Реферат скачан с сайта allreferat wow ua




НазваРеферат скачан с сайта allreferat wow ua
Дата канвертавання03.02.2013
Памер341.07 Kb.
ТыпРеферат
Реферат скачан с сайта allreferat.wow.ua


Декабристы на Украине


Мiнiстерство освiти України Харькiвська державна Академiя народного господарства на тему: Декабристи на України Харков, 1999 Змiст 1. ПЕРШІ ТАЄМНІ СОЮЗИ БОРЦІВ ПРОТИ САМОДЕРЖАВСТВА І КРІПОСНИЦТВА 2 1.1. ПЕРЕДУМОВИ ДВОРЯНСЬКОГО ЕТАПУ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ 2 1.2. УТВОРЕННЯ ТАЄМНИХ ТОВАРИСТВ 4 1.3. ПОДІЇ НА УКРАЇНІ (ТУЛЬЧИН) ТА В БЕССАРАБІЇ (КИШИНІВ) 6 2. ПОВСТАННЯ ДЕКАБРИСТІВ У ПЕТЕРБУРЗІ І НА УКРАЇНІ 8 2.1. ПЛАН ВІЙСЬКОВОГО ПЕРЕВОРОТУ В РОСІЇ 8 2.2. ПОВСТАННЯ ДЕКАБРИСТIВ В РОССIЇ 9 2.3. ПОВСТАННЯ ЧЕРНІГІВСЬКОГО ПІХОТНОГО ПОЛКА НА УКРАЇНІ 11 3. ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ РУХУ ДЕКАБРИСТІВ 18 ЛИТЕРАТУРА. 21 1. ПЕРШІ ТАЄМНІ СОЮЗИ БОРЦІВ ПРОТИ САМОДЕРЖАВСТВА І КРІПОСНИЦТВА 1.1. ПЕРЕДУМОВИ ДВОРЯНСЬКОГО ЕТАПУ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ Визвольний рух проти самодержавства й кріпосництва в Росії мав глибокіісторичні корені й зумовлювався економічними, соціальними, політичними йкультурними факторами суспільного життя. Він став найяскравішим показникомрозкладу й кризи феодально-кріпосницького ладу, провісником революційнихзмін і утвердження нових явищ буржуазного розвитку. Суспільний розвиток Росії першої чверті XIX ст. зумовив об'єктивнунеобхідність революційної ломки феодально-кріпосницької системигосподарства, оскільки промисловість, сільське господарство, культура моглидалі розвиватися лише на основі прогресивнішого порівняно з феодальнимспособу виробництва — капіталістичного. Капіталістичний спосіб виробництва і буржуазні виробничі відносинипрокладали собі шлях в економіці царської Росії, розвивалися й міцніли,тіснили відсталу панщинну систему в сільському господарстві; поряд зкріпосною мануфактурою в промисловості виникала й успішно конкурувалакапіталістична фабрика, устаткована машинами; на зміну кріпакові упевненойшов найманий робітник. В промисловості Росії дрібне товарне виробництво поступовоеволюціонувало по капіталістичному шляху розвитку. В першій чверті XIX ст. прискорювався розвиток промисловості. Якщо у1804 р. в кріпосній Росії діяло 2423 промислових підприємства, то в 1825 р.чисельність їх досягла 5261. Машинобудівний завод в Петербурзі протягом1815—1825 рр. випустив 11 парових машин для пароплавів вітчизняноговиробництва. Кількість підприємств на Україні зросла з 365 (1813 р.) до 649(1825р.). Товарно-грошові відносини проникали в панщинне сільське господарство йспричинялися до його розкладу та кризи. Провісником розпаду старого режимустало зростання виробництва поміщицькими маєтками хліба на продаж. Щобзбільшити прибутки, поміщики для своїх селян-кріпаків запроваджувалищоденну панщину, тяжку урочну систему, переводили їх на місячину, відрізалив них родючіші землі. Безправних селян-кріпаків поміщики продавали, мінялияк речі або худобу, знущалися над їх людською гідністю, карали, засилали вСибір. Під час Вітчизняної війни 1812 р. народ Росії відстояв незалежністьбатьківщини і розгромив нашестя французьких військ Наполеона Бонапарта. Алепісля війни цар в маніфесті від 14 серпня 1814 р. цинічно заявив: «Селяни,вірний наш народ — хай дістане мзду свою від бога». Кріпосне рабствозалишалося непорушним. Селяни-кріпаки вважали себе справжніми рятівниками Росії,визволителями рідної землі від загарбників. Вони були переконані, що цягероїчна боротьба принесе їм полегшення, звільнення від кріпосного рабства.За свідченням майбутнього декабриста М. І. Тургенєва, «...кріпаки деякихмісцевостей не хотіли більше визнавати владу своїх панів». Вітчизняна війна 1812 р. збудила народи Росії, виявила їх стійкість,героїзм, патріотизм, глибоку віру з неминучість перемін в суспільному життікраїни. Передові офіцери-дворяни, які вели на бій з ворогом солдатів-селян,замислювалися над їх тяжким становищем. Визвольний похід російської армії в Європу (1813— 1815 рр.) показавофіцерам і солдатам новий світ, віч-на-віч звів їх з позитивними наслідкамиФранцузької буржуазної революції 1789—1794 рр. Франція вже давно не зналакріпацтва й розвивалася як буржуазна країна. Передові офіцери сприймали визвольні ідеї, революційні надбання народуФранції — громадянські свободи, конституційні права. «У багатьох, — писавдекабрист А. Є. Розен, — з'явилася думка про можливість передати ріднійкраїні кращі з благих перетворень...». Один з найвидатніших дворянських революціонерів С. І. Муравйов-Апостолдав глибоку характеристику причин, які спонукали передових людей до рішучоїборотьби за оновлення Росії: «Трирічна війна, що визволила Європу від ігаНаполеона; її наслідки, запровадження представницького правління в деякихдержавах: політичні твори, що безперервно з'являлися в цю епоху і жадібночиталися молоддю; дух часу, що зрештою привернув уми до спостереженнязаконів внутрішнього влаштування держав — ось джерела революційних думок уРосії». Міжнародні події сприяли поширенню революційних настроїв середпередових людей Росії. У 1820—1821 рр. Європа палала у вогні повстань іреволюцій. В січні— березні 1820 р. перемогла військова революція вІспанії. На чолі повстанців стояли полковники Рафаель дель Рієго і АнтоніоКвірога. Іспанський король змушений був підписати маніфест про скликаннякортесів (парламенту) і відновлення конституції 1812 р. В Неаполітанськомукоролівстві революція відбулася в липні 1820 р. її підготувало таємнетовариство карбонаріїв на чолі з генералом Гульєльмо Пепе. Король мусивпогодитися на введення конституції, але водночас звернувся по допомогу дореакційного Священного союзу, який послав війська в Неаполь для придушенняреволюції. В серпні—вересні 1820 р. відбулося переможне повстання вПортугалії й проголошена конституція. В лютому 1821 р. вибухнуло- визвольнеповстання в Греції, яке очолив керівник таємного товариства «ФелікеГетерія» Олександр Іпсіланті. Майже одночасно почалося повстання в П'ємонті(Італія), де військові проголосили конституцію, що обмежувала абсолютизм. Революційні події в Іспанії, Португалії, Італії та інших країнахЄвропи справляли певний позитивний вплив на розвиток антимонархічних іантикріпосницьких настроїв у Росії. Економічні, соціальні й політичні умови сприяли народженню визвольногоруху в Росії, біля колиски якого стояли дворянські революціонери, майбутнідекабристи. 1.2. УТВОРЕННЯ ТАЄМНИХ ТОВАРИСТВ Вітчизняна війна 1812 р. відкрила глибокі суперечності самодержавно-кріпосницького ладу в Росії. Передові сили відчували гостру необхідніськорінної реформації суспільства, усунення насамперед таких реакційних явищ,як самодержавство й кріпосництво. Визвольний рух зародився серед прогресивної частини дворянськихофіцерів російської армії, яка звільнила Росію від іга Наполеона Бонапартай здійснила переможний визвольний похід в Європу, ставши носієм ідейпатріотизму і свободи. Причини активізації діяльності передових людей Росії яскраво описавнайвидатніший ідеолог і керівник дворянських революціонерів Павло ІвановичПестель: «Події 1812, 13, 14 і 15 років, як і попередніх та наступних часів,показали стільки повалених престолів..., стільки знищених царств...,стільки царів вигнаних..., стільки здійснених революцій, стільки проведенихпереворотів, що всі ці події ознайомили уми з революціями, можливостями йперевагами їх здійснення. До того ж кожний вік має свою відмітну рису.