В. Г. Боронос Методологічні засади управління




НазваВ. Г. Боронос Методологічні засади управління
старонка1/41
Дата канвертавання24.01.2013
Памер5.9 Mb.
ТыпДокументы
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Сумський державний університет


В. Г. Боронос


Методологічні засади управління

фінансовим потенціалом території


Монографія


Суми

Сумський державний університет

2011

УДК 336.131(477)

ББК 65.9(4Укр)26-21

Б83


Рецензенти:

З. О. Луцишин – доктор економічних наук, професор кафедри світового господарства і міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка


С.М.Фролов – доктор економічних наук, професор кафедри фінансів і кредиту, директор центру заочної, дистанційної та вечірньої форм навчання Сумського державного університету


С. М. Козьменко – доктор економічних наук, професор, проректор ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України»


Рекомендовано до друку вченою радою Сумського державного університету

(протокол № 5 від 22 грудня 2011)


Боронос В. Г.

Б 83 Методологічні засади управління фінансовим потенціалом території: монографія /

В. Г. Боронос. – Суми: Сумський державний університет, 2011 . – 310 с.

ISBN


У монографії розглядаються основні принципи і засади формування державної фінансової політики, а в її межах – фінансового потенціалу окремих територій. Досліджено існуючі підходи, удосконалено та розвинено теоретико-методологічні заcади і методичні рекомендації щодо визначення та оцінки фінансового потенціалу територій, ефективного управління ним.

Монографія орієнтована на наукових співробітників, практиків державного управління і місцевого самоврядування, аспірантів та студентів економічних спеціальностей. У монографії наведені дослідження, що були проведені у Сумському державному університеті.


УДК 336.131(477)

ББК 65.9(4Укр)26-21

© Боронос В. Г., 2011

ISBN © Сумський державний університет, 2011


ЗМІСТ

ВСТУП

5

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСОВОГО МЕХАНІЗМУ В СИСТЕМІ РЕАЛІЗАЦІЇ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

8

1.1. Аналіз системних взаємозв’язків інноваційного розвитку економіки держави та його фінансового механізму в структурі управління фінансовим потенціалом території

8

1.2. Науково-методичні основи формування фінансової політики держави та її узгодження з іншими фінансовими категоріями

31

Список використаної літератури до розділу 1

54

РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНОЇ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ І ЗА КОРДОНОМ

60

2.1. Системно-структурний аналіз зарубіжного досвіду впровадження державної фінансової політики

60

2.2. Основні положення та напрямки формування і розвитку державної фінансової політики в Україні

84

2.3. Дослідження тенденцій та особливостей реалізації грошово-кредитної політики України

101

Список використаної літератури до розділу 2

114

РОЗДІЛ 3. ФІНАНСОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТЕРИТОРІЇ У ФІНАНСОВІЙ ПОЛІТИЦІ ДЕРЖАВИ ТА ЙОГО СКЛАДОВІ

119

3.1. Роль і місце фінансового потенціалу території в державній фінансовій політиці

119

3.2. Сутність і складові фінансового потенціалу території

132

Список використаної літератури до розділу 3

156

РОЗДІЛ 4. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ ТА УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМ ПОТЕНЦІАЛОМ ТЕРИТОРІЇ

162

4.1. Узагальнення теоретичних аспектів оцінки та управління фінансовим потенціалом в контексті забезпечення стійкого розвитку території

162

4.2. Методологія оцінки фінансового потенціалу території

173

4.3. Розроблення моделі комплексної оцінки фінансового потенціалу території

197

Список використаної літератури до розділу 4

220

РОЗДІЛ 5. ФОРМАЛІЗАЦІЯ ЗАГАЛЬНИХ ТЕНДЕНЦІЙ ВПЛИВУ РЕЙТИНГОВИХ ОЦІНОК ТЕРИТОРІЙ НА РІВЕНЬ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ЇХ ФІНАНСОВИМ ПОТЕНЦІАЛОМ

225

5.1. Суб’єктно-об’єктний взаємозв’язок рейтингових оцінок території та її фінансового потенціалу

225

5.2. Методологічне забезпечення участі рейтингових агентств у формуванні та управлінні фінансовим потенціалом території

244

5.3. Розвиток відносин держави з рейтинговими агентствами як складова управління фінансовим потенціалом території

