Запальні захворювання жіночих статевих органів




НазваЗапальні захворювання жіночих статевих органів
старонка1/2
Дата канвертавання04.01.2013
Памер442.4 Kb.
ТыпДокументы
  1   2
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

БУКОВИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


«Затверджено»

на методичній нараді кафедри

акушерства, гінекології та перинатології

«___» ______ 200__ р. (протокол № __ )

Завідувач кафедри

професор ________О.В.Кравченко


МЕТОДИЧНА ВКАЗІВКА

студентам V курсу медичних факультетів №1 та №2 (спеціальність «лікувальна справа») для самостійної роботи під час підготовки до практичного заняття

Запальні захворювання жіночих статевих органів


МОДУЛЬ 3. Захворювання жіночої репродуктивної системи. Планування сім’ї.

Змістовий модуль 5. Основи онкогінекології


Чернівці, 2009


Тема. Запальні захворювання жіночих статевих органів


1. Актуальність теми. Запальні захворювання жіночих статевих органів за частотою посідають одне з перших місць серед патології геніталій, є частою причиною втрати працездатності, непліддя, багатьох ускладнень. Знання причин, клініки методів діагностики та лікування запальних захворювання жіночих статевих органів необхідно лікарю будь-якого профілю у його практичній діяльності.

2. Тривалість заняття: 4 год.

3. Навчальна мета: Вивчити запальні захворювання жіночих статевих органів (частоту, етіологію, клінічну картину, методи лікування). Поглибити знання щодо профілактики інфекційних захворювань в роботі дільничого лікаря поліклініки.

3.1. Знати: α=ІІ

  1. Етіологію та патогенез гострих та хронічних захворювань жіночих статевих органів.

  2. Клінічні симптоми запальних гінекологічних захворювань.

  3. Особливості перебігу запальних гінекологічних захворювань у різні періоди життя жінки (дитячий вік, вагітність, похилий вік).

  4. Методи діагностики запальних гінекологічних захворювань.

  5. Диференціальну діагностику запальних гінекологічних захворювань;

  6. Методи лікування запальних гінекологічних захворювань та реабілітації;

  7. Профілактику запальних захворювань жіночих статевих органів.

3.2. Вміти:

  1. Вибрати із скарг та анамнезу дані, які відбивають наявність запального захворювання жіночих статевих органів.

  2. Провести об'єктивне гінекологічне дослідження хворої з запаль­ним захворюванням геніталій.

  3. Скласти план обстеження хворої для встановлення діагнозу.

  4. Провести диференціальну діагностику між гострим та хронічним процесом, а також із захворюванням суміжних органів.

  5. Оцінити результати дослідження хворої та поставити діагноз.

  6. Скласти та обгрунтувати план індивідуального лікування та реабілітації хворої.

  7. Виписати рецепти лікарських речовин, які використовують для лікування запальних гінекологічних захворювань.

  8. Визначити заходи профілактики рецидиву захворювання.

3.3. Засвоїти практичні навички: α=ІІІ

1. Збирання загального та гінекологічного анамнезу.

4. Методи загального обстеження хворої за органами та системами.

5. Методи дослідження в гінекології (основні та додаткові).

6. Читання та обгрунтування результатів клінічних та біохімічних досліджень крові, сечі, бактеріальних досліджень, вагінальних виділень.


4. Базові знання, вміння, навички, що необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)

Назви попередніх дисциплін

Отримані навики

Нормальна анатомія людини

Вміти продемонструвати на фантомі особливості будови ЖСО.

Кафедра гістології

Ідентифікувати нормальні та патологічно змінені ділянки маткової труби, яєчника, матки.

Пропедевтика внутрішніх хвороб

Збір анамнезу, проведення фізикального обстеження, розпізнавання клінічних синдромів та симптомів, визначення необхідного об’єму та послідовності методів обстеження, оцінка результатів параклінічних методів.


5. Поради студенту.

5.1. Зміст теми:

Мікроб - збудник визначає формування вогнища і клінічні симптоми лише в гострій стадії захворювання, в хронічній стадії він майже повністю втрачає своє етіологічне значення. В хронічній стадії і при рецидивах запальних захворювань геніталій важлива роль належить аутосенсибілізації організму (утворення антитіл до антигенів яєчника, матки і труб) в результаті чого виникають функціональні порушення в нервовій системі, ендокринній, судинній, печінці.

Під час збирання анамнезу слід звернути увагу на виявлення етіологічного фактора захворювання. При цьому необхідно з'ясувати:

а) перенесені захворювання (туберкульоз, запалення легенів, грип, ангіна, апендицит тощо).