Нинішній ознаменовується революційними думками. Від одного кінця Європи додругого видно скрізь одне й те ж саме, від Португалії до Росії, невиключаючи жодної держави, навіть Англії й Туреччини — Цих двохпротилежностей. Таке ж саме видовище представляє і вся Америка. Духперетворення примушує, так би мовити, скрізь уми клекотіти ». Назріла необхідність внутрішніх соціально-економічних перетворень,загострення класової боротьби, загальне зростання протесту передових людейРосії, а також вплив міжнародних революційних і національно-визвольнихрухів — все це сприяло організації, об'єднанню прогресивних сил таактивізації дій, спрямованих проти самодержавства й кріпосництва, щогальмували прогрес країни. Учасники Московського з'їзду кілька разів збиралися на організаційнінаради, де йшлося про вироблення програми й статуту нового таємноготовариства. Програма й статут, складені І. Г. Бурцовим та М. І. Тургенєвим,визначали його головну мету — підготовку Росії до прийняттяпредставницького правління й обмеження самодержавства, тобто запровадженняконституційної монархії. При цьому передбачено здійснити переворот силамивійськ. М. І. Тургенєв, який на Петербурзькій нараді членів «Союзублагоденства (1820 р.) так гаряче підтримав республіканську формуправління, тепер відійшов вправо й зімкнувся з поміркованими діячамитовариства. Місцем перебування Корінної думи товариства визначався Петербург, амісцеві думи передбачалося утворити в Петербурзі, Москві, Тульчині іСмоленську. Нове товариство утворювалося як єдина організація. Вводиласясувора конспірація. Оригінал програми й статуту, підписаний усімаприсутніми засновниками товариства, відправлявся з М. І. Тургенєвим вПетербург, а копії — І. О. Фонвізіним передавалися для Московської управи,І. Г. Бурцовим — Тульчинської та І. Д. Якушкіним — Смоленської. Цим особамдоручалося заснування дум товариства на місцях. Проте дальші події розгорнулися дещо інакше, ніж їх планували учасникиМосковського з'їзду і установчих нарад. Вони й привели до утворенняПівденного і Північного товариств (округів) одночасно (березень 1821 р.) зцентрами першого в Тульчині (на Україні), а другого — в Петербурзі. М. І. Тургенєв, розпочавши створення Корінної та місцевої дум вПетербурзі, відразу звернувся до активного діяча «Союзу благоденства» М. М.Муравйова, який щойно повернувся з-за кордону. Останній, не підтримавшиініціативу Тургенєва, почав організовувати таємне товариство самостійно.Першими учасниками Північного товариства стали М. М. Муравйов, М. С. Луніні П. П. Лопухін. Відбулося кілька організаційних нарад. За дорученням М. М.Муравйова, який вважав за необхідне до організаторів товариства залучити іП. І. Пес-теля, П. П. Лопухін відвіз останньому в Тульчин листа, проект, девикладалися засади утворення нового товариства, а також текст присяги.Отже, М. М. Муравйов, налагоджуючи спільні дії з П. І. Пестелем, розглядавтовариство як єдину організацію. Дещо інакше діяв М. І. Тургенєв. Повідомивши М. М. Муравйова прорішення Московського з'їзду, він не залучив його до утворення Петербурзькоїдуми. Установче засідання в квартирі Тургенєва відбулося без Муравйова. Вінопирався переважно на колишніх учасників Ізмайловської управи «Союзублагоденства». Це товариство будувалося на поміркованих засадах програми •'статуту, привезених М. І. Тургенєвим з Москви. Таким чином, Північне товариство утворилося спочатку з двохсамостійних організацій, що діяли незалежно і навіть без зв'язку. Пізнішеці організації злилися. Північне товариство пройшло склочний процесстановлення й формування. Утворення Північного товариства в Петербурзі загальмувалося тим, щопісля придушення повстання Семенівського гвардійського піхотного полку царвирішив вивести всі гвардійські частини з столиці на тривалі маневри.Гвардія вирушила в похід у квітні — травні 1821 р. і протягом 15 місяцівпересувалася по території Литви і Білорусії. І в цей час навколо поручикаМ. М. Муравйова продовжували гуртуватися і зростати сили Північноготовариства. Товариство розраховувало на силу війська. Цар прагнув вивітрити духвільнодумства серед гвардії. А насправді вийшло навпаки. «Офіцери всіхполків, ставши вільнішими від служби, ніж у Петербурзі, — писав І. Д.Якушкін, — не піддавалися такому суворому наглядові, як в столиці, частоспілкувалися між собою, і багато нових членів вступило до Таємноготовариства». У вересні 1822 р. гвардія повернулася в Петербург. Напередодніз'явився царський указ про заборону таємних товариств і масонських лож повсій Росії. Офіцери і чиновники мусили давати начальству індивідуальніпідписки про неналежність до таємних товариств. Сувора заборона не залякала членів Північного товариства, які, давшипідписку, продовжували свою діяльність. Восени 1822 р. було створеноПівнічну думу, куди увійшли М. М. Муравйов, обраний «правителем»товариства, С. П. Трубецькой і Є. П. Оболенський. Перед товариством посталадосить гостра альтернатива — яку мету і програму обрати за керівну длядальшої діяльності. На порядок денний було поставлено обговорення проекту«Конституції», над якою продовжував працювати М. М. Муравйов. Протягом 1821—1825 рр. Північне товариство чисельно зросло до 105 осібі перетворилося в досить значну суспільну силу, що тримала в рукахвійськові частини для здійснення перевороту, підготувала програму дій, атакож план революційних перетворень в Росії. 1.3. Події на Україні (Тульчин) та в Бессарабії (Кишинів) У березні 1821 р. І. Г Бурцов на засіданні Тульчинської управиофіційно повідомив рішення Московського з'їзду про ліквідацію «Союзублагоденства». Управа на чолі з П. І. Пестелем відмовилася визнати церішення законним. Бурцов не зважився оголосити свої повноваження назаснування нової думи в Тульчині й залишив засідання. До присутніх Пес-тельзвернувся з закликом «з'єднатися найміцнішими узами» і продовжуватиборотьбу, «захопив усіх силою своїх міркувань». Члени товариства (О. П.Юшневський, О. П. Барятинський, Ф. Б. Вольф, П. В Аврамов, В. П. Івашов, М.В. Басаргін, О. О. Крюков, М. О. Крю-ков) одностайно його підтримали. «Павло Іванович Пестель, — писав у спогадах М. В. Басаргін, — бувлюдиною високого, ясного і позитивного розуму. Бувши добре освіченим, вінговорив переконливо, викладав свої думки з такою логікою, такоюпослідовністю і такою переконливістю, що важко було встояти проти йоговпливу». Тульчинська управа (дума) вирішила продовжувати свою діяльність в дусірішень Петербурзької наради «Союзу благоденства» (1820 р.), тобто ставиламету встановлення республіканської форми правління і революційний спосібдії. На цьому ж засіданні було прийнято рішення про знищення царя іздійснення військової революції в Росії. «Під час рішення Думи пропродовження Союзу, — писав П. І. Пестель, — були підтверджені якреспубліканське правління, так і революційний спосіб дії. Цим ставилась ненова мета, а стара, раніш уже прийнята, продовжувалась». На другому установчому засіданні Південне товариство оформилосяорганізаційно: П. І. Пестеля обрано головою, а О. П. Юшневського —охоронцем товариства. Разом вони складали Директорію Південного товаристваз диктаторськими повноваженнями. Третім членом її заочно обрано М. М.Муравйова. Останньому про це негайно повідомлено. Північне і Південнетовариства вважалися «округами» — складовими частинами єдиної організаціїдворянських революціонерів Росії. Від нових членів при вступі вимагаласьобіцянка («чесне слово») зберігати таємниці товариства і підкорятися йогопостановам. С. Г. Волконський і В. Л. Давидов першими запевнили П. І.Пестеля, що вони залишаться в товаристві. Члени Південного товариства глибоко розуміли потребу в створеннізагальноросійської таємної організації з центром у Петербурзі, а тому зсамого початку ставили однією з головних умов єдність дій. П. І. Пестельвважав, що «Північне і Південне товариства становлять одне, тому що вониобидва є продовженням «Союзу благоденства», що на самому початку листуванняз Микитою Муравйовим ми себе визнавали за одне товариство, що обидва округимали твердий намір не інакше діяти як тільки разом». Продовжувалося збирання революційних сил і об'єднання їх у товариство.Директорія Південного товариства в цій справі проявляла неабиякуенергійність і розпорядливість. За п'ять років (1821—1825) Південнетовариство зросло до 101 чоловіка, а напередодні повстання разом зТовариством об'єднаних слов'ян нараховувало у саоїх рядах 160 осіб. Внутрішнє влаштування Південного товариства було простим: управлінняперебувало в руках Головної управи або Директорії. Члени товаристварозподілялися на братів, мужів і бояр. Братами називали рядових діячів, якіне мали права приймати нових людей у товариство. Мужам таке правонадавалося. Бояри мали право не лише приймати до товариства, а й братиучасть у вирішенні разом з Директорією важливих питань. Особи, які ще небули прийняті в товариство, але готувалися до цього, називалися друзями.