.

  6. Мистецтво.

  7. Мистецтво та наука.

  8. Український народний танець.

  9. Фольклор.

  10. Українська культура.



Лекція 2. Охорона пам'яток історії та культури України.

План:

  1. Археологічні пам’ятки.

  2. Фортифікаційні пам'ятки.

  3. Пам'ятки садово-паркового мистецтва 

  4. Сучасний стан охорони пам'яток.

  5. Спадщина ЮНЕСКО.



Лекція №1

Традиційна духовна культура.

Що таке традиційна духовна культура. Це традиції, звичаї, обряди. Мистецтво, народна творчість, фольклор, архітектура, живопис, прикладне мистецтво, народна музика, музичні інструменти, народні танці, народний театр і т.п. Традиційна духовна культура українського народу.

Традиція - набір представлень, звичаїв, звичок і навичок практичної діяльності, що передаються з покоління в покоління, промовців одним з регуляторів громадських стосунків.

Поняття "традиція" генетично сходить до лат. traditio, до дієслова tradere, що означає "передавати". Спочатку це слово використовувалося у буквальному значенні, означаючи матеріальну дію: так, древні римляни застосовували його коли йшлося про необхідність вручити комусь деякий предмет і навіть віддати свою дочку заміж. Але передаваний предмет може бути нематеріальним. Це, наприклад, може бути певне уміння або навичка : така дія у фігуральному сенсі також являється traditio. Таким чином межі семантичного спектру поняття традиції жорстко вказують на основну якісну відмінність усього того, що можна підвести під це поняття : традиція - це передусім те що не створене індивідом або не є продуктом його власної творчої уяви, коротше, те, що йому не належить, будучи переданим кимось ззовні.

1. Традиції в європейській культурі. Розуміння традиції у рамках європейської культури, починаючи з Нового часу відмічене цим зрушенням, в цілому базується на історичному підході. Динамічний характер такого розуміння що дозволяє побачити і оцінити роль і значення традиції у світлі соціальних змін, що відбуваються, проявляється, проте, і у виникненні загальної тенденції до інфляції поняття. Якщо первинне значення поняття "традиція" включало аспект особливої поваги до переданого як до дару і, відповідно, до самого процесу передачі, то надалі цей аспект у світській культурі поступово втрачається. Вже в пізній античності розвиток поняття традиції в центральну категорію християнської теології привів, з одного боку, до його нормативного розширення а з іншої - до виникнення концептуальних утруднень у зв'язку з конституюванням протиставлення традиції і ratio.

2. Епоха Просвітництва. У епоху Просвітництва поняття традиції знаходилося в центрі дискусій, пов'язаних з проблемою соціально-політичної емансипації третього стану. Оскільки остання розумілася і розглядалася як звільнення людини взагалі як емансипація індивідуального розуму і подолання сили традиції, що змушує, поняття традиції стало елементом соціально-антропологічного дискурсу. При цьому інтерпретації його були найрізноманітнішими від вимоги критичного переосмислення меж визнання традиції до повного заперечення всякої традиційності як головної перешкоди на шляху особи до свого автентичного самозвеличання. Як вважали згодом автори-традиціоналісти, зокрема, Же. де Местр саме запекле неприйняття традиції мислителями Просвіти послужило ідеологічним обгрунтуванням Французької революції.

3. Розвиток культури в XX столітті

"Фундаментальне політизування" соціального життя, за виразом До. Мангейму, що становить основну характеристику першої половини XX століття, проявилася, зокрема, і в тому що майже усі численні виниклі в цей період політичні напрями і масові рухи, базуючись на критичному запереченні готівкових соціальних традицій, виявили, проте, прагнення вигадати і увічнити нові, власні традиції. На цю загальну для них рису вказував Э. Хобсбаум, що бачив в цьому прагненні потребу підвести історичне обгрунтування під свої погляди. Сам по собі цей факт, втім, тільки неспростовно свідчить про атрибутивний характер традиції для соціальної реальності. Осмислення цієї ідеї в сучасному соціально-філософському дискурсі спричинило конституювання ряду концептуальних підходів, що розрізняються, до розуміння суті і соціальної значущості традиції.