б) зв’язок захворювання з професійними та виробничими чинниками;

в) наявність патогенетичних факторів, які можуть призвести до розвитку запального процесу або до загострення скрито існуючої дрімаючої інфекції (травми, охолодження, фізичне перевтомлення, надмірне фізіртерапевтичне навантаження, крововтрата, нервово-психічне пригнічення та ін. );

г) наявність безпліддя.

Особливості перебігу запальних захворювань зараз: зменшення кількостіі первинних параметритів та пельвіоперитонітів, збільшення ви­падків хронічних сальпінгоофоритів, тривалий перебіг хронічних аднекситів з частими загостреннями та порушеннями багатьох систем організму. Причина — зміна властивостей самого мікроорганізму внаслідок безсистемного застосування антибіотиків, а також імунних реакції мікроорганізму, посилення слідових реакцій в застійних спала­хах збудження, наявність нейродистрофічних змін в організмі, прояви сенсибілізації та аутосенсибілізації організму, приєднання нової флори (хламідії, мікоплазми, віруси).

При вивченні перебігу захворювання акцентують увагу на симп­томах, які характерні для запальних захворювань.

Етіологія запальних захворювань жіночих статевих органів (стафілококова, стрептококова, кишкова паличка, асоціації мікробів). Проникнення гнилісних мікробів можливе при порушенні епітеліального покриття (аборти, пологи, внутрішньоутробні маніпуляції).

Звертається увага на зміну структури запальних захворювань у 80% жінок вражаються маткові труби, на другому місці стоять захворювання матки. Запальні процеси призводять до порушення менструальної функції: у 70-90% хворих спостерігається недостатність обох фаз яєчника або порушення овуляції, непліддя, трубного і яєчникового генезу – у 40-50% хворих.

До неспецифічних запальних захворювань жіночих статевих органів відносяться: вульвіт, вульвовагініт, ендоцервіцит, ендометрит, аднексит, параметрит, пельвіоперитоніт, розлитий перитоніт.

Вульвіт – запалення зовнішніх жіночих статевих органів. Розрізняють первинні та вторинні вульвіти. Первинний виникає в дитячому віці. Його розвитку сприяють недотримання норм особистої гігієни. У дорослих жінок звичайно виникає вторинний вульвіт на фоні запалення внутрішніх статевих органів. У цьому випадку патологічні виділення з вищерозташованих відділів статевих шляхів порушують епітеліальний покрив вульви, що створює умови для проникнення мікроорганізмів. Виникненню як первинних, так і вторинних вульвітів сприяє гіпофункція яєчників.

Гострий вульвіт – проявляється набряком тканин, гіперемією вульви, значними виділеннями. Хворі скаржаться на свербіж і печію в ділянці зовнішніх статевих органів, особливо після сечовиділення, біль при рухах, гнійні виділення.

Хронічний вульвіт – характеризується свербіжем, печією, наявністю білей, гіперемією вульви, однак ці ознаки носять специфічний характер.

При первинному вульвіті для ліквідації патологічного процесу необхідно поряд із дотриманням правил ососбистої гігієни і лікуванням супутніх захворювань (цукровий діабет, ентеробіоз, гнійничкові захворювання шкіри) проводити місцеву терапію. З цією метою проводять спринцювання піхви чи обмивають зовнішні статеві органи розчином калію перманганату (1:10000), розчином ромашки чи евкаліпту.

Вульвовагініт – запалення слизової оболонки піхви і вульви. Виникненню цього захворювання сприяють гіпофункція яєчників, механічні або хімічні пошкодження цілості епітеліального покриву, гострі інфекційні захворювання. Частіше всього хворобу зумовлюють такі збудники, як стафілококи, стрептококи, кишкова паличка, клебсієлла, протей, ентеробактерії, трихомонади та ін. Основним симптомом вульвовагініту є білі, характер яких залежить від виду збудника. Нерідко хворі скаржаться на свербіж і відчуття печії при сечовиділенні. В окремих випадках відмічається ниючий біль понизу черева.

При встановленні діагнозу основну увагу слід звернути на визначення етіології вульвовагініту, так як від цього в значній мірі залежить ефективність проведеного лікування.

Простий (серозно-гнійний) вульвовагініт. В етіології цього захворювання основну роль відіграють стафілококи, стрептококи, кишкова паличка. При огляді в дзеркалах відмічається гіперемія, набряк слизової оболонки, місцями вона покрита серозними чи серозно-гнійними нашаруваннями. В хронічній стадії зміни слизової оболонки піхви виражені слабо, кількість білей незначна.

Лікування. В гострій стадії призначають місцеві процедури в поєднанні з антибактеріальною терапією, яку проводять з врахуванням даних антибіотикограми. Обов’язково застосовують десенсибілізуючі препарати.