258

Список використаної літератури до розділу 5

276

Додатки

286



ВСТУП


Ефективний розвиток економіки держави неможливий без формування та повноцінного використання економічного потенціалу територій, особливо такої його складової, як фінансовий потенціал. На основі дослідження фінансового потенціалу можна отримати повну інформацію щодо сукупності фінансових ресурсів території як наявних, так і перспективних. Використовуючи дані щодо наявного фінансового потенціалу, з’являється можливість визначити оптимальний варіант розвитку фінансових відносин території – сформувати її оптимальну фінансову політику. Знання рівня, якості, динаміки фінансового потенціалу дозволяють виявляти внутрішні резерви, ширше використовувати фінансові стимули та забезпечувати більш тісний зв’язок між плановими показниками розвитку території та реальними можливостями щодо їх виконання.

У монографії фінансовий потенціал – це «матеріальна база» (сукупність наявних та потенційних фінансових ресурсів) для реалізації надбудови – фінансової політики держави (системи заздалегідь визначених заходів, форм і методів мобілізації, розподілу та використання фінансових ресурсів державними фінансовими інститутами). При цьому фінансова політика розглядається як процес формування, розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів для досягнення заздалегідь визначених цілей і завдань.

У монографії дослідження проводиться виходячи з того, що виділення тих чи інших видів фінансової політики повинно відображати цільові орієнтири держави, ті завдання, які вирішуються її конкретними діями. Як основні види фінансової політики держави у роботі розглядаються її ключові складові: бюджетно-податкова політика, грошово-кредитна політика та політика управління державним боргом.

У зв’язку з тим, що фінансова політика в зарубіжних країнах має суттєві відмінності порівняно з вітчизняною практикою і специфічні особливості, досліджено досвід європейських країн у формуванні та реалізації фінансової політики.

У роботі наголошується, що державна фінансова політика України не розробляється і не регулюється єдиним законодавчо-нормативним актом. Більше того, як правило, відсутні й комплексні дослідження її стану з боку уповноважених органів державної влади, а, отже, на державному рівні відсутня чітко і однозначно сформульована мета та завдання щодо її реалізації. У таких умовах можна здійснювати розгляд лише окремих її видів або аналізувати фінансову політику в контексті реалізації завдань загальнодержавної економічно-соціальної політики.

Особливості впровадження державної фінансової політики автором оцінюються виходячи з трактування її сутності та, що найбільш важливо, основних складових частин: бюджетно-податкової політики, грошово-кредитної політики і політики управління державним боргом.

У монографії проведено угальнення численних варіантів структури економічного потенціалу території, що дозволило визначити його складові елементи, одним з яких є фінансовий потенціал. При цьому було запропоновано авторське визначення фінансового потенціалу території: фінансовий потенціал території – це гіпотетична можливість території залучати, створювати та використовувати фінансові ресурси з метою забезпечення її ефективного функціонування та розвитку. Це визначення є поєднанням таких ключових положень: базовою характеристикою потенціалу є «можливість»; можливість є саме гіпотетичною, тобто вона не обов’язково має бути використана; метою реалізації фінансового потенціалу території є просте та розширене відтворення (функціонування та розвиток) даної території; використання, залучення та створення ресурсів уособлюють наявні, незадіяні та нові фінансові ресурси.

За результатами дослідження виділено основні класифікаційні ознаки та види фінансового потенціалу.

Аналіз наукових праць із питань методології оцінки фінансового потенціалу дозволив виділити і ґрунтовно дослідити декілька принципово різних підходів до визначення фінансового потенціалу території: статистичний підхід або метод оцінки фінансових ресурсів, порівняльний підхід, оцінка з використанням макроекономічних показників, аналіз за допомогою спеціальних показників, регресійний аналіз, змішаний підхід. Автором також досліджено їх сутність та особливості використання.

На основі проведеного аналізу простежено динаміку зміни окремих складових і загальної величини фінансового потенціалу Сумської області, здійснено прогнозування можливої його величини в майбутньому.

У монографії запропоновано науково-методичний підхід до побудови механізму, який дозволить здійснювати розрахунки конкретних значень фінансового потенціалу територій. При цьому виокремлюються два виміри фінансового потенціалу: валовий і чистий фінансовий потенціал. Валовий потенціал розглядається як сума потенціалів його складових частин, а чистий потенціал коригується на перехресні фінансові потоки, які виникають між його складовими частинами.