Мета і план товариства повністю відкривалися боярам і мужам. Новоприйнятимчленам імена інших учасників товариства повідомляти не дозволялось. Навесні 1821 р. П. І. Пестель за дорученням штабу 2-ї армії двічіїздив у Бессарабію для збирання інформації про розвиток грецького повстанняпроти Туреччини. В доповідних записках він висловив своє прихильнеставлення до повстанців, їх планів утворення федеративної республіки івважав, що Росії необхідно розпочати війну на захист Греції. Ці поїздки керівник Південного товариства використав і для зв'язку зчленами «Союзу благоденства», які діяли в Кишинові (М. Ф. Орловим, В. Ф.Раєвським, К. О. Охотніковим, Г. О. Непеніним). 2. ПОВСТАННЯ ДЕКАБРИСТІВ У ПЕТЕРБУРЗІ І НА УКРАЇНІ 2.1. ПЛАН ВІЙСЬКОВОГО ПЕРЕВОРОТУ В РОСІЇ Дворянські революціонери Північного і Південного товариств увідповідності з угодою про спільні дії, укладеною в 1824 р., готуваливійськове повстання, початок якого орієнтовно призначався на літо 1826 р.До цього часу передбачалось виробити й прийняти спільну узгоджену програму.Над нею посилено працювали М. М. Му-равйов і П. І. Пестель. Мала бутипроведена агітаційна робота серед солдатів гвардійських і армійськихвійськових частин, які повинні взяти участь в перевороті. Передбачалосьзначне чисельне зростання таємних товариств та досягнення безумовноїпогодженості їх практичних дій під час військового повстання, на підготовкуякого виділявся досить значний час — 2 роки. Ідеолог і вождь дворянських революціонерів П. І. Пестель висував планздійснення соціальної революції в Росії при таких неодмінних умовах:вирішити в деталях. який новий спосіб правління товариство бажає ввести;збільшити число членів товариства до такої кількості, коли можна було бперетворити переконання членів товариства в суспільну думку, а їх наміризробити загальним бажанням; переворот здійснити в Петербурзі, дезосереджувалися все управління і влада, з розрахунком, що армія і місцевіпрогресивні сили в губерніях визнають, підтримають і сприятимуть революції.Початок революції визначався «переважно обставинами й силою товариства», анайзручнішим часом для цього вважалася смерть царя. В Петербурзі повинні були повстати гвардія і флот. Товариство мусилоочолити повстання, арештувати й відправити за кордон осіб царської фамілії,скликати Сенат і через нього обнародувати новий «порядок речей», введенняякого б доручалося Тимчасовому верховному правлінню, або скликаному черезСенат Собору народних депутатів, що схвалив би «Конституцію». Якби народнідепутати обрали монархічне правління, то Тимчасове верховне правління взялоб на себе роль регентства. З таким планом були згодні Північне і Південнетовариства. Суперечки викликало лише питання про спосіб введення новогопорядку: через Тимчасове верховне правління чи Собор народних депутатів.Революція приурочувалась до природної або насильственої смерті ОлександраІ. Існував і другий план: військовий переворот розпочати під час оглядуОлександром І військ 3-го піхотного корпусу на Україні влітку 1826 р.Передбачалося вбити царя і опублікувати відозви до військ та народу. Потім3-й корпус мав рушити в похід на Київ і Москву, а до нього приєднаютьсяінші війська, де існував «дух невдоволення». В Москві революціонеривимагали б від Сенату проголошення перетворень в державі. Члени товариствана півночі й півдні повинні були сприяти розвиткові революції: військамПівденного товариства доручалось зайняти Київ і там залишатися, а гвардії іфлоту Північного — арештувати й вислати за межі Росії осіб царської фаміліїі поставити перед Сенатом у Петербурзі такі ж вимоги. Цей план раніше висувався групою активних членів Південноготовариства, очолюваних С. І. Муравйовим-Апостолом і М. П. Бестужевим-Рюміним, і був відхилений на з'їзді у Києві (1825 р.). Однак план існував,а тому в 1825 р. С. П. Трубецькой, який їхав з Києва у Петербург, мавдоручення Директорії Південного товариства привезти відомості, чи зможеПівнічне товариство на випадок виступу 3-го піхотного корпусу підтриматиреволюцію рішучими діями в Петербурзі Повстання в Петербурзі повинне було стати прологом революції в Росії.Південне товариство забезпечувало її на півдні військовими силами 2-їармії. Микола І був ще 12 грудня попереджений офіцером-зрадником Я. І.Ростовцевим про змову і намір виступити в день присяги — 14 грудня 1825 р.Декабристи невдовзі дізналися про розкриття їх плану. 13 грудня увечерівідбулася остання підготовча нарада К. Ф. Рилєєва, І. І. Пущина, С. Г.Краснокутського, О. О. Бестужева, А. П. Арбузова, С. П. Трубецького і Є. П.Оболенського. Вони прийняли остаточне рішення про початок повстання. 2.2. Повстання декабристiв в РоссiЇ Ранок 14 грудня 1825 був похмурим і морозним. О 7-й годині почаласяприсяга Сенату, а війська на Петровську площу ще не прибули. Це порушувалонамічений план. Не було захоплено і Зимовий палац. Відбулося дві екстреннінаради К. Ф. Рилєєва, С. П. Трубецького та І. І. Пущина. Останнійзапропонував Трубецько-му їхати на Петровську площу, щоб очолити повсталівійська. Але С. П. Трубецькой, проявивши нерішучість, на Петровську площуне поїхав. Побоюючись, що на випадок повстання за ним приїдуть офіцери, вінзалишив свій будинок і поїхав у канцелярію Головного штабу, де отримавцарський маніфест для присяги, потім поїхав до сестри, від неї — до флігель-ад'ютанта полковника І. М. Бібікова. Десь о 13-й годині дня С. П.Трубецькой знову з'явився у Головному штабі і побачив на Дворцовій площі«натовп людей». В Головному штабі Трубецькой дізнався про повстанняМосковського піхотного полка. На пропозицію одного з ад'ютантів йти наІсаакіївську площу, де перебував цар, він відмовився, пославшись нахворобу. З Головного штабу Трубецькой поїхав знову до своєї сестри навулицю Велику Міліонну, де й перебував до кінця дня 14 грудня 1825 р. Йогонерішучість завдала великої шкоди повстанню. Військове повстання розвивалося незалежно від вчинків невдалогодиктатора. Начальник штабу повстанців Є. П. Оболенський рано-вранцівідвідав К. Ф. Рилєєва, об'їхав казарми полків, що готувалися до повстання.а потім прибув на Петровську площу і з урочистою клятвою став у рядиповстанців. Про організацію повстання дбали й інші керівники Північноготоваристра. Зокрема К. Ф. Рилєєв та І. І. Пущин зробили розвідку до ворітМосковського, Ізмайлівського полків, а також казарм Гвардійського морськогоекіпажу, але офіцерів і солдатів не зустрічали. Потім сам К. Ф. Рилєєвпоїхав до казарм Гренадерського полку, але, дізнавшись про виступ йогосолдатів на чолі з поручиком О. М. Сутгофом, прибув на Петровську площу, девже шикувалися повсталі війська. Повстання спочатку спалахнуло в Московському піхотному полку, унтер-офіцери й солдати якого були підготовлені до виступу офіцерами-декабристами. Під час лаштування церемонії прийняття присяги новому царючленам Товариства (братам Олександру і Михайлу Бестужевим та Д. О. Щепіну-Ростовському) палкими промовами вдалося підняти збройне повстання. О 10-й годині ранку по Гороховому проспекту під барабанний бій вжепрямувала його колона — близько 800 солдатів у повному озброєнні, збойовими патронами і прапорами. Потім вона вийшла на Адміралтейську площу іповернула до Сенату. Об 11-й годині солдати Московського піхотного полкавишикувалися в бойове каре на Петровській площі біля пам'ятника Петру І.Незабаром до них приєдналися 1250 солдатів Гренадерського полку на чолі зчленами товариства О. М. Сутго-фом і М. О. Пановим). Прибувши доГвардійського морського екіпажу, Микола Олександрович Бестужев повідомивморякам про виступ Московського піхотного полка. Разом з братом Петром і А.П. Арбузовим М. О. Бестужеву вдалося привести на Петровську площу 1100озброєних моряків. Брати Бестужеви своєю рішучістю підняли найбільшукількість військ — близько 2 тис. солдатів. На площі в бойовому порядкувишикувалися понад 3 тис. солдатів, яких очолювали більше ЗО офіцерів-декабристів. Члени Північної думи К. Ф. Рилєєв і Є. П. Оболенськийпредставляли вище керівництво революцією. На Ісаакіївському мосту поручикА. Є. Розен командував резервами повстанців — 800 солдатами Фінляндськогопіхотного полку. Він більше двох годин чекав на атаку повстанців наПетровській площі і мав намір підтримати її своїми силами. Декабристів, які активно діяли в повстанні 14 грудня 1825 р.,нараховувалось 35 осіб. Серед офіцерів — учасників подій 14 грудня 1825 р.