Місцеве лікування складається з призначення сидячих ванн з розчином калію перманганату (1:10000), шалфея чи дубової кори, проведення спринцювань і обробка вульви 1% розчином таніну, розчином натрію гідрокарбонату або 1% розчином хлорофіліпту. При гіпофункції яєчників показано призначення естрогенних гормонів у вигляді мазів чи тампонів. Після стихання гострих явищ і при хронічному вульвовагініті показано широке використання ультразвуку, озокериту, водолікування, вітамінотерапія (А, групи В,С,Р).

В останні роки з великим успіхом для лікування як гострих, так і хронічних вульвовагінітів використовується поліжинакс. Препарат володіє широким спектром антибактеріальної дії і завдяки його компонентам (неоміцину сульфат, поліміксину В сульфат, ністатину).

Вульвовагініт, викликаний дією хімічних речивин. Хімічний або контактний вульвовагініт розвивається внаслідок подразнюючої дії мила, детергентів, гігієнічних дезодорантів. Розвитку цього захворювання сприяють часті спринцювання. У хворих спостерігається набряк слизової піхви і вульви, білі і срербіж. При відсутності лікування можливе вторинне інфікування. Після припинення контакту із зумовлюючим агентом, клінічні прояви звичайно зникають. В окремих випадках рекомендується призначення тавегілу.

Бактеріальний вагіноз – захворювання викликає піхвова гарднерела. При вульвовагініті, викликаному гарднерелою, виділення звичайно незначні, сірого кольору, водянисті. Хворі скаржаться на нерпиємні рибні запахи виділень. В піхві і в ділянці вульви виникає свербіж і печія.

Діагноз встановлюють на основі виявлення в мазку “ключових” клітин, тобто клітин, які набувають зернистого кольору.

Лікування включає обов’язкове проведення антибактеріальної терапії. Місцеве лікування у винляді спринцювань або сидячих ванн доповнює основне.

Призначають один з наступних препаратів: метранідазол (по 0,5 г 2 рази в день на протязі 7 днів), ампіцилін (по 0,5 г 4 рази в день на протязі 7 днів). Дексоциклін (по 0,1г 2 рази в день на протязі 7 днів), макмірор – комплекс (піхвовий крем або піхвові свічки на протязі 10-12 днів).

Ендоцервіцит – це захворювання викликають ті ж збудники, що і вульвовагініти. Розвитку ендоцервіциту сприяють розриви і деформації шийки матки, які виникають під час пологів і абортів. Звичайно він супроводжує вульвовагініти, ендометрити або запальні захворювання додатків матки.

Хворих турбують слизово-гнійні білі, іноді ниючі болі понизу черева. При огляді шийки матки відмічається гіперемія навколо маткового зіву і мутні (рідше гнійні) виділення з каналу шийки. При тривалому протіканні захворювання виникає гіпертрофія шийки матки.

Лікування ендоцервіциту таке ж, як і вульвовагініту. В гострій стадії призначають антибактеріальні препарати, спринцювання 2% розчином натрію гідрокарбонату або розчином евкаліпту, ванночки з протарголом або колларголом, електрофорез цинку. Якщо ендоцервіцит виник на фоні розриву шийки матки, то після проведеного протизапального лікування слід провести операцію Еммета.

Ендометрит

Гострий ендометрит виникає, як правило, після різних внутріматкових втручань, виконаних з діагностичню або лікувальною метою. До його появи можуть призвести також: інфекційні захворювання, використання внутріматкових контрацептивів, недотримання правил гігієни статевого життя.

Захворювання виникає гостро. Відмічається підвищення температури тіла, порушення загальгого стану хворої, з’являються скарги на нездужання, біль понизу черева з іррадіяцією в крижі або в пахові ділянки, серозно-гнійні або кров’янисто-гнійні виділення із статевих шляхів.

Діагноз гострого ендометриту встановлюють на основі даних анамнезу захворювання, результатів об’єктивного і лабораторного досліджень.

Хворій призначають ліжковий режим, холод на низ черева. З метою дезинтоксикаційної терапії вводять гемодез, ізотонічний розчин натрію хлориду, розчин Рінгера-Локка, 5% розчин глюкози. Антибактеріальну терапію проводять по схемі, призначають утеротоніки, імуномодулятори. Порожнину матки промивиють дезинфікуючими розчинами.

Для хронічного ендометриту характерно: ниючий біль понизу черева і в попереку, наявність білей слизово-гнійного характеру.

Лікування включає проведення антибактеріальної десенсибілізуючої терапії, біостимуляторів, імуностимулюючої терапії.

Запальні захворювання маткових труб і яєчників

Первинним запальним процесом при виникнення запальних захворювань додатків матки є сальпінгіт. Інфекція проникає висхідним шляхом, рідше нисхідним. При сальпінгіті в запальний процес швидко втягується яєчник – сальпінгоофорит. Основними збудниками є стафілококи, стрептококи, кишкова паличка, актиноміцети.