Досліджено проблеми, що виникають при оцінці фінансового потенціалу територій та пов’язані з існуванням фінансових ресурсів у межах країни, які не мають чіткого територіального походження (наприклад, обсяги золотовалютних резервів НБУ). Досліджується необхідність урахування таких особливостей при проведенні оцінки, як отримання зважених показників фінансового потенціалу. Автором також сформовано перелік показників, які свідчать про валовий фінансовий потенціал території.

Результати дослідження подано з використанням значної кількості ілюстративно-графічного матеріалу, статистичних даних щодо запровадження та реалізації фінансової політики держави і використання її фінансового потенціалу.

Монографія може бути рекомендована для фахівців у галузі фінансів і бюджетного менеджменту, а також для теоретиків і практиків місцевого самоврядування. Дослідження також буде корисним для студентів та аспірантів економічних спеціальностей, викладачів і науковців.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСОВОГО МЕХАНІЗМУ В СИСТЕМІ РЕАЛІЗАЦІЇ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ


1.1. Аналіз системних взаємозв’язків інноваційного розвитку економіки держави та його фінансового механізму в структурі управління фінансовим потенціалом території


Зростаюча з кожним роком залежність розвитку національної економіки від світового господарства, подорожчання паливно-енергетичних ресурсів на міжнародних ринках, а також необхідність більш раціонального використання сировинної бази та трудових ресурсів посилюють важливість активізації інноваційних процесів для підвищення ефективності віддачі наявних на території країни та імпортованих із-за її меж ресурсів, поступового переходу до стандартів економічно безпечного виробництва та споживання з метою гарантування економічної безпеки держави. Для досягнення цілей інноваційного розвитку економіки, внаслідок притаманних йому внутрішніх особливостей, формування адекватних механізмів управління таким розвитком стає стратегічним завданням.

Інновації у сучасній економіці є не просто основним фактором зростання, їх впровадження набуває все більших масштабів і має не тільки виробничо-технічну спрямованість, а також приводить до значних соціально-економічних змін. Дія ефективного механізму управління інноваційним процесом дозволяє сформувати сприятливе до інновацій економічне середовище.

Інноваційний характер розвитку національної економіки потребує досить значних інвестицій у виробництво наукоємної та конкурентоспроможної продукції. Інноваційна діяльність, що зорієнтована на отримання комерційного або соціального ефекту, визначається на основі зіставлення інноваційного попиту та пропозиції. При цьому інноваційний попит пропонується поділяти на потенційний та конкретний. Саме потенційний попит є джерелом інноваційної діяльності в майбутньому та безпосередньо формує інноваційний потенціал території. На противагу, конкретний попит відображає реальні можливості суб’єктів господарювання у провадженні інноваційної діяльності [1].

В умовах поступового переходу національної економіки до інноваційно орієнтованої моделі розвитку особливої актуальності набувають розроблення та реалізації стратегії інноваційного розвитку країни з конкретизацією ключових стратегічних цілей та пріоритетів розвитку економіки, а також практичних аспектів впровадження запропонованих заходів подолання наявних проблем.

Важливо відзначити, що головною метою реалізації стратегії є визначення, обґрунтування і створення механізмів реалізації нової державної інноваційно-інвестиційної політики стосовно здійснення узгоджених змін в усіх ланках національної інноваційної системи, спрямованих на кардинальне зростання її впливу на економічний і соціальний розвиток країни шляхом створення відповідних привабливих внутрішніх умов та підвищення стійкості вітчизняної економіки до тиску зовнішніх умов, викликаних глобалізацією та неолібералізацією економічного життя [2].

Інноваційний потенціал держави можна оцінити за допомогою ряду показників, а саме: мережі наукових організацій, насиченості економіки науковими кадрами та освіченості робочої сили, обсягів фінансування наукової та науково-технічної діяльності, рівня інноваційної активності промислових підприємств та динаміки виробництва високотехнологічної продукції, наявності платоспроможного попиту на інноваційну продукцію [3].

Реалізація інноваційної моделі розвитку національної економіки можлива лише при формуванні та постійному коригуванні системи управління інноваційним потенціалом як на макроекономічному рівні (держава, регіон, місто), так і на мікроекономічному рівні (окремий суб’єкт господарювання).

