Українська драматична поема кінця XIX початку XX ст




НазваУкраїнська драматична поема кінця XIX початку XX ст
старонка7/58
Дата канвертавання15.11.2012
Памер6.32 Mb.
ТыпДокументы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   58
В ті міліони невсипущих рук,

І твердо вірю в людський ум робучнй І в ясний день по ночі горя й мук 16.

  1. Іван Франк о, Твори в двадцяти томах, т. 10, стор. ISA

Ця віра в трудову людину, в її неосяжні творчі сили, в світле майбутнє «по ночі горя і мук», що проймає багато творів І. Франка, і становить позитивне ядро поеми «Нове життя».

Цікаво, що значно пізніше, у дев’ятисоті роки, І. Фран- ко повернувся до образу Євгенія з поеми «Нове життя». Маємо на увазі поему «Лісова ідилія» (друкована у збірці «Semper tiro» — 1906). Відомо, що у посвяті до поеми «Лісова ідилія» (Миколі Вороному) І. Франко дав розгорнуту характеристику декадентській, занепадницькій поезії, викривав її безідейність, беззмістовність, хизування тезою «мистецтво для мистецтва», втечу від життя і боротьби народу за поступ, за краще майбутнє.

А в пролозі і в двох піснях (розділах) поеми «Лісова ідилія» І. Франко малює образ Євгенія в нових суспіль-»' но-економічних і духовних обставинах. Євгеній з «Лісової ідилії» вже не прагне (хоч би на словах) до суспільної праці, до морального відродження. Розчарований, морально розбещений, без будь-яких позитивних ідеалів, він спалює себе в грубих насолодах, в безцільному і безперспективному животінні.

Це типовий буржуа початку XX століття, який, так би мовити, на практиці втілює антигуманістичні принципи декадентського розкладу.

Проблемі перевиховання людини працею, вироблення кращих її якостей в трудовому колективі присвячена не- закінчена поема І. Франка «Історія товпки солі» (1879).і Головний герой твору — колишній сільський злодій, а потім бідний старий селянин, що, вмираючи, розказує оповідачеві, який випадково забрів у його хату, свою життєву історію.

Головне в поемі — показ того, як під впливом праці, відносин рівності і людяності в сім’ї Яця-коваля колишній злодій став зовсім іншою людиною, поволі позбувся^ лихих звичок і нахилів. Щоправда, родина Яця-коваля як і сільська громада Залісся з поеми «Нове життя», вма-

льована ідилічно. Господар і господиня, два наймити і дві наймички перебувають у дружніх взаєминах, у становищі рівності. Чесна праця, обід за одним столом і з однаковими стравами для господарів та челяді, повна винагорода за працю з боку господаря, передача наймитам Яцем-ковалем майстерності свого ремесла (ковальства), злагода і відсутність оварок — така атмосфера, де перевиховувався колишній злодій. Звичайно, подібні господарі були винятком. І таке змалювання І. Франком ідеальної родини можна зрозуміти, лише зважаючи на те, що в основу образу Яця-коваля з поеми «Історія товпки солі» лягли риси його батька.

В поемі є ще інший план. Оповідач, що потрапив випадково до хати колишнього злодія, закохався в красиву і скромну його дочку г- Фрузю. Але він вагається, чи може бути ця дівчина вірною дружиною, порядною людиною, коли «сей цвіт росте на кривді людській, кормлений відмалу накраденим добром?» І хоча в поемі в рядки, що «скоріш добро хоронять горем биті, нещасні серця, діти- сироти, ніж викохані в шовку, оксамиті», важливе і цікаве морально-психологічне питання, чи тяжіють колишні злочини батьків над дітьми, над їхньою долею, над їхнім внутрішнім світом, залишається до кінця не розв’язаним у творі, бо другий розділ, де про це йдеться, раптово обривається.

Мабуть, однією з головних причин того, що поема залишилася незавершеною, було усвідомлення автором неможливості в умовах експлуататорського суспільства справжнього перевиховання людини, колишнього злочинця, який став на шлях чесного життя, бо саме дійсність стояла на перешкоді такому перевихованню.