4. Обряд або ритуал - сукупність умовних, традиційних дій, позбавлених безпосередній практичній доцільності, але службовців символом певних соціальних стосунків, формою їх наочного вираження і закріплення.[1] Деякі релігії використовують обряди для закріплення у свідомості віруючих деяких релігійних представлень і зміцнення віри у всемогутні сили.

Типи обрядів. Зміна статусу людини часто супроводжується обрядом, наприклад: інавгурація, весілля, похорони, хрещення і т. д. Молитва груп людей часто супроводжується обрядами, наприклад: меса. У деяких релігіях існують персональні обряди, наприклад: сповідь, хадж. Сімейне життя українців традиційно супроводжувалося різноманітними обрядами та ритуалами, які в образно-символічній формі відзначали певні етапи життя людини та найважливіші стадії розвитку родини в її життєвому циклі: утворення сім’ї, народження дитини, її повноліття, сімейні ювілеї, смерть когось із членів сім’ї. Відповідно до природного циклу існування людини склався комплекс С. о. Основні його елементи — родильні, весільні та поховальні й поминальні обряди. Крім них, у сім’ї нерідко відзначалися події менш важливого значення: входини, пострижини, вступ до парубоцтва і дівоцтва, повноліття, срібне та золоте весілля.

Із розвитком раціональних знань магічні обряди поступово втрачали свій первісний зміст, все більше набуваючи розважального характеру. Так формувався багатошаровий і багатофункціональний обрядовий комплекс. Таким в основному він залишається і тепер, хоча й зазнав значних трансформацій та спрощень.

6. Мистецтво - одна з форм суспільної свідомості; вид людської діяльності, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах, відповідно до певних естетичних ідеалів. У широкому сенсі мистецтвом називають досконале вміння в якійсь справі, галузі; майстерність. Розвиток мистецтва як елемента духовної культури обумовлюється як загальними закономірностями буття людини й людства, так і естетично-художніми закономірностями, естетично-художніми поглядами, ідеалами й традиціями.( Короткий енциклопедичний словник з культури. — К.: Україна, 2003).

Мистецтво зародилося в первісному суспільстві доби пізнього палеоліту і було представлене малюнками в печерах, різьбленням на кістці та камені, ритуальними танцями худе. Завдяки особливостям свого впливу на людину (чуттєва безпосередність, емоційна насиченість ідейна спрямованість) мистецтво стало однією з найважливіших складових частин духовної культури суспільства.

Художня обробка розмов і знарядь праці, будівництво житла започаткували розвиток архітектури та декоративно-ужиткового мистецтва. Серед основних візуальних мистецтв Західної Європи протягом багатьох століть залишалися живопис, скульптура і графіка. У мистецтві ісламу основним був орнамент, оскільки було боронує зображати живих істот. У деяких культурах маски, татуювання кераміка і металеві вироби булі основними формами образотворчого мистецтва. Буття людини і навколишній світ відобразились у танцях, музиці, співі, театралізованих діях. Мистецтво слова, існуючи спочатку в усній формі оповідей, міфів, епосу, з виникненням листи розвинулося в художню літературу. Науково-технічний прогрес уможливив появу таких форм мистецтва, як фотографія і кіно, а з появою комп'ютерних технологій - так званих, медіамистецтв.

7. Мистецтво та наука. Мистецтво та окремі його аспекти є предметом наукового дослідження. Наука, що вивчає мистецтво загалом та пов' язані з ним явища - мистецтвознавство. Галузь філософії, що займається вивченням мистецтва - естетика. Феноменами, пов'язаними з мистецтвом займаються й інші суспільні та гуманітарні науки, такі як культурологія, соціологія, психологія, поетика і семіотика.

Вперше до системного вивчення мистецтва звернувся Арістотель (384-322 до н. е. ) У своїй праці "Поетика". У інших працях Арістотель також поклав качан систематизації наукового знання і наукового методу.