У зв’язку з цим важливого значення набуває дослідження категоріального апарату управління інноваційним розвитком економіки. Для цього першочергово варто розібратися в сутнісній природі досліджуваних процесів і явищ.

Щодо самого поняття процесу загального управління економічним розвитком, то його практично не виділяють в окрему категорію, а часто асоціюють із поняттям державного регулювання економіки, визначаючи як «систематичний і цілеспрямований вплив держави на економіку з метою оптимізації економічної системи на основі прийняття і реалізації економічної політики» [4]. Як зазначає С. Льовочкін, «регулювальна роль держави ґрунтується на трьох її економічних функціях – забезпеченні ефективності, справедливості та сприянні макроекономічному зростанню» [5]. Про системність підходу в управлінні економічним розвитком наголошує у своїй праці Г. Атаманчук [6], пропонуючи розглядати його як цілеспрямований процес впливу на розвиток економіки та суспільству в цілому.

Беручи до уваги важливість урахування управлінського забезпечення в процесі інноваційного розвитку, необхідно чітко розібратися в сутності поняття «управління інноваційним розвитком економіки», що не знайшло свого широкого відображення в наукових працях. Так, С. М. Ілляшенко у власному дослідженні пропонує процес управління інноваційним розвитком визначати в мікроекономічному сенсі, тобто з позицій суб`єкта господарювання, який здійснює інновації [7]. На противагу даному підходу, О. Пампура розглядає цей процес на всіх рівнях народного господарства [8]. Водночас, І. Рудакова дотримується тієї точки зору, що «державна активність у сфері НДДКР як складова частина економічної політики вирішує також загальне завдання економічного зростання» [9].

Академік І. Лукінов акцентує на необхідності всебічного врахування інноваційної діяльності як фактури соціально-економічної політики управління для забезпечення поступового переходу до сталого розвитку економіки [10]. Про справедливість такого підходу зазначали у згадуваних працях також Й.Шумпетер та С. Глазьєв.

Деякі дослідники стверджують, що «складність управління інноваційним розвитком економіки полягає в тому, що цей процес охоплює різні сфери економічного життя» [11] та «охоплює практично всі сфери соціально-економічного середовища» [12]. Зокрема, Г. Баришева як компроміс між неокласичним та монетаристським підходами щодо державного управління економікою пропонує «синтетичну ліберально-інноваційну політику, що враховувала б особливості як інноваційного характеру, так і інституційну забезпеченість ринкового механізму такого розвитку» [13]. Більше того, наголошують на соціально спрямованому управлінні інноваційним розвитком, невід`ємним елементом якого мають бути екологічні питання [14].

Управління інноваційним розвитком економіки – це достатньо складний та суперечливий процес, який потребує врахування критеріїв та вимог закономірностей системного розвитку. Згідно із системним підходом логічна схема, через яку розкривається зазначений аспект такого управління, будується на взаємодії суб`єкта управління з керованою системою та об`єктом за допомогою відповідного механізму управління (рис. 1.1).

Механізм

управління

Суб'єкт

управління

Об'єкт

управління

Система управління інноваційним розвитком економіки


Рис. 1.1. Механізм управління в системі управління інноваційним розвитком економіки


Суб`єктом управління, в даному випадку, є держава з відповідними органами управління з їх функціями та завданнями, спрямованими на досягнення цілей інноваційного розвитку економіки. У свою чергу, об’єкт управління представлений сукупністю економічних відносин, явищ та процесів, що опосередковують розвиток інноваційної діяльності. Взаємодія між суб`єктом та об`єктами управління здійснюється через установлення цілей, методів та інструментів їх досягнення і контролю за результатами, тобто фактично мова йде про механізм управління.

Оскільки від визначення основних цілей залежить ефективність усієї системи управління, то визначення певного механізму управління інноваційним розвитком допоможе знайти шляхи його подальшого удосконалення.

Доцільність виокремлення фінансового механізму управління економікою як самостійної категорії, на нашу думку, є очевидною, оскільки безпосередньо впливає на всі сфери суспільного життя. Особливо чітко простежується ця взаємодія в умовах ринкової економіки. У результаті широкомасштабного характеру набули дослідження фінансового механізму управління після переходу від адміністративно-командної економіки, де фінанси розглядалися в основному в аспекті державного фінансування розвитку економіки [15, 16, 17].