були представники не лише повсталих полків (Московського, Гренадерського,Фінляндського і Гвардійського морського екіпажу), а й Драгунського іКінного полків, 2-го, 8-го і 27-го флотських екіпажів, що не були виведеніна Петровську площу. Існувала цілком реальна можливість збільшення числаповстанців. Микола І, приїхавши на місце подій разом з братом Михайлом, генераламиО. Л. Воїновим, О. Ф. Орловим, М. А. Милорадовичем, І. О. Сухозанетом таін., відразу ж розпочав збирати віддані йому війська для придушенняповстання. За царським наказом на Петровську площу відряджалися довіреніособи, щоб умовити повстанців розійтися (М. А. Милорадович, М. К. Стюрлер,О. Л. Воїнов, брат царя Михайло, митрополити). Є. П. Оболенський заборонявїм наближатися до каре. М. А. Милорадович (Петербурзький генерал-губернатор) був смертельно поранений П. Г. Каховським. КомандираГренадерського полка М. К. Стюрлера, який умовляв солдатів повернутися вказарми, застрелив П. Г. Каховський. Понад три тисячі повстанців опинилися в кільці 12-тисячного урядовоговійська. Але цар вагався, бо рішучі дії могли викликати повстаннябагатотисячної юрби «черні», яка тісним кільцем оточувала імператорськіполки. Микола І і його прибічники розуміли, що дальше прогаяння небезпечне: знастанням ночі до повстанців могли приєднатися інші частини, які почнутьдіяти спільно з населенням. Збентеженого і розгубленого царя привів до тяминачальник гвардійського Артилерійського корпусу генерал І. О. Сухозанет:«Государ, сутінки вже близькі, а юрба бунтівників збільшується. Темрява вцьому становищі небезпечна...». Він виставив проти повстанців артилерію іпропонував нею діяти з боку Адміралтейства. Зрештою цар зважився і наказавстріляти з гармат картечними зарядами в повстанців і юрби людей, що їхоточували. На гарматні постріли повстанці відповіли кількома залпами з рушниць поцарських військах. Але цей опір тривав недовго. Після другого залпу гарматповстанці почали відходити з Петровської площі вздовж набережної Неви, адеякі роти — переходити річку по льоду в напрямку Васильєвського острова. Спроби офіцерів-декабристів припинити відступ й організувати відсічуспіху не мали: повстанці рятувалися втечею від картечі й царської кінноти,що кинулася їх переслідувати. Близько 300 повстанців-солдатів і жителівміста стали жертвами обстрілу з гармат. Лише на Петровській площі в ніч на15 грудня було підібрано не менше 80 трупів. Урядові війська в сутичкахвтратили 4 убитими й 31 пораненими. Перший організований революційний виступ проти самодержавства встолиці Російської імперії царизм придушив силою зброї на очах десятківтисяч населення, бідніша частина якого співчувала справі декабристів йбажала їм перемоги. Площі й вулиці Петербурга були политі кров'ю борців засвободу. З поразкою декабристів у Петербурзі не припинилася боротьба протисамодержавства в Росії. Московська управа Північного товариства, не маючинадійних зв'язків з військами гарнізону, підняти повстання не змогла. Проіев Окремому литовському корпусі, де діяло зв'язане з декабристами«Товариство військових друзів», 24 грудня 1825 р. почалися заворушення.Один з батальйонів, де була проведена значна пропагандистська робота,відмовився присягати Миколі І. Члени товариства намагалися підняти наборотьбу й інші військові частини. Однак царському урядові вдалося загаситипожежу повстання. А через два тижні після виступу і поразки військ на Петровській площівибухнуло військове повстання на Україні, підготовлене Південнимтовариством. 2.3. ПОВСТАННЯ ЧЕРНІГІВСЬКОГО ПІХОТНОГО ПОЛКА НА УКРАЇНІ Готуючи повстання 14 грудня 1825 р., Північне товариство дбало про те,щоб одержати підтримку Московської управи, а також Південного товариства,яке мало під своїм впливом досить значні військові сили 2-ї армії. 13 грудня в Москву був відряджений корнет Кавалергардського полка П.М. Свистунов з листом С. П. Трубецького до генерал-майора М. Ф. Орлова,якому пропонувалось приїхати й взяти участь в повстанні і дальшихреволюційних перетвореннях Росії. Крім того, Свистунов мав дорученняособисто зустрітися з членом товариства С. М. Семеновим, який служив уканцелярії Московського військового генерал-губернатора, інформувати пронаміри Північного товариства й передати завдання Московській управі.Незалежно від цього І. І. Пущин за два дні до повстання в листі повідомивСеменова про намір Північного товариства скористатися обставинами длявідкритого повстання та просив інформувати про це М. Ф. Орлова. П. М.Свистунов не зміг виконати доручення, а лист І. І. Пущина адресат отримавуже після невдачі повстання в Петербурзі. Особлива увага приділялась військам Півдня. С. П. Трубецькой в листідо С. І. Муравйова-Апостола повідомив про підготовку Північного товариствадо повстання і всі події, що напередодні відбувалися в столиці. Потрібнобуло організувати координований виступ Північного і Південного товариств. На Україну 13 грудня поїхав з цим листом прапорщик І. І. Муравйов-Апостол, призначений на службу в 2-у армію. С. П. Трубецькой доручив йомузаїхати в Москву і передати другого листа генерал-майору М. Ф. Орлову ззапрошенням прибути в Петербург. І. І. Муравйов-Апостол повинен був такожповідомити Південне товариство про плани Північного товариства. По дорозідо Москви він дізнався про події 14 грудня в Петербурзі, спалив листа доОрлова і негайно помчав до своїх братів Матвія і Сергія у Васильків. Таким чином, обидва посланці Північного товариства виїхали з столицінадто пізно і виконати завдання не змогли. На Україні, внаслідок доносів, царському урядові вдалося розгромитиТульчинську управу і значно ослабити Директорію Південного товариства. 13грудня 1825 р. П. І. Пестеля було заарештовано в Тульчині. Слідом закерівником Південного товариства арештовано О. П. Юшневського, О. П.Барятинського, братів Крюкових, М. І. Лорера та ін. На волі залишавсячлен Директорії С. І. Муравйов-Апостол, якого П. І. Пестель призначивначальником над військами, які передбачалось підняти на повстання, а М. П.Бестужева-Рюміна його помічником. Васильківська управа ще не зазнала втрат.Тульчинська фактично вже не існувала. Кам'ян-ська не мала сил для виступу.С. Г. Волконський, який з 1821 р. командував 1-ю бригадою 19-ї піхотноїдивізії, мав у своєму підпорядкуванні лише одного офіцера — членатовариства і тому не міг розраховувати на успіх виступу: солдати бригади доповстання не були підготовлені. Як і слід було чекати, організацію повстання взяв на себе підполковникС. І. Муравйов-Апостол, який командував батальйоном в Чернігівськомупіхотному полку (9-ї піхотної дивізії), користувався повагою солдатів таавторитетом серед офіцерів. До району діяльності Васильківської та Слов'янської управ Південноготовариства входили війська 3-го піхотного корпусу, розквартировані уВолинській, Київській та Полтавській губерніях: 3-тя гусарська дивізія (Ох-тирський, Александрійський, Маріупольський і принца Оранського полки, кінно-артилерійська бригада); 7-а піхотна дивізія (Муромський, Нижегородський,Низов-ський. Симбірський, 13-й і 14-й Єгерські полки, 7 артилерійськабригада); 8-а піхотна дивізія (Троїцький, Пензенський, Тамбовський,Саратовський, 15-й і 16-й Єгерські полки, 8-а артилерійська бригада); 9-тапіхотна дивізія (Чернігівський, Полтавський, Алексопольський,Кременчуцький, 17-й і 18-й Єгерські полки, 9-та артилерійська бригада). Зних лише 7-а піхотна дивізія знаходилась на Лівобережжі. Щоб виклопотати М. П. Бестужеву-Рюміну дозвіл для поїздки в столицю,С. І. Муравйов-Апостол (з братом М. І. Муравйовим-Апостолом) 24 грудня 1825р. поїхав до м. Житомира в штаб 3-го піхотного корпусу і звідти мав намірвідвідати полки, де служили члени товариства і готувалися до повстання. 25грудня вони дізналися про поразку повстання в Петербурзі, але це непохитнуло рішення про виступ на півдні. С. І. та М. І. Муравйови-Апостоли,повертаючись з Житомира, заїхали спочатку в м. Троянов до командираАлександрійського гусарського полку О. 3. Муравйова, а потім в м.