Відмінності мистецтва від науки :

Наука і техніка має більший вплив на речі, а мистецтво - на психологію;

Наука домагається об' єктивності, автори ж творінь мистецтва вкладають у них собі, свої почуття;

Науковий метод строго раціональний у мистецтві ж завжди є місце інтуїтивності і непослідовності;

Кожен твір мистецтва є єдиним і закінченим, кожен наукова праця - лише олениця в ланцюзі попередників і послідовників;

Дані відмінності вірні лише при поверхневому розгляді їх сутності. Кожен пункт є собою окремою темою для дискусії.

8. Народні танці. Народний танець - фольклорний танець, який побутуює у своєму природному середовищі і має певні традиційні для даної місцевості рухи, ритми, костюми худе. Фольклорний танець - це стихійний вияв почуттів, настрою, емоцій і виконується в деру чергу для собі а потім - для глядача (товариства, гурту, громади). Характерні особливості загальнослов'янської культури почали формуватися в далекому минулому це стосується пісень, танців, одягу і навіть зачісок. Перші танці виникли як прояв емоційних вражень від навколишнього світу. Танцювальні рухи розвивалися також і внаслідок імітації рухів тварин, птахів, а пізніше — жестів, що відображали певні трудові процеси (напр., деякі хороводи). Первісний танець, як і пісня, виконував магічну роль, тому серед календарно-обрядових танців збереглося чи не найбільше архаїчних рис.

Український танець. Специфіка життя давніх східнослов'янських племен — древлян, дреговичів, в'ятичів, сіверян, волинян, білих хорватів, бужан та інших — слугували за основу самобутнього, оригінального, хореографічного мистецтва українського народу. Усі обряди, магічні звертання, заклинання, тощо безпосередньо залежали і були органічно пов'язані з землеробством та анімалістичним культом.

Танцювальні рухи характерні для «Гопака», «Козачка», «Метелиці», становлять основу танців Центральної України, визначають головні національні риси української народної хореографії, якщо переглянути українські хороводи і сюжетні танці, легко помітити, що серед цих творів є однойменні твори. Усі українські народні танці, що збереглися в художньому побуті народу, виконують під музичний супровід. Український народ створив своє самобутнє, оригінальне хореографічне мистецтво, яке посідає одне з провідних місць в світовій духовній культурі.

9. Фольклор або усна народна творчість - художня колективна літературна і музична творча діяльність народу, яка засобами мови зберегла знання про життя і природу, давні кукси і вірування, а також відбиток світ думань, уявлень, почуттів і переживань народнопоетичної фантазії. Виділяють: народний епос, народна лірика, народна лірика, народна епос-лірика. Фольклор - створені народом та існуючі в народних масах словесність (перекази, пісні, казки, епос), музика (пісні, інструментальні наспіви і п' єси), театр (драми, сатиричні п' єси, театр ляльок), танець. Фольклор України надзвичайно важлива складова частина культури народу. Система духовного життя народу, яка тісно пов'язана з побутом, літературою, в якій відбиті моральні, етичні та естетичні подивися і цінності людей. Існування терміну "фольклор" нерозривно зв'язане з терміном "народна творчість". Уся творча діяльність народу окреслена в поезії, танцях, музиці, художньому та декоративно-прикладному мистецтві. Це втілення поглядів, прагнень, ідеалів людей та все ті що неце своєрідний відбиток побуту. Українська народна культура, з її глибинним прагненням до естетизації, знайшла своє яскраве втілення в народному образотворчому мистецтві, у якому стійко зберігається етнічна специфіка. Художня етнокультура українців бере свої витоки з міфології ритуалістики та космологічних уявлень. На основі етнокультури складається етноетика, мораль українців, серед засідок якої - повага і любов до вільної праці, ствердження ідеалів добра, краси, гуманних стосунків, знання свого родоводу, шанування старших, толерантність але і як прояв жорсткого тиску - індивідуалізм, замкненість, заздрість.

