Українська драматична поема кінця XIX початку XX ст




НазваУкраїнська драматична поема кінця XIX початку XX ст
старонка3/58
Дата канвертавання15.11.2012
Памер6.32 Mb.
ТыпДокументы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   58
У. Від перших кроків поетико-романтичної драматургії (в українській літературі це твори М. І. Костомарова) їй закидалася несценічність.

«В Історії української літератури» зазначається: «За своїми тематичними та жанровими ознаками п’єси Костомарова були новим явищем в українській драматургії. В основу їх покладено такі факти з буремних днів визвольної боротьби минулого, які вже самі по собі ніяк не вкладалися в традиційну схему соціально-побутової драми».

Зупинившись на питанні проблематики цих творів, відзначивши соціально-політичну гостроту конфлікту, героїчний пафос, наявність сильних, вольових натур, автор розділу менше уваги приділив особливостям жанрової природи цих творів. Звідси не завжди точні акценти у визначенні сильних і слабких сторін названих творів. Показовим є закид щодо несценічності творів такого плану. «Автор справді найменше дбав про дотримання усталених вимог до поетики драми, його п’єса «Кремуцій Корд» ще менш сценічна, ніж попередні — «Сава Чалий» і «Переяславська ніч» (історична трагедія і драматична поема. — Л. Д.).

Діалог-суперечка рішуче переважає в ній над драматичним дійством, характери окреслюються аж надто прямолінійно, репліки героїв перенасичені докладними історичними та філософськими аргументами» 15. Далі відзначається, що «через недостатню художню виразність жодна з п’єс Костомарова не була виставлена на сцені, говорити про їхній широкий громадський резонанс не доводиться. Проте в історії української драматургії «Сава Чалий» і «Переяславська ніч» відіграли помітну роль. Із ними зв’язане розширення ідейних і тематичних обріїв вітчизняної драматургії, збагачення її філософським синтезом» 16 (підкреслення наше. — Л. Д.).

Чимало зауважень зроблено і з приводу історичних неточностей, допущених М. Костомаровим у драмі «Сава Чалий», говориться і про те, що «події визвольної боротьби в ній зображено також невиразно».

Окреслюючись як жанр в українській літературі, драматична поема була зумовлена естетикою романтизму. Вона тяжіла до фі-

лософського синтезування явищ життя, в першу чергу життя суспільного, історичного. В ім’я цього синтезу і нехтувались історична точність і достовірність — їх заміняло психологічно достовірне змалювання ситуації в цілому.

Бачимо ми й те, що від часу свого становлення цей жанр основними засобами розкриття ідеї, як і організації всього «подійного» матеріалу, використовував діалог-агон («діалог-суперечка» у стадії великої гостроти) і монолог («докладна історична та філософська аргументація») думок персонажів.

Жанр драматичної поеми утвердився, набрав «прав громадянства» і перестав бути пробою пера а 1а Шіллер наприкінці століття. «Друга хвиля романтизму» (користуючись термінологією Лесі Українки, «новоромантизм») кінця XIX, — початку XX століття викликала до життя, поряд з іншими «улюбленими» жанрами романтиків, такими як історична трагедія, балада, поема й ін., і цю рідкісну, складну жанрову форму. В ній подеколи пробують сили поети-модерністи («Сон української ночі» В. Пачовського).

У цей період (що показово) виступають як романтики і митці, що утвердилися на позиціях критичного реалізму. Поряд з творами романтичної прози (повістями, романами) побачила світ і поетична історико-романтична драматургія М. П. Старицького (трагедії «Богдан Хмельницький», «Оборона Буші», «Маруся Богуслав- ка», драматична поема «Остання ніч»).

Драматичну поему «Сон князя Святослава» створює І. Я. Франко.

Протягом 1901—1913 рр. були написані драматичні поеми Лесі Українки — винятково складне і своєрідне явище як своєю проблематикою, так і поетикою.