Слід відзначити, що поема «Історія товпки солі», як один із «галицьких образків», дає яскраві картини сільської бідності, зубожіння, розорення галицького селянина. Згадаймо хоча б опис зовнішньої будівлі, куди в нічну пору заблукав оповідач, і опис внутрішнього інтер’єру кімнати, коли він зайшов до хати:

Стареньку стріху мох укрив зелений, і дощ крізь ню до хати протікав;

грозив упадком зруб, набік схилений, обпала глина з понадгнилих стін, крізь шпари вітер провівав студений.

Вузесенький від хатки йшов вигін, травов зарослий — ратиці, копита сліду віддавна, знать, не бачив він.

Скрипіли двері, мов віком розбита бабуся стогне, що болять кістки; р дрібні віконця, мов в ямках укрита

щ зіниця діда, ледве що який

за дня промінчик світла пропускали.

...За очі дим ухопив м’я їдкий...

Від диму чорні стіни й стеля, стіл старий, і лава й мисник, поуз ліжка на жердці свита й пара кафтанів.

А ліжко те — від лави до запічка дощок зо п’ять, соломи околіт, верета груба — пір’я хоть би кришкаІ7.

Ці реалістичні колоритні малюнки сільського життя ітановлять також велику цінність поеми, хоча твір у ці- іому був незакінчений.

Ще разючіші картини сільських злиднів і нестатків змалював письменник в уривку з поеми «Різуни» — «Голод». Та, на жаль, широко задуманий поетичний твір гак і залишився започаткований. Якоюсь мірою про його

задум можна скласти уяву з оповідання на ту саму тему «Різуни» (1903).

Найширшою за проблематикою і найбільше викінченою зі всіх «галицьких образків» е поема-епопея І. Франка «Панські жарти» (1887). В поемі змальовано галицьке село напередодні реформи 1848 р. Проте явища, зображені в творі, точніше їхні соціально-економічні джерела не зникли і в епоху, коли писав І. Франко свій твір. Залишки кріпосницької системи в галицькому селі у всій різноманітності — економічна залежність селян від поміщиків, безправ’я, темнота і затурканість, низький рівень свідомості,— все це залишилось майже в первісному вигляді ще у 80-х роках XIX століття і навіть пізніше. Тому поема І. Франка «Панські жарти» мала у повній мірі актуальне значення для сучасності Франка.

Як свідчить друг і соратник І. Франка український письменник О. Маковей у своєму щоденнику, в основу поеми покладені дійсні життєві події. «Ті «жарти»,— писав О. Маковей,— оповідав, як казав мені сам Франко, йому батько. Факти се правдиві в більшій часті, осіб характери зняті з живих..., лиш (розуміється) для власної цілі і потреби змінені відповідно» ,8.

Поема присвячена батькові поета Якову Франкові. Побудована вона у вигляді розповіді старого селянина, учасника подій. Це надає їй особливої епічної сталості У розгортанні сюжету, де автор стоїть, так би мовити, збоку, а події подаються як бачені оповідачем. Проте це лише художній засіб, і, як побачимо далі, основна тенденція авторського задуму проступає в творі цілком виразно.

Основна ідея твору — показ кріпосницьких відносин У галицькому селі в сорокових роках минулого століття.

І. Франко підкреслює, що напередодні реформи, коли частина поміщиків зрозуміла, що кріпацтво є гальмом

розвитку продуктивних сил країни («та робота панщиз- няна зовсім руйнує нас»), коли навіть вихідці з панівних верств проголошували гасла: «свобода, рівне право»,— в галицькому селі існувала кріпаччина в її найогиднішо- му, найжорстокішому, найжахливішому вигляді.

В одному з галицьких сіл (І. Франко не дав йому назви) владарює поміщик Мигуцький. Це жорстокий, брутальний, необмежений у своїх диких діях пан-само- дур, що, як в залізних лещатах, тримає село, придушуючи кожний несміливий порух селянської самостійності, кожен вияв недогідних йому вчинків. В своїй винахідливості змусити селян якомога більше працювати він доходить до того, що гонить їх взимку орати лід. Кулак і нагай — ось аргументи, які поміщик застосовував до селян. Коли за порадою попа селяни почали збирати складку на школу, він закликав двадцять «зачинщиків», велів всипати їм по двадцять буків, а потім виголосив промову, повну зневаги і ненависті:

Га, хами! — крикнув він.— Гадюки!

Вам школи треба? Знаю я,

Куди ви гнете! Не азбуки,

Вам волі хочеться! Змія,

Не хлоп! Мовляв: письма лизну,

То хто тоді на панщину Мене посміє гнать? — Ідіть!