10. Українська культура. У будь-якій національній культурі основоположною і базисною є народна культура. Потім на її основі поступово формуються професійні наука, література, мистецтво. Внаслідок труднощів історичного шляху України (монголо-татарське завоювання в XIII ст. польсько-литовська експансія в XIV - XVI ст., залежність від Російської та Австрійської імперій в XIX - ХХ ст.) у вітчизняній традиції народна культура зіграла виключну роль. І в XVI ст., коли феодально-боярська знати сприйняла католицтво і польську культуру, і до кінця XVIII ст. коли верхівка козацької старшини русифікувалася, українське суспільство розвивалося значною мірою без повноцінної національної культурної еліти. Справжніми творцями і носіями культури продовжували залишатися оболоні суспільства. Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як народна. У ній велике місце займали фольклор, народні традиції, які додавали їй особливої чарівності і колориту.

Народна творчість що зародилася в далекій давнині, - історична основа усієї світової художньої культури, джерело національних художніх традицій, виразник народної самосвідомості.

Разом з тим, самобутня і старовинна система освіти, яка досягла свого розквіту в добу Козаччини і забезпечила практично суцільну грамотність населення, давня традиція книгописання, орієнтованість на провідні центри Європи, зокрема на Візантійську культурну традицію роль України -Руси як центру християнства в східнослов 'янському світі, а також як центру наук і вищої освіти в добу Козаччини завдяки розвинутій мережі колегіумів, Острозькій та Києво - Могилянській академії меценатство та державна підтримка культури поруч визначних державників - До.Острозьким, П. Конашевичем-Сагайдачним, І.Мазепою та ін. - усе це дозволило піднести українську культуру до рівня світового явища, створити ряд класичних шедеврів у галузі друкарства архітектури, мистецтва, досягти значних успіхів у науці.


Лекція 2. Охорона пам'яток історії та культури України.

1. Археологічні пам’ятки. Українська історико-культурна спадщина величезна, і формувалася вона протягом багатьох століть завдяки різним народам. Пам'ятка археології - матеріальні залишки людської діяльності, що збереглися на поверхні землі, під землею або під водою і є об' єктом археологічних досліджень. Українські пам'ятки в своїй більшості передають особливості декількох культурно-історичних епох. Від часів первіснообщинного устрою дійшли унікальні залишки помешкань з кісток, петрогліфи Кам'яної могили, якнайдавніші кам'яні скульптури; від культури скіфів і сарматів - численні кургани і городища.

На півострові Крим залишилися руїни грецьких поселень, будови ханського періоду. Староруська культура знайшла віддзеркалення у видатних архітектурних пам'ятниках Києва і Чернігова. Острів Хортиця - колиска козацької героїки. Київська фортеця є найбільшим земляним укріпленням у світі.

Українська земля зберегла понад 2-х тис. визначних пам'яток. Серед них культових споруд - понад 1 тис., оборонної - понад 160, цивільної - близько 400, садово-паркової близько 15. На жаль, більшість з них з кожним роком приходять у занепад.Пам'ятки археології - речові джерела, що висвітлюють минуле людського суспільства. Велике значення пам'ятки археології мають для вивчення найдавнішого дописемного періоду людства, коли сморід є єдиними історичними джерелами. До основних пам'яток археології належать : місця поселення (стоянки, городища, села) й окремі житла, господарські споруди залишки фортець і міст, могильники й окремі поховання, надмогильні й культові споруди, скарби, знаряддя праці та інші давні вироби, малюнки й написи на скелях і окремих каменях тощо.

Пам'ятник архітектури - нерухомий (фрагменти інтер'єру і екстер'єру архітектурних споруд) примітний об'єкт матеріальної і духовної творчості, який має національне або міжнародне значення. Нині в чинному російському законодавстві визначення "пам'ятник архітектури" не використовується - вживається або "об'єкт культурної спадщини", або рівноцінне йому "пам'ятники історії і культури".

До пам'ятників архітектури і архітектури можуть відноситися:окремі будівлі, будівлі і споруди; архітектурні ансамблі і комплекси; міські центри; квартали; площі; вулиці; фрагменти древнього планування і забудови поселень, що збереглися;спорудження цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народної архітектури і пов'язані з ним витвори монументального, образотворчого, декоративно-прикладного, садово-паркового мистецтва; природні ландшафти.