Надзвичайний інтерес викликає і їх жанрова природа. Взагалі слід сказати, що в українській літературі дожовтневого періоду найповніше опанувала цим жанром саме Леся Українка. її перу належить дев’ять драматичних поем, серед них такі глибокі філософські твори, як «Одержима», «В катакомбах», «У пущі», «Руфін і Прісцілла», «Кассандра», «Адвокат Мартіан» та інші.

Отже, якщо говорити про утвердження жанру драматичної поеми в українській літературі, то слід, очевидно, в першу чергу спиратися саме на творчість Лесі Українки/ Разом з драмами вони становлять вершину творчості поетеси. Звернення до цих творів ! і дає можливість з’ясувати особливості творчого методу, світоглядних і естетичних поглядів (це завдання радянське літературознавство великою мірою розв’язало), а також осмислити складне теоретичне питання жанрової природи, виражальних можливостей, «витоків» і призначення драматичної поеми.

Вся світова і вітчизняна художня практика доводить, що лише поодинокі «сміливці» зверталися і звертаються до цієї складної форми. І вже зовсім винятковим є факт, коли поет довго працює в цьому жанрі, творячи, по суті, свою модифікацію форми.

Таким винятком була Леся Українка. Саме тому ми, враховуючи поодинокі спроби інших поетів, в основному спиралися на творе геніальної української поетеси. Вони, природно, і становлять основ-

ний масив досліджуваного матеріалу р зазначених історичних межах.

У цілому ж, звертаючись до періоду кінця XIX — початку XX століть, ми розглянули кращі, найвизначніші зразки цієї жанрової форми.

ІВАН ФРАНКО

«СОН КНЯЗЯ СВЯТОСЛАВА» (1895)

Опублікована в журналі «Житє і слово» і в цьому ж році видана окремою книгою фантастична драматична поема «Сон князя Святослава» у підзаголовку була названа автором драмою-казкою.

Автори «Історії української літератури» жанр твору визначають по-різному: один раз повторюється авторська дефініція («...Франко надрукував віршовану драму-казку в п’яти діях»1), вдруге твір названо «історичною драмою»2.

Безперечно, перше визначення, хоча й дещо умовне, видається більш вдалим, бо вказує на основну рису твору — наскрізну алегоричність. Розглядаючи кілька епізодів нелегкого князювання Святослава (змова проти великого князя київського, очолена його найближчим воєводою Гостомислом, з метою віддати Київ новгородському князю Всеславу), що відбиває одну з численних між- князівських усобиць, автор не дбає про його історичну вірогідність. Весь пафос твору спрямований на засудження політичного зрадництва, зради корінних інтересів народу.

Про те, що Франко довільно взяв сюжет з давньоруської історії, свідчить і такий момент. В архіві Франка зберігся запис казки «Як король Карло В(еликий) ходив красти», взятий з іншомовного джерела, зміст якої близький до сюжетної основи «Сну».

У цей період І. Франко вів гостру, непримиренну боротьбу з польською і українською буржуазно-націоналістичною інтелігенцією, роздумував над долею народу. Він зазнавав болючих ударів: в 1885 році його усунули від роботи в газеті «Діло», в 1886 році — в журналі «Зоря» за статті, спрямовані проти зрадницької антинародної політики, тогочасних верств. Українські буржуазні націоналісти спільно з представниками польської шляхти не допустили Франка у 1884 році до викладання у Львівському університеті. Все це зумовило появу творів, у яких викривається зрада прогресивних політичних ідеалів, зрада інтересів народу в ім’я власницьких, егоїстичних, засуджується політичне ренегатство — «Сон князя Святослава», трохи згодом — «Похорон» (1887). Про останній дослідники писали: «Вся поема «Похорон» — це рішучий осуд зрадництва, дворушництва, відступництва, запроданства, різного роду «валленродизму» 3.

1 Історія української літератури, т. 4, кн. 2, с. 421.