Любар, де стояв Охтирський гусарський полк під командуванням членатовариства А. 3. Муравйова. Однак А. 3. Муравйов не наважувався негайнорозпочати повстання. В цей час до м. Любара приїхав М. П. Бестужев-Рюмін з повідомленнямпро те, що до Василькова прибули два жандармських офіцери з наказомвійськового міністра (від 20 грудня 1825 р.) про арешт братів Муравйо-вих-Апостолів. С. І. Муравйов-Апостол заявив: «Якщо доберусь до батальйону, тоживого не візьмуть». Отже, він прийняв рішення підняти солдатів наповстання негайно. Тоді М. П. Бестужев-Рюмін звернувся до А. 3. Муравйова:«Ти справді не відстанеш з полком?». І він «обіцяв сприяння». Йомудоручалось також передати записку М. П. Бестужева-Рюміна членамСлов'янської управи про початок повстання. Однак А. 3. Муравйов невиправдав сподівань: полк на повстання не підняв і записку знищив. В умовахпоразки виступу в Петербурзі він, очевидно, не вірив в успіх повстання напівдні. Брати Муравйови-Апостоли і М. П. Бестужев-Рюмін вирішили повертатисядо Василькова і 28 грудня прибули до с. Триліс, де квартирувала одна змушкетерських рот Чернігівського піхотного полку. В цей час командирЧернігівського піхотного полку підполковник Г. І. Гебель, який мав наказзаарештувати С. І. та М. І. Муравйових-Апостолів, а також М. П. Бестужева-Рюміна, разом з жандармським офіцером прибув до Триліс і заарештував братівМуравйових-Апостолів. Ранком 29 грудня до Триліс зібралися викликані С. І. Муравйовим-Апостолом чотири офіцери, які спільно з прапорщиком О. П. Мещерським ірядовим Ф. Г. Баш-маковим звільнили арештованих, поранивши в сутичціГебеля. Гебелю і жандармському офіцеру вдалося втекти. Цей день і ставпочатком повстання Чернігівського піхотного полку. Дізнавшись про звільнення з-під арешту свого батальйонного командира,солдати вітали С. І. Муравйова-Апостола вигуками «ура!». Мушкетерська ротачлена товариства А. Д. Кузьміна першою повстала й стала опорою повстаннявсього Чернігівського піхотного полку. На чолі повстання став підполковник С. І. Муравйов-Апостол —освічений, талановитий і хоробрий офіцер, відомий товаришам по таємномутовариству своєю ініціативністю, рішучістю, наполегливістю, послідовністюта відданістю справі революції. Він користувався заслуженою популярністюсеред солдатів і повагою офіцерів, не щадив життя для блага своєїбатьківщини. Навіть Микола І, якому С. І. Муравйов-Апостол на допитісміливо назвав свій намір «благим і чистим», мусив визнати, що цей офіцер ідворянин «обдарований надзвичайним розумом», «в усіх своїх думках зухвалийі само-впевнений до божевілля, але водночас потайний і надзвичайнотвердий». Сподвижником С. І. Муравйова-Апостола виступив М. П. Бестужев-Рюмін,відданість якого революційній справі таємного товариства була відома всімофіцерам. їх єднала міцна дружба, заснована на спільності думок, поглядів іпланів боротьби за краще майбутнє Росії. «Сергій Муравйов і Бестужев-Рюмін, — свідчив П. І. Пестель, — складають, так би мовити, одну людину».Це визначення найкраще виправдалося під час повстання Чернігівськогопіхотного полку. 29 грудня С. І. Муравйову-Апостолу вдалося підняти на повстання такожі гренадерську роту, яка квартирувала в с. Ковалівці. Командир роти поручикВ. М. Пе-тін, який не був членом таємного товариства, мусив приєднатися доповстання. Надвечір того ж дня обидві роти об'єдналися в с. Ковалівці. С.І. Муравйов-Апостол відправив офіцерів Щепилла і Соловйова до своїх рот знаказом підняти їх на повстання і вести до Василькова. Зранку 30 грудня загін повстанців рушив через села Середню Слободу,Мар'янівку і Митницю в похід на Васильків. Біля Митниці до загонуприєднався М. П. Бестужев-Рюмін, який повернувся з-під Радомишля без будь-яких результатів своєї місії. У Василькові в цей час зосереджувались три роти. За наказом Г. І.Гебеля і командира батальйону майора С. С. Трухіна вони були приведені вбойову готовність, щоб не допустити повстанців у місто. Авангард повстанського загону на чолі з Бестужевим-Рюміним і Сухіновимнадвечір безперешкодно вступив до Василькова. Солдати зібраних там рот,вітаючи повстанців, перейшли на їх бік. До міста прибули і основні силиповстанців. Гебель утік. Арештовані офіцери-повстанці були звільнені, а наїх місце посаджений майор Трухін і два жандармських офіцери. Вони булизвільнені лише другого дня після виходу полка з Василькова. За наказом С. І. Муравйова-Апостола на площі Василькова вишикувалися 5повсталих рот Чернігівського піхотного полка. Унтер-офіцери І. Лазикін таІ. Корчагін урочисто винесли на площу полкові прапори в супроводі взводугренадерів під командуванням офіцерів І. І. Сухінова та В. М. Петіна.Солдати вітали їх криком «ура!». Командир повстанців звернувся до солдатів з полум'яним закликом статив ряди борців за свободу. Саме тут понад 800 солдатів і кілька офіцерівЧернігівського піхотного полку дали клятву не складати зброї, поки Росія небуде визволена від тиранства і неволі. Ніч з ЗО на 31 грудня офіцери й солдати Чернігівського піхотного полкаготувалися до походу, оголошеного у вечірньому наказі С. І. Муравйова-Апостола. Унтер-офіцери й солдати чистили гвинтівки, готували запас бойовихпатронів, ретельно перевіряли амуніцію, несли караульну службу. Настрій увсіх був піднесений. Квартира С. І. Муравйова-Апостола перетворилася в штаб повстання. Тамрозроблявся бойовий план дій Чернігівського піхотного полка. В розвідку доКиєва штаб послав прапорщика О. Є. Мозалевського в супроводі унтер-офіцераі трьох солдатів, щоб з'ясувати обстановку і поширити там агітаційнідокументи". Офіцери розглянули три можливі напрямки походу: на Київ, БілуЦеркву і Житомир, щоб підняти на боротьбу інші військові частини. Не маючизв'язку з ними, С. І. Мурав-.іов-Апостол обрав напрямок на Брусилів, звідкиможна було б, залежно від обстановки, податися на Житомир або Київ. За кілька днів до повстання С. І. Муравйов-Апостол відвідав Київ ізустрівся з обер-квартирмейстером 2-ї армії полковником К. П.Ренненкампфом, якому запропонував взяти участь в повстанні. Подібніпропозиції було зроблено також квартирмейстерським офіцерам, що перебувалипри штабі 4-го корпусу. Офіцери вагалися і не приймали пропозицію С. І.Муравйова-Апостола, який обіцяв їм знову приїхати через п'ять днів.Розвідка Муравйова-Апостола і Мозалевського свідчила про те, яку великуувагу повстанці приділяли Києву як стратегічному центрові. С. І. Муравйов-Апостол і М. П. Бестужев-Рюмін напередодні повстаннясклали два оригінальні агітаційні документи, що містили програму повстання— «Православний катехізис» і відозву. Вони використали релігійну формувикладу ідей, цитатами зі святого письма доводили справедливість ізаконність збройного повалення самодержавства, скасування кріпосногорабства та встановлення демократичного ладу в Росії. Для більшої дохідливості «Православний катехізис» С. І. Муравйов-Апостол побудував у формі запитань і відповідей. В документі обстоюєтьсянеобхідність свободи російського народу, бо «без свободи немає щастя». Назапитання: «Чому російський народ і російське воїнство нещасні?» дановідповідь: «Тому що царі відібрали у них свободу». Документ, наскрізьпройнятий анти-царським і антисамодержавним змістом, рішуче підривавцаристські ілюзії серед солдатів, колишніх селян-кріпаків. Царі поступають«всупереч божій волі», коли «тиранять» народ. Тому царям люди не повиннікоритися. Що ж «святий закон» наказує робити «російському народові івоїнству?» Відповідь дається цілком категорична: «розкаятися за тривалераболіпство» і ополчитися «проти тиранства» Автор «Православного катехізису» вказував солдатам форму і метуборотьби: «взяти зброю і сміливо йти» за тими, хто їх закликає, скинути«неправду і нечестя тиранства», встановити правління, де «немає царів», бовони «гнобителі народу». Відтак «присяга царям» оголошувалася незаконною,бо «царі вимагають примусової присяги народові для пагуби». Солдатампропонувалось: «Для визволення страждальних своїх сімей і своєї батьківщини...