В гострій стадії хворі скаржаться на постійний сильний біль понизу черева з іррадіацією в поперекову ділянку і пряму кишку. У багатьох хворих виникає нудота, одноразова блювота, помірне здуття черева, білі гнійного або слизово-гнійного характеру.

Лікування гострого запалення додатків матки в цілому таке, як при гострому ендометриті, за виключенням призначення утеротонічних препаратів і внутріматкових маніпуляцій.

При розгляді лікування хронічних запальних процесів слід звернути увагу студентів на відсутність ведучої ролі мікробного фактора в розвитку хронічного за­пальною процесу. Зазначити, що основним принципом лікування є підвищення реактивності організму, посилення його імунобіологічних можливостей.

Необхідно зупинитися на показаннях та протипоказаннях до фізіотерапевтичного лікування, розглянути методи фізіотерапії, які використовуються з цією метою.

Для лікування запалення жіночих статевих органів поза загост­ренням можуть бути рекомендовані такі курорти : Любен-Великий, Одеса (Хаджибей, Куяльник), Євпаторія, Саки, Бердянськ, Слав'янськ, П'ятигорськ, Миргород.

Параметрит – спостерігається в післяпологовому періоді або після внутріматкових втручань. Розрізняють передній, задній і боковий параметрит. Збудниками запального процесу є стафілококи, стрептококи, кишкова паличка, бактероїди.

Клініка включає постійний біль понизу черева, температура підвищується, трясовиця, гловний біль. Через 3-4 дні в ураженому параметриті визначається щільне без чітких контурів утворення, яке переходить на стінки тазу. Воно нерухоме і різко болюче. При нагноєнні навколоматкової клітковини показана кольпотомія з наступним дренуванням гнійного вогнища, в якому слід встановити дренажну трубку. В подальші дні вогнище промивають дезинфікуючим розчином, через дренажну трубку вводять антибіотики.

Пельвіоперитоніт. Причиною є розкриття піосальпінксу або абсцесу клітковини малого тазу в черевну порожнину; виникає при перфорації матки, некрозі фіброзного вузла, пухлини яєчників.

Клініка виділяє 2 стадії – відкриту і закриту. Відкрита характеризується підвищенням температури тіла, появою трясовиці, сильними болями понизу черева, нудотою, блювотою. Язик сухий, часто обкладений. Розвиваються гіпо- або атонія кишківника, помірний метеоризм. Захворювання поступово переходить в закриту стадію, після чого стан хворої значно покращується. Запальний ексудат поступово розсмоктується, виникає злуковий процес, який призводить до обмеження рухливості матки. Лікування консервативне: антибактеріальна і десенсибілізуюча терапія, лікувальні пункції заднього склепіння, задня кольпотомія.

Розлитий перитоніт. Причинами розвитку є перфорація в черевну порожнину вмісту абсцесів тазової клітковини і очеревини, піосальпінксу, нагнійних пухлин яєчників. Розрізняють 3 фази:: реактивну, токсичну, термінальну.

Клінічна картина залежить від причин, які призводять до перитоніту, а також від виду збудника.

Єдиним методом лікування є хірургічне втручання: видаляють джерело інфекції, проводять інтубацію кишківника, промивають порожнину дезинфікуючим розчином, дренують.

Розібрати покази до хірургічного лікування (пухлиноподібні запальні захворювання додатків матки, які не піддаються консервативній терапії, особливо у жінок старше 35 років, піосальпінкси, піоваризм).

Гонорея — загальне інфекційне захворювання, яке викликається гонококом.

При обговоренні питання про ультраструктуру гонокока слід звер­нути увагу на ту обставину, що при хронічній гонореї гонококи змінюють розмір та інтенсивність забарвлення. При лікуванні суль­фаніламідами та антибіотиками в недостатній кількості утворюються L-форми. Вони мають розміри від колоподібних утворень до еритроцита, найчастіше кулеподібної форми, інтенсивність забарвлення різнома­нітна. Ці форми нечутливі до тих препаратів, які викликали їх утво­рення. L-форми можуть розмножуватися не тільки поділом коками, а й брунькуванням.

Гонококи розміщуються внутрішньоклітинно, всередині епітеліальних клітин та лейкоцитів. Важливе епідеміологічне значення має фагоцитоз гонокока трихомонадами, оскільки антибіотики не діють на гонококи всередині трихомонад.

Слід розрізняти дві форми гонореї: а) свіжу з давністю захворю­вання до 2 міс; б) хронічну. Свіжа форма підрозділяється на гостру, підгостру та торпідну. Торпідною (малосимптомною) гонореєю вважають захворювання, коли при незначних клінічних проявах можна виявити гонококи.