1 Там ж е, с. 423.

3Каспрук А. А. Філософські поеми Івана Франка. Щ Наук, думка, 1965, с. 122.

Ці слова повністю стосуються і драматичної поеми «Сон князя Святослава». Цілком ясно свої завдання І. Франко розкриває у «Посвяті», доданій до окремого видання, де звучить гнівне засудження зради і заклик до активної боротьби з усілякою ницістю, і декларує свої завдання поет прямо й безкомпромісно, хоча й в умовній, фантастичній формі:

ІУ сні турботному, важкому І я отак колись лежав,

Без діла — діла я бажав,

Без труду — чув у тілі втому.

Кругом мене клубилась зрада І зависть-гадина повзла;

На розграні добра і зла Мене держала мрій принада...

■Духовне отупіння, сон душі, бездіяльність і втома («без труду», Жз діла») породжують отупіння моральне — ліричний герой мріє «на розграні добра і зла».

Та ось душа поета «Почула крик: «Вставай! Вставай! Спіши до цілі темним шляхом!» Виникає образ долі, віщої сили, яка не дає поетові змоги залишитися й далі «на розграні добра і зла».

І був огонь такий могучий,

І розпач був у тих очах,

Що переміг мій сон і жах І пхнув мене у вир кипучий.

У вир життя, і труду, й бою,

Огнем тим пхнутий, я пішов.

Відвагу й силу віднайшов,

Хоч сам ішов я...


ШШШІ:
Після такого вступу зрозуміло, що автор використав би сюжет з будь-яких часів і з історії будь-якого народу— тільки б розкривав його задум. І. Франко обирає епізод давньоруської історії як найбільш йому близький. Але ця умовність, що полягає в довільному виборі і трактовці історичної ситуації, поступається ще глибшій — дія переходить у сферу фантастики, сну, де можливі всякі алогізми, вигадані істоти й ситуації тощо.

Проте слід сказати, що алогізмами, надмірною «фантастичністю»

І. Франко не зловживає. Сюжет його драматичної поеми, навпаки, дуже стрункий, розвивається чітко і логічно. Психологічно вмотивовані дії і вчинки персонажів. Отже, нехтуючи побутовою вірогідністю, поет ніде не поступається психологічною. Мабуть, саме цю психологічну вмотивованість образів мали на увазі автори «Історії української літератури», коли писали, що «романтизм драми... органічно поєднаний з реалізмом»17. Фантастичні моменти нібито введені лише для того, щоб скоротити авторові шлях від задуму до мети, «перестрибнути» через безліч ускладнень і пояснень, деталізації — побутової, соціальної, психологічної. Картина, змальована автором, ніби схоплена поглядом і розгорнута перед читачем блискавично, хоча обсяг твору й значний. Це враження створюється завдяки чіткості основної сюжетної лінії.

8У1

К28

В кни8і аналізуються поеми І. Франка, Лесі Українки, П. Грабовського, І. Манжури, М. Старицько- го, О. Маковея, В. Мови, М. Чернявського та інших поетів. Досліджується ідейно-тематичний зміст поем, їх художньо-стилістичні особливості.

Розраховано на літературознавців, викладачів української літератури вузів та студентів-філологів.

Відповідальний редактор

  1. в. Засенко

Рецензенти:

Г. Д. Вервео, О. І. Дей, Л. Ф. Кодацька


c:\users\ocherik\appdata\local\temp\finereader11\media\image2.jpeg




Редакція літературознавчої та художньої літератури Зав. редакцією В. М. Черкаський

0722—011 М221(04)—78 497-73




ЗАМІСТЬ ВСТУПУ

(Деякі питання теорії та історії жанру поеми)

Що таке поема? Яка її жанрова природа, в чому її специфіка? Яке її минуле і майбутнє? Такі питання, на перший погляд, можуть видатись зайвими, оскільки в нормативних поетиках, в спеціальних роботах про поему автори постійно торкаються цих проблем. Проте, як показує практика, вони не зняті з порядку дня і досі, бо ще не досліджені повною мірою і вичерпати їх неможливо хоч би тому, що розвивається літературознавство, розвивається і сама поема, даючи все нові зразки і різновиди.