У контексті загального дослідження теорії фінансів трактування категорії «фінансового механізму» досить часто ототожнюють із поняттям власне фінансів. Зокрема, О. Василик наводить визначення фінансів як економічної категорії, що відображає створення, розподіл та використання фондів фінансових ресурсів, а фінансового механізму як сукупності форм і методів створення та використання цих фондів [18]. При цьому В. Опарін здійснює поділ фінансового механізму на фінансове забезпечення та фінансове регулювання, і основне завдання його вбачає в опосередкуванні фінансів як відносин з приводу створення, розподілу та перерозподілу фондів фінансових ресурсів [19].

Досить поширеним серед дослідників є визначення фінансового механізму, а саме: сукупності методів і форм, важелів та інструментів впливу фінансових відносин на розвиток суспільства [20].

Розділяють також поняття фінансового механізму і фінансово-кредитного механізму, де останній припускає використання певних способів мобілізації фінансових ресурсів, тоді як перший – це весь набір методів та інструментів мобілізації, множення і розподілу цих ресурсів [21].

Існує також думка, що в найбільш узагальненому визначенні фінансовий механізм необхідно розглядати як сукупність методів створення та використання фондів фінансових ресурсів з метою забезпечення різних потреб держави, суб'єктів господарювання і населення.

Критичний аналіз наведених визначень фінансового механізму дозволяє стверджувати про односпрямованість у трактуванні, а саме: характеризують лише структуру фінансового механізму, залишаючи поза увагою сутність цієї категорії. Звісно, зміст понять «фінансовий механізм» і фінанси тісно переплітається між собою: сутність фінансів проявляється через виконання ними своїх функцій (розподільної та контрольної), а функції, у свою чергу, реалізуються через фінансовий механізм. У даному випадку фінансовий механізм є, насамперед, системою дій фінансових методів та важелів, спрямованих на управління фінансовими відносинами. Таким чином, фінансовий механізм є ключовим елементом в організації економічних процесів та явищ, а також у забезпеченні контролю за відповідними макроекономічними процесами.

Питаннями фінансового механізму управління економікою і, зокрема, фінансового механізму управління інноваційним розвитком економіки займається значна кількість українських дослідників, серед яких В. Александрова, В. Геєць [23], В. Зимовець, Л. Коваленко [22], О. Ковалюк [25], М. Крупка [21], С. Льовочкін [5], С. Онишко [22], О. Юркевич.

У своєму дослідженні Л. Коваленко пропонує розглядати «фінансовий механізм макроекономіки», дію якого пов`язує виключно з фіскальною та кредитно-грошовою політикою держави [22].

C. Онишко, досліджуючи механізм фінансового забезпечення інноваційного розвитку економіки [22], зміст останнього вбачає у цілісному процесі, по-перше, власне фінансового забезпечення, по-друге, можливостей накопичення та відтворення фінансових ресурсів, по-третє, регулятивного потенціалу. На перший план у такому процесі виходить формування «фінансового потенціалу», в якому об'єднуються наявні фінансові ресурси та їх резерви. З точки зору макроекономічної стабілізації економіки С. Льовочкін пропонує розглядати її як сукупність форм і методів фінансового впливу на соціально-економічний розвиток, що охоплює систему фінансових індикаторів та фінансових інструментів, які дають змогу оцінити та реалізувати цей вплив [5]. До фінансового механізму він включає дві підсистеми, що відображають методи фінансового впливу, – фінансове забезпечення та фінансове регулювання та систему управління, яка ґрунтується на взаємодії фінансових індикаторів і фінансових інструментів.

Дещо інший підхід до трактування фінансового механізму управління у О. Ковалюка, який серед усіх управлінських функцій виділяє функцію організації та розглядає фінансовий механізм як спосіб організації економіки [25]. Крім того, автором також запропоновано розрізняти такі поняття: механізм управління фінансами, фінансовий механізм управління та механізм фінансового управління. До фінансового механізму управління економікою відносять відповідні організаційно-правові елементи, а саме: організаційну структуру управління фінансами, законодавчу базу, планування і контроль, тобто те, що інші автори пропонують відносити до організаційних структур фінансового механізму. Механізм фінансового управління, на думку автора, – це фінансовий механізм управління, однак без організаційної структури.