ополчитися всім разом проти тиранства і відновити... свободу в Росії». Рукою М. П. Бестужева-Рюміна було написано текст відозви, в якійповідомлялось про смерть «тирана» — Олександра І. Відозва оголошувалаповалення самодержавства, що пригноблювало російський народ, скинення путрабства і свободу Росії, прагнення без міжусобного розбрату встановити«народне правління». «Російське воїнство прагне встановити народнеправління... Не буде вчинено ніяких злочинів. — Отже, хай наш благочестивийнарод перебуває в мирі і спокої..., чекає й сподівається на найскорішездійснення нашої святої справи» Відозва до народу не переписувалась і збереглася лише в одномупримірнику. 31 грудня об 11-й годині дня Чернігівський піхотний полк зібрався наплощі готовий до походу: в повному озброєнні і спорядженні. В цей час до Василькова прибув прапорщик І. І. Муравйов-Апостол,посланець Північного товариства. Це посилило ентузіазм і віру солдатів усправедливість задуманої справи. Поразка повстання у Петербурзі не зломиламужності й рішучості офіцерів і солдатів. Офіцерам Чернігівського піхотного полку посланець заявив: «Мій приїзддо вас в урочисту хвилину... примусив мене забути про минуле. Може вашасправа вдасться, але якщо я помилявся в своїх сподіваннях, то не переживуневдачі і клянусь честю впасти мертвим на фатальному місці». Ці словазворушили присутніх, а поручик О. Д. Кузьмін рішуче заявив: «Клянусь, щомене живого не візьмуть! Я давно сказав: «Свобода або смерть!». І молодіпатріоти, сповнені надій і революційного запалу, дотримали своєї клятви. За наказом С. І. Муравйова-Апостола було прочитано перед строємЧернігівського піхотного полку революційний документ, що закликав солдатівдо збройної боротьби, — «Православний катехізис». Цей документ впершепохитнув віру солдатів у непорушність особи царя і кріпосницького ладу,засвітив у їх свідомості вогник боротьби за свободу. С. І. Муравйов-Апостолзакликав солдатів зброєю відстоювати свої права. Чернігівський піхотний полк, окрилений надією на успіх справи, рушив упохід з вигуками «ура!». Жителі Василькова, проводжаючи повсталих воїнів,зичили їм успіху, і ця підтримка підбадьорювала офіцеоів і солдатів.Надвечір того ж дня полк вступив до Мотовилівки, де наступного дняповстанці отримали поповнення — мушкетерську роту під командуваннямпідпоручика А. А. Бистрицького. Тепер повстанців налічувалося близько 1000чоловік, їх очолювали 19 офіцерів. Посилаючи 31 грудня в м. Бишев загін з 20 солдатів на чолі з офіцеромдля підготовки квартир для Чернігівського піхотного полка, С. І. Муравйов-Апостол сподівався приєднати до повстання кременчуцький піхотний полк, штаб-квартира якого знаходилась в м. Брусилові, куди пролягав і маршрут походуповстанців. Залишивши чотирьох солдатів-квартир'єрів у Бишеві, цей загін 1січня 1826 р. рушив на розшуки полка. 2 січня київський судовий чиновникпри допомозі двох унтер-офіцерів Кременчуцького піхотного полка заарештувавчерніпв-ців-квартир'єрів. В Мотовилівці повсталий полк 1 січня відпочивав. Сердечно зустрічалиселяни повстанців, висловлювали їм свою солідарність. Селяни піклувалисяпро солдатів, вбачаючи в них своїх захисників і визволителів ш. Так було вусіх селах, де проходив полк. Головнокомандуючий 1-ю армією Ф. В. Сакен 12січня 1826 р. в листі, всупереч правді, намагався переконати царя, щонібито населення йому «віддане» і не мало зв'язків з повстанцями. Офіцери — учасники таємного товариства і основна маса солдатівпроявили справжню відданість революції. Але кілька офіцерів, втягнутих уповстання, ганебно втекли з повсталого полка, справивши гнітюче враження насолдатів своєю зрадою. Тоді С. І. Муравйов-Апостол звернувся до солдатів зпалким закликом мужньо триматися й залишатися відданими справі боротьби засвободу. Промова повернула солдатам упевненість і довір'я до офіцерів, щозалишилися з ними. С. І. Муравйов-Апостол не дочекався повернення з Києва розвідкипрапорщика О. Є. Мозалевського. Повстанців спіткала прикра невдача: усі пять розвідників, які розповсюджували у Києві примірники «Православногокатехізиса», при поверненні в полк були арештовані властями в с.Петропавлівській Борщагівці за 12 верст від Києва. Вранці 2 січня 1825 р. Чернігівський піхотний полк продовжив похід.Щоб дезорієнтувати урядові каральні війська, С. І. Муравйов-Апостол змінивмаршрут, повернувши на Білу Церкву, де його не чекали царські власті і небуло артилеріїП. Він розраховував на приєднання 17-го Єгерського полку, зяким налагоджено зв'язок через офіцера Ф. Ф. Вадковського. Останнійприїжджав до Василькова і обіцяв від імені своїх товаришів підтримку. О 4-йгодині дня повстанці вступили в село Пологи за 15 верст від Білої Церкви.Послана вперед розвідка принесла невтішні вісті: 17-й Єгерський полкцарське командування відправило з Білої Церкви в невідомому напрямку. ВПологах чернігівці залишилися на ночівлю. Вдень 3 січня повсталий полк з Пологів рушив у напрямку Ковалівки іТриліс, маючи намір відновити маршрут походу через Бишев і Брусилів наЖитомир. Реальність здійснення цього плану була незначна, бо дорогоціннийчас втрачено і царське військове командування вжило заходів, щоб відвернутиненадійні військові частини від зустрічі з повстанцями. Дізнавшись від розвідки про напрям руху Чернігівського піхотногополка, генерал-майор Ф. К. Гейсмар вишикував у бойовий порядок загін зчотирьох ескадронів кавалерії Маріупольського і принца Оранськогогусарських полків з двома гарматами 5-ї кінно-артилерійської роти нависотах між селами Ковалівкою і Усти-мівкою. Коли колона повсталого полка з'явилася на відкритому засніженому полі,Ф. К. Гейсмар наказав кінно-артилерійській роті висунути вперед гармати, аескадронам риссю йти на зближення з повстанцями, щоб не допустити їх долісу і розташованих поблизу сіл. Помітивши наближення кінноти в бойовому порядку, С. І. Муравйов-Апостол наказав солдатам зарядити рушниці, а офіцерам — построїти полк вкаре і швидким кроком наступати на гармати карателів. Повстанці нестріляли, розраховуючи на те, що їм вдасться перетягти на свій бік посланіпроти них війська. Але вони помилилися. Коли чернігівці підійшли на відстань 200 кроків до гармат, Гейсмарнаказав розстрілювати їх картечним вогнем. Однак при перших гарматнихпострілах повстанці трималися стійко і не втрачали бойового порядку. Алепісля 7—8 пострілів гармат вони не витримали й почали розбігатися. Тяжкопоранений в голову С. І. Муравйов-Апостол з прапором в руках намагавсязібрати повстанців, але охоплені панікою солдати зламали бойовий порядок івідновити його офіцери вже не змогли. Розгром повсталого полку довершилакавалерійська атака. Спочатку гусари не наважували діяти шаблями проти своїх. Але ганебнийприклад подав генерал Гейсмар, який власноручно зарубав поручика М. О.Щепилла. Гусари кинулися на повстанців, які, не витримавши атаки, припинилиопір. І. І. Муравйов-Апостол, усвідомивши другу поразку повстання, невитримав і тут же застрелився. Крім двох офіцерів, Чернігівський піхотнийполк втратив 6 солдатів убитими і 22 пораненими. Каральний загін захопив у полон 5 офіцерів і 859 солдатів та унтер-офіцерів Чернігівського піхотного полку, яких спочатку доставлено вТриліси, а звідти 4 січня — в Білу Церкву під посиленою вартою. Поранений вбою О. Д. Кузьмін в Трилісах покінчив життя самогубством — пострілом зпістолета. Три офіцери і шість солдатів було поховано в братській могиліпоблизу Триліс. Причини поразки військових повстань в Петербурзі і на Україні тотожні:декабристам не вдалося підняти на боротьбу солдатські маси, перебороти їхінертність, пасивність, царистські ілюзії, рабську покірністьсамодержавству; збройні повстання відбувалися без урахування елементарнихпринципів, що повинні забезпечити перемогу. В Росії середини 20-х років XIX ст. революційна ситуація ще несклалася. Відсутність її також стала однією з причин невдачі повстання вПетербурзі і на Україні. О. І. Герцен справедливо відзначав, що «в деньповстання на Ісаакіївській площі і в центрі другої армії змовникам невистачало народу». Боротьба декабристів не спиралася на масовийантифеодальний рух пригнобленого селянства, з яким дворянські революціонерине мали зв'язку. 3. ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ РУХУ ДЕКАБРИСТІВ Перше в Росії збройне революційне повстання проти самодержавства йкріпосництва зазнало поразки: сили реакції, витримавши натискреволюціонерів, переважили. Царське самодержавство, скориставшись поразкою повсталих військ,вчинило над декабристами жорстоку розправу, якою реакція намагаласязалякати передові сили Росії. По всій Росії прокотилася хвиля арештів учасників декабристськогоруху, переважно офіцерів і солдатів. Близько трьох тисяч арештованихзаповнили царські в'язниці в Петербурзі, Могильові та Білій Церкві.