2. Фортифікаційні пам'ятки. До них належать історичні замки, фортеці, споруди, що мали свою неповторну унікальність та збереглися до нашого часу. До добре збережених та найбільших за розмірами фортечних споруд України належить Старий Арсенал, місто Київ, що став зразком урядової фундації під назвою Мистецький арсенал . Будівля розмірами 168 x 135 м зведена за проектом архітектора Йогана Міллера в стилі класицизм наприкінці 18 століття. Існуючі замки: Хотинська фортеця, Меджибізький замок, Золочівський замок, Старий замок форт. Замки – руїни: Алустон (фортеця), Барський замок , Буданівський замок, Бучацький замок, Губківський замок, Високий замок, Кременецький замок, Новомалинський замок, Сатанівський замок, Токівський замок.

Збереження пам'яток залежить не тільки від державних заходів, але й від рівня культури наших людей, часто байдужих до своєї історії. Необхідно припинити руйнування наших середньовічних замків, що є визначними пам'ятками європейської цивілізації, адже їх збереження може сприяти поверненню України до європейської спільноти, до якої вона завжди належала.

3. Пам'ятки садово-паркового мистецтва - історико-культурні пам'ятки, що органічно включають у свій склад рослини, особливисті ландшафту ( пагорби, джерела води та водоспади, долини ручаїв чи річок, камні, скелі, дальні пейзажні перспективи, іноді заболочені ділянки ), архітектурні споруди, скульптури, квітники.

Поняття "сад" і "парк" недалеко відійшли один від одного і часто бувають замінниками один одного. Але смороду мають різні функції і досить самостійні об' єкти людської діяльності.

Сад - переважно сільськогосподарський об' єкт для вирощування і отримання фруктів і ягід.

Парк - переважно мистецький об' єкт з особливим розплануванням, включенням різних архітектурних споруд від малих архітектурних форм ( альтанки, павільйони ) до палаців, театрів, стадіонів, різних спортивних майданчиків. Частка історичних парків мала у своєму складі і ділянку плодового саду ( плодовий сад та город у замку Віландрі, в парку В ле Віконт, Франція, в парках передмість Санкт-Петербургу, італійський парк 17 ст. в замку Підгірці ( Україна ) мав ділянку виноградника ). У сучасних парках від цих настанов зазвичай відходять, а функції плодового саду і парку - розмежовують.

4. Сучасний стан охорони пам'яток. Із-за наявності та потребі у збереженні культурних памяток змусили створити Конвенцію про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини - була прийнята з метою сприяння охороні, збереженню та популяризації культурної і природної спадщини.

Конвенція окреслює поняття культурної (ст. 1) і природної спадщини (ст. 2).

Кожна сторона Конвенції з метою забезпечення цілей Конвенції проводити загальну політику для охорони, збереження і популяризації природної і культурної спадщини. (ст. 5). Кожна сторона Конвенції зобов' язується не вдаватися до будь-яких навмисних дій, що могли б завдати прямо чи посередньо шкоди культурній і природній спадщині, яка розміщена на території інших держав - сторін цієї Конвенції (ст. 6.2).

Конвенцією створюється Міжурядовий комітет з охорони всесвітньої культурної і природної спадщини (ст. 8). Сторони Конвенції подають Комітету перелік цінностей культурної і природної спадщини що розміщені на їх території і можуть бути включені у Список всесвітньої спадщини, якщо сморід мають видатну універсальну цінність відповідно до встановлених критеріїв (ст. 11). Конвенцією створюється Фонд охорони всесвітньої культурної і природної спадщини, що має видатну універсальну цінність і називається Фондом всесвітньої спадщини (ст. 15). Стаття 15 Конвенції також визначає відіа надходження коштів до Фонду. Будь-яка держава - сторона цієї Конвенції може звертатися з проханням про надання міжнародної допомоги на користь цінностей культурної і природної спадщини, що мають видатну універсальну цінність і розміщені на її території (ст. 19). Конвенція визначає умови і форми надання такої міжнародної допомоги.