Наскільки ці питання актуальні, свідчить недавня дискусія про поему, що велася на сторінках «Литературной газеты» в липні — серпні 1965 р.18, на сторінках «Літературної України», а також у багатьох журналах. Хоча в даному випадку йшлося про особливості й перспективи розвитку сучасної радянської поеми в національних літературах СРСР, дискусія показала, наскільки ще не розроблена теорія та історія жанру поеми взагалі.

Як відомо, видатний давньогрецький Мислитель Арі- стотель поділяв твори літератури залежно від способів відтворення дійсності на три роди. «Адже можна,— писав він,— одними й тими ж засобами відтворювати одне й те саме, або розповідаючи про події як про щось стороннє, як це робить Гомер, або від самого себе, не заміняючи себе іншим і виводячи усіх зображуваних осіб у ДІЇ»19.

Такого поділу літератури (залежно від способу зображення, способу художнього відтворення) на роди — епос, лірика, драма — дотримувались з відповідними поправками, зумовленими станом науки свого часу і наявним багатством художніх творів, Гегель, Бєлінський, Франко. Його дотримуються в основному і сучасні теоретики літератури.

Всередині кожного з цих трьох типів композиційної організації твору існує додаткове членування. «Так, і оповідання, і повість, і роман,— зазначає Л. І. Тимофеев,— належать до епічного роду. Такі варіації всередині літературного роду називають літературними видами. Всередині виду також можуть бути додаткові членування, які називаються жанрами. Так, роман є вид літературного роду епосу, а філософський роман є жанр роману, поряд з іншими жанрами: пригодницьким романом, побутовим романом і т. д.»20

Отже, рід, вид, жанр. Такої класифікації дотримується і П. К. Волинський у своїй праці «Основи теорії літератури»21, і Я. П. Білоштан в книжці «Літературні роди, види та жанри»22.

Проте єдності в термінологічному визначенні понять роду, виду і жанру літературних творів, на жаль, не існує на сьогодні і в радянському, і в зарубіжному літературознавстві.

«Ми..,— говорить Л. І. Тимофеев,— будемо вживати два терміни: жанр (в розумінні рід) і жанрова форма (в розумінні вид); поняття, яке б означало членування в середині виду (жанр у вузькому значенні слова) уявляється надто дрібним і зайвим» 23.

Відзначаючи, що деякі літературознавці застосовують термін «жанр» однаково і до родів і до видів творів, П. К. Волинський зауважує, що ця термінологічна неточність негативно позначається на ясності викладу в літературознавчому дослідженні. «Проте є тенденції внести сюди певну впорядкованість,— пише він.— Одна з них полягає в тому, щоб відповідно до способів відображення дійсності визначити літературні роди — епос, лірику і драму; словом жанр означати і форми (види) того чи іншого роду і підвиди (тобто і роман — і різновиди роману, і поему — і її різновиди). Ця тенденція здобував все більше визнання в нашій теоретичній літературі» 24.

І справді, Ф. М. Головенченко в книжці «Введение в литературоведение» пише: «...Термін жанр будемо розуміти у вузькому значенні як вид твору, як різновидність поетичного роду» 25. Так само визначає поняття жанру О. П. Квятковський у «Поэтическом словаре». «В російській поетиці,— пише він,— під словом жанр розуміється певний вид літературних творів, що належать до того самого роду» 26.

Таке ж розуміння жанру, зокрема жанру поеми, вна- ходимо в роботі Л. К. Долгополоваи, О. М. Соколова 27, М. Н. Зубкова 28, М. А. Лазарука 29 та ін.