Не попадайте в мої руки,

Бо лихо буде! Лиш, їй-богу,

Якщо про школу ту дурну Ще раз почую, то такого Вам всиплю бобу солоного,

Що замакітриться вам світ! 19

Несвітським катом і людожером виступає пан Мигуцький і в сцені розправи над громадськими послами, які мали доставити скаргу на кривди до староства (розділ XIV). За наказом пана гайдуки кинули селян-послів

в сніг і почали немилосердно катувати. В цей час пан спокійно ходив і насвистував. Ні крики і стогін катованих, ні ридання, благання жінок і дітей не розчулили його кам’яну душу. А жінку, що хотіла цілувать його поли, він так трутив носаком чобота, що вона заюшилась кров’ю. Катування пан припинив лише тоді, як жертви його сваволі стали непритомніти і затихли. А до селян пан знов звертається:

Вн бачили, яка моя За бунт заплата? Чей, надалі Всі будете докладно знати,

Як скоботати вмію я.

Жалійтеся, хто хоче більше,

А я потрафлю ще й сильніше Полоскотать. Кому своя Не мила шкура — най трібув!24

Пан Мигуцький вважає селян своєю власністю. «Ні цар, ні сам із неба бог не має права те дарувати, що моє»,— говорить він, спростовуючи чутки, нібито цісар має дати селянам волю.

Характер Мигуцького розкривається у творі, головним чином, у монологах. Мова його бучна, гордовита, вирази різкі, брутальні. Щоправда, в поемі є зовнішній портрет пана («Високий, плечистий, в польських чоботах, у футрі й шапці, чорноокий і чорновусий. У руках канчук держав!..»). Та все ж внутрішня суть поміщика розкриває- ться в його монологах, так би мовити, через «самовикриття». Тут і його грубість, брутальність, обмеженість і тупість. І водночас панська зверхність, презирливе і нахабне ставлення до селян. У монологах виступає узагальнений образ поміщика, тип певного класового прошарку.


у ч

Реалістично змальовано в творі сільського попа. На перший погляд може здатися, що він зображений в поемі як позитивний оораз. Піп дбає про те, щоб навчити грамоти сільських дітей, стає організатором і вчителем першої школи, вмовляє селян не пити горілки, з-за чого конфліктує з Мигуцьким. Та, по суті, він є опорою експлуататорів на селі, бо проповідує покірність не лише богові, а будь-якій владі («...Бог нам приказав,— каже піп,— усяким властям покоряться і слухать розказів усіх»). Піп дуже обережно спростовує чутки про близьку волю селянам, про скасування панщини. c:\users\ocherik\appdata\local\temp\finereader11\media\image6.jpeg

А на репліку селян, що «нехай лише рухнуться» пани, «то й чорт не взнає, де дінуться», піп закликає не покладатись на власну силу, не жадати помсти, не пертись назустріч власній згубі, а покірно й терпляче чекати цісаревої ласки.

Ліберально-буржуазна критика (Г. Цеглинський,

  1. Огоновський) високо оцінювала поему І. Франка «Панські жарти», вбачаючи силу і красу поеми у зображенні попа-апостола, в гуманному характері українського селянина, в його терплячості, всепрощенстві тощо.

  2. Франко ж заперечував таке тенденційне тлумачення ідейного змісту поеми. В листі до М. Драгоманова поет писав з цього приводу: «Чи ж піп в «Панських жартах» такий уже виідеалізований? Звісно, для Цеглинських і Ого- новськнх вистачило те, що він там показаний симпатичною фігурою, щоб з него вробити ідеал, та мені здавалося, що більше тямучий критик догляне в описі того попа й темних сторін його діяльності,— тої пропаганди квієтизму та уляглості до властей, того гальмування всякого живого людового руху, тих невинних piae fraudes48, якими він послуговується часом в прикрій хвилі і котрі так характерні для вдачі інтелігентного галицького русина. Я тямлю, що моя жінка, читаючи поему в рукописі, обурювалася на того попа — і се було для мене вспокоєнням

проти того закиду, що я підхлібив попівству в своїм ма-

99

люнку» .