Під хронічною гонореєю слід розуміти мляво перебігаючі форми тривалістю понад 2 міс чи з невстановленим початком. Можливе заго­стрення хронічного процесу.

Необхідно звернути увагу на те, що гонорея у жінок зараз про­ходить як мікст-інфекція, актуальною є проблема приєднання до гонореї трихомоніазу (70—80%). При цих формах процес розвивається у верх­ніх відділах та клінічно перебігає більш ускладнено. Реєструється сумісна гонорейно-стафілококова, гонорейно-колібацилярна, гонорейно-хламідіазна та найчастіше — кандідозна інфекції. У 36% жінок реєструється гонорея та сифіліс. Такі випадки змінюють клінічний пе­ребіг, ускладнюють діагностику та лікування.

Для гонореї жінок характерна багатовогнищевість ураження.

У клініці гонорея класифікується на гонорею нижнього відділу (уретріт, парауретріт, бартолініт, цервіцит, проктіт) та гонорею верх­нього відділу статевих органів (ендометрит, метроендометрит, аднексит, пельвіоперитоніт, перитоніт). Метастатична гонорея — артрит, полісерозіти, ендокардіти.

При обговоренні шляхів інфікування слід підкреслити, що основ­ний шлях — статевий, побутовий — дуже рідкий. При специфічному запальному процесі для встановлення правильного діагнозу необхідна єдина схема дослідження: з анамнезу слід виявити строки розвитку захворювання після початку статевого життя чи випадкового статевого зв'язку, характер виділень, підвищення температури тіла, появу пору­шень менструального циклу, а також перенесені запальні захворювання, провести огляд вульви, пристінку вагіни, уретри, парауретральних ходів, вестибулярних залоз та устя їх вивідних протоків.

Вагіну та шийку матка оглядають за допомогою дзеркал. При цьому проводиться забір матеріалу для бактеріоскопії, потім — бімануальне дослідження (черевностіночно-вагінальне) та дослідження прямої кишки.

Методи провокації базуються на подразненні тканин з метою ви­явлення інфекції у схованих вогнищах:

1) хімічний — змазування уретри 1—2% розчином нітрату срібла, цервікального каналу — 2—5% розчином нітрату срібла, прямої кишки — 1% розчином Люголя;

2) біологічний — внутрішньом'язове введення гоновакцини 500 млн. мікроб­них тіл, можна вводити вакцину з пірогеналом (200 МПД) в умовах стаціонару регіонарно — в підслизовий шар шийки матки 100 млн мікробних тіл;

3) термічний — дія на органи , 3 дні фізичними факторами (озокерит, парафін, УВЧ).

4) механічний масаж уретри;

5) аліментарний – вживання гострої і солоної їжі.

6) фізіологічний — менструальні дні;

5) найкращими є комбіновані провокаці. В один день проводять хімічну, біологічну та термічну провокацію, мазки беруть з усіх вогнищ через 24—48—72 години, висіви через 72 години. Діагноз правомочний лише після виявлення гонокока.

При розгляді клінічного перебігу запального процесу гонококової етіології слід зупинитися на вульвітах, вестибулітах, уретритах, пара-уретритах, запаленнях великих вестибулярних залоз, вагінітах, запа­леннях шийки матки.

Слід звернути увагу на те, що у дорослої жінки при наявності багатошарового плоского епітелію вагінальної стінки та кислого середо­вища вмісту вагіни умови для розвитку гонорейної інфекції несприят­ливі. Справжній гонорейний вагініт починається у вагітних, під час менопаузи та у дівчат. Особливості клінічного перебігу висхідної гонореї полягають в тому, що їй передує менструація (33—79%), супроводжу­ють пологи, вишкрібання, внутрішньо-маткова контрацепція. Перебіг її може бути гострим, але дуже часто торпідним, асимптомним. При роз­гляді клінічних проявів слід зупинитися на клініці ендометриту та ендоміометриту, сальпінгоофориту, псрітоніту.

Екстрагенітальна гонорея: гонорея прямої кишки, гонорейний стоматіт, гонорея ока, урофарінгеальна гонорея, цистіт. Гонорейні проктити звичайно збігаються у жінок з ураженням сечостатевих органів, та роз­виваються вторинно внаслідок затікання гною із статевих шляхів. Сим­птоми — печіння, тенезми, печіння та свербіж в задньому проході, гіперемія навколо ануса, набряклість складок та гнійні виділення. Го­норейний стоматіт може траплятися й у новонароджених в зв'язку з інфікуванням при проходженні пологовими шляхами. Гонорея ока також спостерігається у новонароджених, дорослі уражуються при недодер­жанні правил особистої гігієни. У новонароджених уражуються обидва ока. Клініка проявляється через 3—4 дні після пологів.