5. Світова́ спа́дщина ЮНЕСКО (англ. World Heritage) — видатні культурні та природні цінності, що становлять надбання усього людства. Ці цінності перелічені в Списку ЮНЕСКО.

В 1972 році, на XVII сесії в Парижі, ЮНЕСКО прийняла Конвенцію про охорону Всесвітньої культурної і природної спадщини (вступила в силу в 1975 році). До початку 1992 року конвенцію ратифікували 123 країни-члени ООН (в тому числі СРСР в 1988 році).

Статус об'єкта Світової спадщини дає такі переваги:

Додаткові гарантії збереження і цілісності унікальних природних і культурних комплексів.

Підвищує престиж територій і установ, які ними опікуються.

Сприяє популяризації включених у Список об'єктів і розвитку альтернативних видів природокористування (в першу чергу, екологічного туризму).

Забезпечує пріоритетність у залученні фінансових коштів для підтримки об'єктів Світової культурної і природної спадщини, в першу чергу, з Фонду Світової спадщини.

Сприяє організації моніторингу і контролю за станом збереження природних і культурних об'єктів.

Станом на листопад 2008 року у списку Світової спадщини знаходилося 878 об'єктів (зокрема 679 культурних, 174 природних і 25 змішаних) з 145 країн. Це окремі архітектурні споруди і ансамблі — Акрополь, собори в Ам'єні і Шартрі, історичний центр Варшави (Польща), Львова (Україна), Московський Кремль і Красна площа (Росія) та інші міста — Бразиліа, Венеція разом із лагуною та ін.; археологічні заповідники — Дельфи та ін.; національні парки — Морський парк Великого бар'єрного рифу, Єллоустонський (США) та інші. Держави, на території яких розташовані об'єкти Світової спадщини, беруть на себе зобов'язання щодо їхнього збереження.

Головна мета списку Світової спадщини — зробити відомими і захистити об'єкти, які є унікальними у своєму роді. Для цього, та через прагнення до об'єктивності, були складені оціночні критерії. Спочатку (з 1978 року) існували тільки критерії для об'єктів культурної спадщини — цей список налічував шість пунктів. Потім для відновлення рівноваги між різними континентами з'явилися природні об'єкти і для них список з чотирьох пунктів. І, нарешті, в 2005 році всі ці критерії були зведені воєдино, і тепер кожен об'єкт Світової спадщини має в своєму описі хоч би один з них[3]. Номери критеріїв зазвичай позначаються римськими числами, написаними маленькими буквами. Культурні критерії:

  • Об'єкт є шедевром людського творчого генія.

  • Об'єкт свідчить про значний взаємовплив людських цінностей в даний період часу або в певному культурному просторі, в архітектурі або в технологіях, в монументальному мистецтві, в плануванні міст або створенні ландшафтів.

  • Об'єкт є унікальним або принаймні винятковим для культурної традиції або цивілізації, яка існує до цих пір або вже зникла.

  • Об'єкт є видатним прикладом конструкції, архітектурного або технологічного ансамблю або ландшафту, що ілюструє значущий період людської історії.

  • Об'єкт є видатним прикладом людської традиційної споруди, з традиційним використанням землі або моря, будучи зразком культури (або культур) або людської взаємодії з навколишнім середовищем, особливо якщо вона стає вразливою через сильний вплив необоротних змін.

  • Об'єкт безпосередньо або матеріально пов'язаний з подіями або існуючими традиціями, з ідеями, віруваннями, з художніми або літературними творами і має виняткову світову важливість. (На думку комітету ЮНЕСКО цей критерій повинен переважно використовуватися разом з яким-небудь ще критерієм або критеріями).

Природні критерії:

  • Об' єкт є природним феноменом або простором виняткової природної краси і естетичної важливості.

  • Об' єкт є видатним зразком головних етапів історії Землі, зокрема пам'ятником минулого, символом геологічних процесів, що відбуваються розвитку рельєфу або символом геоморфичних або фізіографічних особливостей.

  • Об' єкт є видатним зразком екологічних або біологічних процесів, що відбуваються, в еволюції і розвитку земних, прісноводих берегових і морських екосистем і рослинних і тваринних співтовариств.