Отже, на наш погляд, необхідною методологічною передумовою дослідження фінансового механізму управління розвитком економіки є розуміння останнього як категорії фінансового управління економікою, тобто засобу реалізації управлінських функцій держави, спрямованих на фінансове регулювання економічного розвитку. Виходячи з цього, фінансовий механізм управління повинен вміщувати всі нюанси, пов`язані з усіма управлінськими функціями: організацією, плануванням, контролем, стимулюванням та регулюванням. При цьому фінансовий механізм як засіб реалізації функцій фінансів опосередковуватиме реалізацію загального управління економікою через управління саме фінансовими відносинами. Таким чином, можна стверджувати, що стратегія і тактика управління визначають фінансовий механізм його здійснення. Причому слід зазначити, що фінансовий механізм управління інноваційним розвитком може розглядатися виключно як макроекономічна категорія.

Досить змістовно та системно розглянуто це питання у праці М. Крупки [21], який вводить в економічний обіг поняття «фінансово-кредитного механізму інноваційного розвитку», акцентуючи увагу саме на спільних та відмінних рисах фінансів та кредиту в контексті управління інноваційним розвитком. До головних компонентів такого механізму автор відносить фінансово-кредитні методи, форми та важелі, а також правове, нормативне та інформаційне забезпечення (рис. 1.2).


форми

методи

Фінансово-кредитний механізм інноваційного розвитку


Інформаційне забезпечення


Нормативне забезпечення


Правове забезпечення

Фінансово-кредитні

важелі

Рис. 1.2. Головні компоненти фінансово-кредитного механізму

інноваційного розвитку [21]


За методом впливу на соціально-економічний розвиток у фінансово-кредитному механізмі інноваційного розвитку М. Крупка виділяє дві підсистеми: фінансово-кредитне забезпечення та фінансово-кредитне регулювання.

Представники Інституту економічного прогнозування НАН України, які займаються проблемами довгострокового розвитку економіки, зокрема, В. Геєць, В. Александрова, С. Онишко та С. Шумська, при дослідженні фінансових аспектів інноваційної моделі розвитку віддають перевагу фінансовому забезпеченню такого розвитку. Так, В. Александрова говорить про «стратегію фінансування інноваційної діяльності як засіб управління її напрямками», зосереджуючи увагу на питаннях пошуку джерел фінансування та раціонального розподілу інноваційних фінансових потоків [24].

На сьогодні досить широко розглядаються як загальні проблеми фінансового механізму, так і особливості його функціонування в різних галузях і сферах народного господарства, але в той самий час не склалося єдиної думки щодо сутності та функцій фінансового механізму екологізації економіки.

До специфіки фінансів природокористування відносять [26, 27] перш за все, вартісній характер опосередкованих ними відносин: утворення фондів; фінансове забезпечення екологічної політики; наявність фінансових показників санкцій, стимулів дії на процеси і явища. Саме ця думка дає можливість здійснювати пошук взаємозв'язків суспільства і природи на межі двох наук – фінансів і природокористування.

Зауважимо, К. Арент [27] у своїй праці розглядає фінансово-економічний механізм екологізації як системне явище, виділяючи в ньому такі елементи: екологічне законодавство, фінансування природоохоронної діяльності, податкову політику, платне природокористування, екологічне страхування. Мова йде про елементи фінансового механізму управління економікою, які використовуються чи можуть бути використані в напрямку покращання взаємодії економіки та екології.

Таким чином, проведений аналіз дає можливість сформулювати синтезоване визначення, що характеризує логіку підходів до визначення категорії фінансового механізму управління інноваційним розвитком економіки, а саме сукупність фінансових інструментів та методів як засіб реалізації фінансової політики держави, націленої на розширене відтворення інновацій в економіці (рис. 1.3).

При цьому поняття фінансових методів та важелів застосовуються у їх загальновживаному розумінні. З цієї точки зору всі фінансові методи пропонуємо розмежовувати на методи забезпечення інноваційного розвитку, що відображають способи забезпечення відповідних процесів необхідними фінансовими ресурсами, та методи регулювання інноваційного розвитку – способи цілеспрямованого впливу на хід таких процесів.

Поряд із цим відзначимо, що залежно від джерел фінансування інноваційного розвитку в країні можна виділити такі його види: бюджетне фінансування (кошти Державного бюджету України, кошти місцевих бюджетів та бюджету АР Крим) , кредитування (ресурси фінансово-кредитних установ та інших суб’єктів господарювання), самофінансування (власні фінансові ресурси спеціалізованих державних та комунальних підприємств) та інвестування (кошти будь-яких юридичних і фізичних осіб, залучених від випуску боргових фінансових інструментів).