Метастатичні форми гонореї

Гонококовий сепсис розвивається при зниженому опорі організму та підвищеній вірулентності гонокока, частіше — при млявому чи хро­нічному перебігу процеса. На шкірі з'являються висипи у вигляді папул, які схильні до пустулізації з геморагічним компонентом. Стан хворих значно порушений, температура тіла підвищена, селезінка та печінка збільшені, в крові — лейкоцитоз зі зрушенням вліво. Для сепсісу характерні ураження суглобів та виразковий ендокардит. Діагноз гоносепсису встановлюють при наявності клінічних даних та виявленні гонококів у крові. З метастатичних форм слід зазначити гонорейний артрит, неврит.

Провокації не проводяться, але можна змазати уретру 1 % розчином нітрату срібла або 2—5% розчином протарголу.

Якщо інфікування гонореєю виникло ще до вагітності, у більшості випадків процес перебігає повільно, але можливі й загострення. Якщо зараження відбулося під час вагітності, спостерігають: виражені запальні явища, з'являються численні слизово-гнійні виділення з цервікального каналу. Особливо гострий перебіг процесу при зараженні у II половині вагітності. Характерна багатовогнищевість ураження.

Гонорея є причиною мимовільних викиднів, передчасних пологів. Найчастіше уривається вагітність у жінок з висхідною гонореєю. Клінічний діагноз у вагітних базується на двох показниках — виділенні гонокока та виражених запальних явищах.

Гонорею у породіль діагностувати легше, оскільки лохії сприятливі для розвитку гонокока. На 3—4-й день після пологів можна виявити гонокок у виділеннях з уретри, вагіни та прямої кишки.

Клінічні прояви гонореї в післяпологовому періоді:

- ендометрит;

- гонорейний сальпінгіт з дуже бурхливим перебігом;

- пельвіоперитоніт, перитоніт.

У пологовому відділенні підлягає обстеженню такий контингент жінок:

1) з запальними процесами статевих органів;

2) з гнійними лохіями;

3) з підвищенням температури.

Гонорея дівчат.

Інфікування звичайно відбувається внестатевим шляхом. Гонорея у дівчат також є багатовогнищевим захворюванням — уражуються пристінок, вагіна, уретра, пряма кишка. Матка та придатки, як правило, не втягуються у запальний процес. У більшості хворих процес яскраво виражений, у виділеннях можна виявити гонококи.

Методи провокації: через рсзиновнй катетер у вагіну вводять 2% розчин нітрату срібла або 1 % розчин Люголя у гліцерині. Дівчатам, стар­шим за 3 роки, одночасно вводять гонококову вакцину (150—200 млн мікротіл). Мазки слід брати через 24-48 годин з уретри та вагіни, через 72 години — мазки на посів.

Принципи лікування.

Жіноча гонорея виявляється лікарем-дерматологом чи гінекологом. При свіжому гонорейному процесі, вираженій, загальній та вогнищевій ре­акції призначають антибіотики, місцеве лікування, лікування активне. При торпідному перебігу свіжої гонореї та хронічному процесі необхідно починати лікування з імунотерапії та місцевого лікування, потім на фоні імунотерапії розпочати лікування антибіотиками. При висхідній гонореї велике значення має фізіотерапія.

Вагітним та жінкам-годувальницям імунотерапію призначати не­безпечно, оскільки гіпертермія може викликати переривання вагітності та припинення лактації. Вагітним не призначається також фізіотерапія. Після пологів місцева терапія призначається через 3 тижні.

Етіологічне лікування

Препарати групи пеніциліну, антибіотики тетрациклінового, цефалоспоринового ряду, макроліди, аміноглікозиди, ріфімпіцини, сульфаніламіди.

Біцилін1,3,5 – при гострій і підгострій формах в/м по 600 тисяч через 24 або 48 годин по 1 млн 200 тисяч.

Ампіцилін (гостра, підгостра стадії) по 0,5 г препарату через 4 год. При свіжій гонореї курсова доза 3,0 г, при інших формах від 4,5 до 8 г.

Ампіокс (гостра, підгостра форма) – призначають по 0,5 г 6 раз на добу – 4-5 днів.

Метицилін – в/м по 2 г через 4 год. в перші 12 год., потім по 1г. в інтервалі 4 год. Курсова доза – 8-10 г.

Оксацилін – по 0,5 г. 5 раз на день, курс – 10-14 г.

Еритроміцин – 400 тис. ОД в перші 2 дні 6 раз, слідуючі 5 раз на добу (курсова доза 12 млн. ОД).

Цефатоксим (цефазолін, цефамізин) по 1г 2-3 рази на день (до 4), курс 7-10 днів.

Канаміцин – по 500 тис. ОД через 10 год. Курс 3-6 млн. ОД.

Сульфадіметоксин – в перші 2 дні по 1,5х3 рази, в останні по одному граму на курс 15-18г.