До об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Україні належать: Київський Софійський собор, Києво-Печерська лавра, Ансамбль історичного центру Львова, Пункти геодезичної дуги Струве, Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини, Резиденція Буковинських митрополитів.


Висновки.

Культурна географія - одна із самостійних галузей суспільної географії, що вивчає територіальне розповсюдження культури у межах географічного простору. У рамках дисципліни розглядається характеристика особливостей культури окремих регіонів. Окремий напрямок - історична географія культури.

Специфікою географії культури, як науки, є ті, що з одного боку вона найменш розвинена, а з іншого - геокультурна складова географії в цілому є однією з найдавніших.

Список використаних джерел.

1. Пістун М. Д. Основи теорії суспільної географії.- До.: Вища школа, 1996. - 232 с.

2. Шаблій О. Суспільна географія: теорія, історія, українознавчі студії. - Львів: ЛНУ, 2001. - 744 с.

3. (нім.) Wirth E. Theoretische Geographie : Grundzuge einer Theoretische Kulturgeographie. - Stuttgart: Teubner, 1979. - 336 s.

4. (англ.) David Atkinson. Cultural Geography. London - New York : I.B.Tauris & Co Ltd, 2005. - 224 р.

5. Дружинин А. Г. Географія культури : теоретико-методический аспект. - Ростов-на-Дону, 1989.

6. Нємець Л. М, Моштакова Н.- Деякі особливості географії культури (на прикладі Луганського регіону) – 2008 р.

Дадаць дакумент у свой блог ці на сайт

Падобныя:

Лекція Традиційна духовна культура України iconДз «державна бібліотека україни для юнацтва» культура віртуального спілкування
Культура віртуального спілкування : метод бібліогр матеріали / [уклад. Є. Кулик, О. Бартош; ред. В. Кучерява, С. Чачко; консультант...

Лекція Традиційна духовна культура України iconПорт. Capoeira афробразильське бойове мистецтво з елементами танцю, музики І акробатики. Вважається, що традиційна капоейра виникла в XVII столітті в
Вважається, що традиційна капоейра виникла в XVII столітті в Бразилії в середовищі африканських рабів. Сучасна капоейра починається...

Лекція Традиційна духовна культура України iconАмериканская культура
Культура аборигенов. Культура колониального периода (1607 – 1783). Культура эпохи становления государства и формирования нации (1783...

Лекція Традиційна духовна культура України iconЛекція Тема: культура клітин
Клітинна біотехнологія рослин ґрунтується на вирощуванні клітин, тканин чи органів ін вітро на штучних живильних середовищах

Лекція Традиційна духовна культура України iconКоли на території сучасної України зявилися перші люди?
Яка археологічна культура хліборобів доби енеоліту була поширена на території сучасної України?

Лекція Традиційна духовна культура України iconГалузева угода
Законом України “Про колективні договори І угоди”, Генеральною угодою між Кабінетом Міністрів України І конфедерацією роботодавців...

Лекція Традиційна духовна культура України iconРозділ I. Загальні положення
України Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповіднихположень Конституції України, міжнародних договорів,...

Лекція Традиційна духовна культура України iconНаціональна академія медичних наук України Міністерство охорони здоров’я України Державна установа «Інститут генетичної та регенеративної медицини намн україни» Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Національний університет фізичного виховання та спорту України
Перспективи застосування клітинних та генних технологій в регенеративній медицині

Лекція Традиційна духовна культура України iconЛекція: Робота з таблицями: версія для друку І pda лекція присвячена питанням роботи з таблицями. Вивчаються способи оформлення таблиць.
Показані можливості сортування даних в таблиці. Дано уявлення про можливості обчислень в таблицях документів Microsoft Word 2007....

Лекція Традиційна духовна культура України iconЗакону України "Про оборону України"
Оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації України, органів місцевого...

Размесціце кнопку на сваім сайце:
be.convdocs.org


База данных защищена авторским правом ©be.convdocs.org 2012
звярнуцца да адміністрацыі
be.convdocs.org
Галоўная старонка