Ідучи слідом за більшістю дослідників, ми розглядатимемо поему взагалі як жанр (вид) з її жанровими різновидами (поема соціально-побутова, історична, філософа ська тощо).

Відомо, що шлях розвитку поеми був складним і тривалим. Грунтом, на якому вона виросла як героїчна епопея, були народні перекази про подвиги героїв, усна_ народна творчість. Саме на цій основі виникли такі славетно відомі епопеї, як давньогрецькі «Одіссея» та «Ідіада» Гомера, давньоіндійські «Махабхарата» і «Рамайяна», «Шах-наме» Фірдоусі, «Витязь у тигровій шкурі» Шота Руставелі, давньоруське «Слово о полку Ігоревім», поеми Нізамі, Алішера Навої та ін.

В XVI—XVIII століттях в європейській, а також у російській літературі були створені поеми на зразок гомерівських «Іліади» та «Одіссеї» — це «Лузіади» Камоен- са, «Генріада» Вольтера, а в Росії — «Россіада» Хераскова, «Петро Перший» Ломоносова та ін.

Ці класицистичні героїчні поеми своїми художніми якостями і рівнем відображення дійсного життя були дуже далекі від своїх античних зразків. Вони лишились в історії літератури тільки етапом у розвитку поеми як жанру.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   58

Падобныя:

Українська драматична поема кінця XIX початку XX ст iconІван Петрович Котляревський Енеїда [Энеида]
У відомій бурлескно травестійній поемі класика української літератури І. П. Котляревського (1769 1838) відворено широку картину життя...

Українська драматична поема кінця XIX початку XX ст iconЯрослав Мудрий Драматична поема передмова
В нашiй драмi таких порушень небагато. З довгого полiтичного життя Ярослава я взяв невеликий порiвняно вiдтинок з 1030 по 1036 рiк,...

Українська драматична поема кінця XIX початку XX ст iconРобота жіночих товариств буковини зі збереження народних традицій
Простежується робота жіночих організацій зі збереження І розвитку національних традицій в часи іноземного поневолення. Доведено,...

Українська драматична поема кінця XIX початку XX ст iconЗаконспектувати лекцію
У 60-х роках XIX століття Г. Ібсен починав як романтик, у 70-х став одним із визнаних європейських письменників-реалістів, а символіка...

Українська драматична поема кінця XIX початку XX ст iconН73 Новий довідник: Українська мова. Українська література. — К.: Тов «казка», 2008. т— 864 с
М. Радишевсъка — старший учитель, учитель-методист, відмінник народної освіти (автор розділу «Українська мова»)

Українська драматична поема кінця XIX початку XX ст iconН73 Новий довідник: Українська мова. Українська література. — К.: Тов «казка», 2008. т— 864 с
М. Радишевсъка — старший учитель, учитель-методист, відмінник народної освіти (автор розділу «Українська мова»)

Українська драматична поема кінця XIX початку XX ст iconЯк користуватися словником-довідником
Землі – земна кора. У процесі диференціації та інтеграції геології в кінці XIX – на початку XX ст виникла геоморфологія – наука про...

Українська драматична поема кінця XIX початку XX ст iconМетодичні рекомендації з дисципліни «Українська література» Відповідно до вимог програми з дисципліни „Українська література
Відповідно до вимог програми з дисципліни „Українська література” студенти вивчають оглядово тему: „Розвиток драматургії І театру...

Українська драматична поема кінця XIX початку XX ст iconВолодимир сосюра мазепа Поема

Українська драматична поема кінця XIX початку XX ст iconСпортивна термінологія – у курсі "Українська мова"
Активно формується професійна мова у всьому її багатстві та розмаїтість. Тому досить актуальним є на сьогоднішній день впровадження...

Размесціце кнопку на сваім сайце:
be.convdocs.org


База данных защищена авторским правом ©be.convdocs.org 2012
звярнуцца да адміністрацыі
be.convdocs.org
Галоўная старонка