Бісептол – по 4 табл. Через 6 год. Курсова доза 7,68г.

Імунотерапія:

  1. Гонококова вакцина. 200-250 млн. МК в/м через 1-2 дні з підвищенням дози на 150-300 МК. При температурі до 37...37,20С доза 500—750 млн мікробних тіл. Кожна ін'єкція проводиться зі збільшенням дози на 150—300 млн мікробних тіл. На курс 6—9 ін'єкцій. Якщо немає реакції на другу дозу, вакцину можна не вводити. У дітей початкова доза вакцини — 5—100 млн мікробних тіл, максимальна — 600 мли.

  2. Пірогенал - призначається в/м через день починаючи з 50-100 МПД з послідуючим підвищенням на 100-150 МПД. Курс лікування до 1000 МПД.

  3. Продигіозан — безбілковий ліпополісахарид, вводиться внутрішньом'язево. Перша доза 15 мкг, наступні дози збільшуються на 10— 25 мкг. Курс лікування складається з 4 ін'єкцій з інтервалом у 4—5 днів. Максимальна лоза — 75 мкг. Реакція може бути загальною, місцевою та вогнищевою. Протипоказання: захворювання нервової системи, коронар­на недостатність, ураження печінки, нирок, вагітність.

  4. Метилурацил по 0,5г 4 рази. Курс 10-14 днів.

  5. Левамізол – по 0,15г х 1 на протязі 3 днів. Через 4 дня цикл повторюють. Курс лікування 4 цикла.

  6. Аутогемотерапія.

Місцеве лікування - обробка уретри, піхви при допомозі: розчину перманганату калію, фурациліну. Курс лікування 10 процедур. Ромазулон, ромашка – вагінальні ванночки щоденно.

Фізіотерапія - ультразвук, грязелікування, діатермія, іонофорез 1— 2% розчину йодиду натрію, 5% розчину хлориду кальцію, при бар­толінітах — УВЧ.

Загальноукріплююча терапія.

Розсмоктуюча терапія.

Критерії виліковування гонореї визначають через 7-10 днів після закінчення лікування антибіотиками.

  1. Виділення досліджують лабораторно.

  2. При відсутності гонококів-комбінована комбінація: гоновакцина, пірогенал, змащування каналу, уретри, вагіни – нітратом срібла з діатермією.

  3. На протязі 3 днів досліджують виділення.

  4. Взяття мазку під час менструації.

  5. Обстеження проводять на протязі 2-3 менструальних періодів.

  6. При відсутності гонококів, покращенні клінічного стану хворої – знімають з обліку.

Хламідіоз

Хламідії – грамнегативні бактерії, які втратили деякі важливі механізми продукції метаболічної енергії. Розташовуються внутрішньоклітинно, частіше в парауретральних протоках.

Хламідійна урогенітальна інфекція передається статевим шляхом. У жінок вражається канал шийки матки,після чого виникає висхідна інфекція. Під час статевого акту хламідії із каналу шийки матки можуть проникнути в різноманітні порожнини новонародженого і викликати хламідійний кон’юктивіт, риніт, пневмонії, назофарингити та ін.

Лабораторна діагностика:

  1. Виявлення морфологічних структур хламідій.

  2. Виділення хламідій в курячих ембріонах.

  3. Виділення хламідій в культурах клітин.

  4. Виділення хламідійних антитіл.

Клінічні прояви захворювання:

Хламідійна інфекція протікає в підгострій, хронічній або персистентній формах в різних випадках у вигляді гострого запального процесу. Клініка залежить від вірулентності мікроорганізму, часу інфікування, топографії статевих органів. Клінічні форми урогенітального хламідіозу: уретрит, парауретрит, бартолініт, вагініт, цервіцит, ендометрит, аднексит, сальпінгоофорит.

Лікування:

  1. Етіотропна терапія: тетрациклін, макроліди, сульфаніламіди.

  2. Патогенетична терапія: пірогенал, декаріс, метилурацил, пентоксил.

  3. Місцева терапія.

Тріхомоноз (тріхомоніаз):

Статевий шлях зараження. Інкубаційний період 5-15 днів. Симптоматологія залежить від місця локалізації процесу. Клінічна картина не відрізняється від загального симптоматологічного комплексу запальних процесів.

Лабораторна діагностика:

  1. Мазки із цервікального каналу, шийки матки і вагіни.

  2. Культуральний спосіб виявлення трихомонад.

Лікування: Ефективними лікувальними засобами є метранідазол, тріхопол по схемі.

Після стихання гострого процесу одночасно проводять місцеве лікування.


Туберкульоз жіночих статевих органів

Збудники – туберкульозні мікобактерії. Гематогенний, лімфогенний шляхи розповсюдження.