Негативним образом виступає в поемі і урядовий чиновник — комісар, що нібито тримає сторону селян. Він стає порадником селян лише з особистої антипатії до поміщика Мигуцького. В поемі показаний і інший комісар, який цілком на боці поміщика. Як хитрого визискувача зображено в поемі орендаря Мошка, який споює селян горілкою, доносить панові на них, всіляко догоджає Ми- гуцькому, щоб потім у відповідний момент посісти його власність.

Проте центральним героєм поеми є не Мигуцький, не піп, не комісар чи орендар, а народ, «ціла громада», за висловом І. Франка. Його присутність, його могутнє дихання відчувається протягом усієї поеми. Він постає з багатьох сцен, характеристик, масових епізодів, введених поетом до твору. Зображення побуту, життя народу, його психології та ідеології, його настроїв і світосприймання — головна проблема поеми «Панські жарти».

Якщо розглядати поему не лише в соціально-історичному, айв психологічно-філософському плані, то перед нами вимальовується громада як темна, але могутня і незборима сила, що ще не усвідомила до кінця своїх можливостей, народ «німий, сліпий, а всім грізний*. Лави народу нагнітають внутрішню енергію, що вирує, рухається, готова щомиті прорвати штучні загати, поставлені цісарем і панством, і змести дощенту лад визиску і гноблення.

Ось як, наприклад, змальовано в 11-му розділі реакцію селян на закриття церкви під новий 1848 р.:

Народ лиш ахнув. «Ох, нам горе!

Яка се ще нова біда нам

р «Матеріали для культурної й громадської історії Західної України. Том перший. Листування І. Франка і М, Драгоманова», К., 1928, стор. 497.


49
4 2-2171

Від пана грозить? Що се він Гада, що так нас переборе?

Віп 8 богом хоче воювати?

Він церков смів замикати?

Гей, на
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   58

Падобныя:

Українська драматична поема кінця XIX початку XX ст iconІван Петрович Котляревський Енеїда [Энеида]
У відомій бурлескно травестійній поемі класика української літератури І. П. Котляревського (1769 1838) відворено широку картину життя...

Українська драматична поема кінця XIX початку XX ст iconЯрослав Мудрий Драматична поема передмова
В нашiй драмi таких порушень небагато. З довгого полiтичного життя Ярослава я взяв невеликий порiвняно вiдтинок з 1030 по 1036 рiк,...

Українська драматична поема кінця XIX початку XX ст iconРобота жіночих товариств буковини зі збереження народних традицій
Простежується робота жіночих організацій зі збереження І розвитку національних традицій в часи іноземного поневолення. Доведено,...

Українська драматична поема кінця XIX початку XX ст iconЗаконспектувати лекцію
У 60-х роках XIX століття Г. Ібсен починав як романтик, у 70-х став одним із визнаних європейських письменників-реалістів, а символіка...

Українська драматична поема кінця XIX початку XX ст iconН73 Новий довідник: Українська мова. Українська література. — К.: Тов «казка», 2008. т— 864 с
М. Радишевсъка — старший учитель, учитель-методист, відмінник народної освіти (автор розділу «Українська мова»)

Українська драматична поема кінця XIX початку XX ст iconН73 Новий довідник: Українська мова. Українська література. — К.: Тов «казка», 2008. т— 864 с
М. Радишевсъка — старший учитель, учитель-методист, відмінник народної освіти (автор розділу «Українська мова»)

Українська драматична поема кінця XIX початку XX ст iconЯк користуватися словником-довідником
Землі – земна кора. У процесі диференціації та інтеграції геології в кінці XIX – на початку XX ст виникла геоморфологія – наука про...

Українська драматична поема кінця XIX початку XX ст iconМетодичні рекомендації з дисципліни «Українська література» Відповідно до вимог програми з дисципліни „Українська література
Відповідно до вимог програми з дисципліни „Українська література” студенти вивчають оглядово тему: „Розвиток драматургії І театру...

Українська драматична поема кінця XIX початку XX ст iconВолодимир сосюра мазепа Поема

Українська драматична поема кінця XIX початку XX ст iconСпортивна термінологія – у курсі "Українська мова"
Активно формується професійна мова у всьому її багатстві та розмаїтість. Тому досить актуальним є на сьогоднішній день впровадження...

Размесціце кнопку на сваім сайце:
be.convdocs.org


База данных защищена авторским правом ©be.convdocs.org 2012
звярнуцца да адміністрацыі
be.convdocs.org
Галоўная старонка