Головною катівнею слідства над декабристами стала Пет-ропавлівська фортецяз її похмурими казематами. 17 грудня 1825 р. цар для розшуку співучасників таємних товариствпризначив Слідчий комітет на чолі з військовим міністром графом О. І.Татіщевим. Членами комітету були брат царя М. П. Романов, генерал-ад'ютантО. І. Чернишов, директор поштового департаменту О. М. Голіцину; начальникГоловного штабу генерал-ад'ютант І. І. Дібич, начальник штабу гвардійськогокорпусу генерал-ад'ютант О. X. Бенкендорф, колишній учасник змови протиПавла І сенатор П. В. Кутузов, черговий генерал Головного штабу О. М.Потапов. Все це — махрові реакціонери, кріпосники, переконані монархісти,запопадливі служаки, тілом і душею віддані самодержавству. Хіба можна булочекати від них справедливості й законності щодо революціонерів-декабристів?Звичайно, ні. «Перед судом історії, — писав декабрист О. В. По-джіо, — Миколастоятиме не один, а стоятимуть і всі ці державні чини, що були присутні привступі його на трон». Слідчий комітет діяв під безпосереднім наглядом Миколи І, якомудоповідали про зізнання кожного декабриста. Слідство велося жорстоко, зуживанням усіх катівських засобів, щоб примусити арештованих до зізнання.Більшість декабристів тримались мужньо. Через півроку Слідчий комітетпредставив царю «Донесення» (17-го червня 1826 р.), що містило звинуваченняна кожного ув'язненого декабриста. Відтоді почався другий етап царськогосудилища. 1 червня 1826 р. Микола І підписав маніфест про створення Верховногокримінального суду з 72 осіб, а 3 червня це нове царське судилище вжепочало читання матеріалів «Донесення» Слідчого комітету. Головою Верховногокримінального суду призначено М. М. Спе-ранського (декабристи висували йогокандидатом у Тимчасове верховне правління). Список осіб, що віддавалися досуду, складався з 121 особи: 61 члена Північного і 60 членів Південноготовариства. їх доля фактично вже була вирішена Миколою І, а суд мав лишевиконати його волю. Рішенням Білоцерківської військово-судової комісії 376 солдатів іунтер-офіцерів, учасників декабристського руху, позбавлено орденів імедалей, в тому числі 112 — за участь у Вітчизняній війні 1812 р. Нещадною розправою над декабристами царизм намагався посіяти всуспільстві страх і запобігти новим виступам передових сил проти існуючоголаду в майбутньому. Багаторічна напружена діяльність таємних товариств і збройне повстаннядекабристів дали ряд важливих уроків, що їх врахували наступні поколінняборців визвольного руху в Росії. Декабристи були визначними революціонерами. Вони рішуче виступилипроти сил реакції, що гальмували прогрес країни. Своєю тривалою боротьбоюдворянські революціонери накопичили певний позитивний досвід, який діставвисоку оцінку й сприяв розвиткові визвольного руху в Росії. Варто вказатина найголовніші моменти цього досвіду: o Висунення в програмі найпекучіших завдань, що виникли в ході соціально-економічного і політичного розвитку суспільства Росії — ліквідацію самодержавства і скасування кріпосного права, що сприяло б розвиткові капіталізму й нових суспільних відносин. o Визнання безумовно необхідним елементом революційної боротьби гуртування сил однодумців у таємних політичних товариствах, що вносило елементи організованості й цілеспрямованості у початковий період визвольного руху. o Усвідомлення необхідності проведення соціальної революції в інтересах всього народу. o Проголошення вперше в історії Росії лозунга республіки, переваги якої над конституційною монархією декабристи твердо визнали після тривалих дискусій і суперечок. o Розуміння того незаперечного факту, що без участі хоча б невеликої частини народу (в даному випадку — солдатських мас російської армії) неможливо здійснити революційний переворот на практиці. o Спроба здійснення революційного перевороту не шляхом вузької змови, а відкритим збройним повстанням, захопленням влади й передачею її до рук обраних народних представників. o Прояв патріотизму, героїзму і самовідданості в нерівній боротьбі проти старого ладу. o Поразка декабристів зумовлювалась і цілим рядом негативних факторів, що зрештою послужили певними застережними уроками наступним поколінням борців визвольного руху: Декабристи не усвідомлювали вирішальної ролі народних мас усуспільному розвитку, боялися наростання класової боротьби селянства протипоміщиків, а тому не могли очолити рух мас в революції. Декабристи не спиралися в своїй діяльності на прогресивний на той часклас чи суспільний прошарок, здатний не лише взяти владу, а й здійснитипрогресивні перетворення. Таким класом могла стати буржуазія, яка тоді лишеформувалась і не була спроможною підтримати дворянських революціонерів. Дворянські революціонери, керуючи політничним рухом, не змоглиподолати пасивності солдатських мас, придавлених муштрою, темрявоюнеписьменності, царистськими ілюзіями, не зуміли переконати колишніхкріпаків у кончій необхідності соціальної революції, підготувати з нихсвідомих борців й повести за собою на штурм старого ладу. ирієнтація декабристів лише на військове повстання — хибна тактика, щоне могла привести до повної і остаточної перемоги революції. Однак цятактика існувала й відповідала умовам того часу. Декабристи розпочали повстання без врахування того факту, що в Росіїще не визріла революційна ситуація. Вони обрали моментом для виступудинастичну кризу — тимчасове й незначне явище, що не являло собою кризу«верхів», а лише вносило деяку дезорганізованість в середовище панівногокласу — поміщиків і царизму. Наявність в ідеології й тактиці дворянських революціонерів істотноїдолі консервативних традицій, що віками складалися в середовищі дворянстваяк привілейованої касти, спричинилася до нерішучості, схильності докомпромісів, пасивності перших борців за свободу. Безперечною заслугою дворянських революціонерів було те, що вонизаради інтересів народу, зокрема селянства, знехтували власними привілеямий виступили проти свого класу. Але ті ж декабристи, дбаючи про поліпшеннядолі народу, водночас боялися залучати його до боротьби. Це був парадокс,породжений умовами кріпосної епохи. Загальну думку про ставленнядворянських революціонерів до народних мас висловив О. В. Поджіо: «Народзнемагав у рабстві, в невігластві, і ми ухилялися від нього; уникали цьоговибуху... Військові поселення, варварське обходження поміщиків тапритаманне всім самоуправство з селянами, — які були б для нас сили; — алеми їх обминули, щоб не ввергати суспільство в неминучі розрухи...». О. О.Бестужев-Марлінський також відверто визнавав: «Ми найбільше боялисянародної революції; бо вона не може не бути кровопролитною і тривалою...» Декабристи очолили кілька тисяч солдатів і вступили в боротьбу, майженапевне знаючи наперед чи відчуваючи приреченість своєї благородної справина невдачу, І все ж нерівний поєдинок їх із самодержавством відбувся йозначав початок фатального кінця старого ладу. З іскри, викресаної цієюгероїчною сутичкою революціонерів з царизмом, з часом розгорілось великеполум'я російської революції. Важко переоцінити значення десятирічної діяльності таємних товариствдворянських революціонерів та їх збройного повстання проти самодержавства.Грім гармат на Петровській площі в Петербурзі та на засніжених поляхУкраїни провістив початок визвольного руху, в якому декабристи сталипіонерами. О. І. Герцен через 25 років після цих подій проникливе писав:«Мовчанню, німій бездіяльності було покладено край; з висоти своєї шибениціці люди збудили душу в нового покоління; Десятиріччями лютувала царська реакція, придушуючи будь-які проявиопозиції та протесту в суспільстві. Але революційні ідеї, посіянідекабристами, не загинули. Вони знайшли собі шлях до умів і сердець новогопокоління борців за свободу. Литература. 1. Сергиенко Г. Я. Декабристы и их революционные традиции на Украине (на укр. языке) – К.: «Наукова думка», 1976. 2. Семенова А.В. Временное революционное правительство в планах декабристов. -М.: Мысль, !982.-206с.