Законом України "Про інноваційну діяльність" передбачені такі види фінансової підтримки інноваційної діяльності:

а) повне безвідсоткове кредитування (на умовах інфляційної індексації) пріоритетних інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів;

б) часткове (до 50 %) безвідсоткове кредитування (на умовах інфляційної індексації) інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів за умови залучення до фінансування проекту решти необхідних коштів виконавця проекту та (або) інших суб'єктів інноваційної діяльності;

в) повна чи часткова компенсація (за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів) відсотків, сплачуваних суб'єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів;

г) надання державних гарантій комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів [23].

Ключовими методами регулювання фінансових відносин в управлінні інноваційним розвитком економіки є: планування процесів інноваційного розвитку, оподаткування виробництв із метою стимулювання реалізації екологічно орієнтованих інновацій, відповідне кредитне регулювання та екологічне страхування.

Залежно від активності органів державного управління у стимулюванні інноваційних процесів у країні застосовуються прямі та опосередковані методи впливу на ці процеси. Відмітимо, що реалізація конкретного методу державного регулювання потребує використання певних фінансових важелів. У переважній більшості прямі методи регулювання інноваційних процесів у країні здійснюються двома формами: адміністративно-відомчою (дотаційне фінансування з бюджету відповідного рівня) та програмно-цільовою (фінансування в межах державних цільових програм для підтримки нововведень) [29].

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41

Дадаць дакумент у свой блог ці на сайт

Падобныя:

В. Г. Боронос Методологічні засади управління iconТараса Шевченка На правах рукопису Кохановська Олена Велеонінівна удк 347. 12
Розділ І. Методологічні засади формування І становлення інформаційних правовідносин 17

В. Г. Боронос Методологічні засади управління iconВіктор Стрельніков. Підготовка викладачів до проектування системи інтенсивного навчання 40
Петро Сікорський. Теоретико-методологічні засади підготовки викладача вищої школи в контексті європейської інтеграції 3

В. Г. Боронос Методологічні засади управління iconПоложення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість"
Це Положення (стандарт) визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість...

В. Г. Боронос Методологічні засади управління iconФакультет соціології сучасні проблеми управління матеріали IV міжнародної науково-практичної конференції 29 30 листопада 2007 Київ 2007
Україні. Розглянуто проблеми взаємодії філософії І методології управління. Висвітлено проблеми за такими напрямками: державне та...

В. Г. Боронос Методологічні засади управління iconКорпоративне управління у сімейних компаніях: досвід Бразилії
Бразильський інститут корпоративного управління (біку, англ. Ibgc) за часткової фінансової підтримки Центру міжнародного приватного...

В. Г. Боронос Методологічні засади управління iconВалерій Іванович Мунтіян – завідувач кафедри зовнішньоекономічної діяльності Інституту економіки та менеджменту Університету "Україна", заступник міністра економіки України, доктор економічних наук, професор
Коледж стратегічних досліджень І оборонної економіки Міжнародного центру ім. Дж. Маршалла за спеціальністю "Оборонна економіка",...

В. Г. Боронос Методологічні засади управління iconТекстологічні засади повного зібрання творів Лесі Українки Додаткові факти із життя

В. Г. Боронос Методологічні засади управління iconНаціональна академія державного управління при президентові україни
Рекомендовано до друку Науково-методичною радою Одеського регіонального інституту державного управління наду при Президентові України....

В. Г. Боронос Методологічні засади управління icon1. Мотивація персоналу як складова ринкових відношень (Місце мотивації праці у системі ринкових відношень. Становлення І розвиток теорії І практики мотивації)
Базові курси: Управління персоналом; Фізіологія І психологія праці; Управління конфліктами

В. Г. Боронос Методологічні засади управління iconПерелік майна, яке підлягає передачі з балансу управління з питань культури та мистецтв Одеської міської ради на баланс управління культури та туризму Одеської міської ради

Размесціце кнопку на сваім сайце:
be.convdocs.org


База данных защищена авторским правом ©be.convdocs.org 2012
звярнуцца да адміністрацыі
be.convdocs.org
Галоўная старонка