Дадаць дакумент у свой блог ці на сайт

Падобныя:

Реферат скачан с сайта allreferat wow ua iconРеферат скачан с сайта allreferat wow ua

Реферат скачан с сайта allreferat wow ua iconРеферат скачан с сайта allreferat wow ua

Реферат скачан с сайта allreferat wow ua iconРеферат скачан с сайта allreferat wow ua

Реферат скачан с сайта allreferat wow ua iconРеферат скачан с сайта allreferat wow ua

Реферат скачан с сайта allreferat wow ua iconРеферат скачан с сайта allreferat wow ua

Реферат скачан с сайта allreferat wow ua iconРеферат скачан с сайта allreferat wow ua

Реферат скачан с сайта allreferat wow ua iconРеферат скачан с сайта allreferat wow ua

Реферат скачан с сайта allreferat wow ua iconРеферат скачан с сайта allreferat wow ua

Реферат скачан с сайта allreferat wow ua iconРеферат скачан с сайта allreferat wow ua

Реферат скачан с сайта allreferat wow ua iconРеферат скачан с сайта allreferat wow ua

Размесціце кнопку на сваім сайце:
be.convdocs.org


База данных защищена авторским правом ©be.convdocs.org 2012
звярнуцца да адміністрацыі
be.convdocs.org
Галоўная старонка