Класифікація генітального туберкульозу:

  1. Хронічні малосимптомні форми туберкульозу.

  2. Значні ураження з підгострим перебігом, ексудативно-проліферативними змінами.

  3. Гостро протікаючі казеозні ураження.

  4. Інкапсуляція.

Діагностика: анамнез, загальне обстеження, гінекологічне обстеження, спеціальні методи: гістологія, рентген, клінічний аналіз крові, туберкулінові проби, бактеріологічнне та бактеріоскопічне обстеження.

Лікування складається з комплексу наступних заходів:

  1. Гігієнічно-дієтичний режим.

  2. Кліматотерапія.

  3. Хіміотерапія протитуберкульозними препаратами.

  4. Оперативне лікування при відсутності від консервативного протягом 6-8 місяців.

  5. Симптоматичне.

Мікоплазмоз

Збудником захворювання є мікроорганізми mycoplasmaticeal, в склад яких входить два види збудників. Mycoplasma (включає 75 видів) та Ureaplasma urealyticum – 10 серотипів. Назва уреаплазма походить від здатності мікроорганізмів продукувати фермент уреазу, яка розщеплює сечовину. Мікроорганізми розташовуються на слизових оболонках ротової порожнини, дихальних шляхів, нижніх відділів сечостатевого тракту. Мікоплазми розповсюджуються статевим шляхом і часто їх можна виявити у хворих з гонореєю, трихомоніазом і є супутньою мікрофлорою.

Клінічна картина захворювання подібна з такою картиною при сальпінгіті, кольпіті, цервіциті та іншої етіології. Часто захворювання протікає латентно із стертою клінічною картиною.

Діагностика базується на лабораторному виявленні чистої культури мікоплазм, ідентифікації їх виду. Найчастіше мікоплазми виявляють в піхві, рідше в каналі шийки матки.

Лікування: призначають АБ тетрациклінового ряду, левоміцитин, лінкоміцин.

Кандидоз (кандидомікоз)

Це інфекційне захворювання слизової оболонки піхви, яке розповсюджується на шийку матки та нерідко на піхву. Збудники захворювання – дріжджеподібні гриби, найчастіше кандіди (Candida albicans). Кандидозний кольпіт зустрічається найчастіше. Лікування: місцеве застосування фунгіцидних препаратів (ністатін, леворин, кліон-Д, пімафуцин, далацин і т.д.) призначення загальноукріплюючої та десенсибілізуючої терапії.

Вірусні захворювання жіночих статевих органів

Викликаються багатьма вірусами, найбільш яскрава картина при враженні ЖСО вірусом простого герпесу, фільтруючим вірусом (гостро кінцеві канділоми), при папіломовірусній інфекції. Можливе виділення цитомегаловірусу, вірусу простого герпесу, вірусу гепатиту В. Вірусні захворювання ЖСО представляють деякі труднощі в діагностичному та лікувальному плані. Дуже часто захворювання протікає в хронічній та латентній формах. Лікування тривале, комплексне. Застосовують специфічні противірусні препарати (віразол, відарабін, ацикловір, канділін , віролекс і т.д.). Обов’язкове призначення імунокорегуючої, десенсибілізуючої та загальноукріплюючої терапії.

Хірургічне лікування додатків матки показано при неуспішності хіміотерапії через 4-6 місяців.
  1   2

Дадаць дакумент у свой блог ці на сайт

Падобныя:

Запальні захворювання жіночих статевих органів iconДоброякісні пухлини жіночих статевих органів. Гінекологічні аспекти захворювань молочної залози
Доброякісні новоутворювання статевих органів жінки. Діагностика, лiкування та профілактика. Гінекологічні аспекти захворювань молочної...

Запальні захворювання жіночих статевих органів iconКлінічні та фізіологічні зміни в жіночих статевих органах в різні вікові періоди. Нейроендокринна регуляція функції статевої системи
Змістовий модуль 11. Вікова фізіологія жіночої репродуктивної системи, методи обстеження гінекологічних хворих

Запальні захворювання жіночих статевих органів iconДіагностувати доброякісні пухлини зовнішніх статевих органів, матки І додатків
«лікувальна справа» для самостійної роботи під час підготовки до практичного заняття

Запальні захворювання жіночих статевих органів iconХронічні захворювання органів травлення у старших дітей. Гастродуоденіт. Виразкова хвороба. Хронічні захворювання печінки та жовчовидільних шляхів. Стоматит
Гастродуоденіт. Виразкова хвороба. Хронічні захворювання печінки та жовчовидільних шляхів. Стоматит. Гельмінтози. Принципи діагностики,...

Запальні захворювання жіночих статевих органів iconОлімпіадні завдання для школи олімпійського резерву для учнів 11 класу
Зіставте захворювання органів зору із зазначеними у таблиці їхніми ознаками І впишіть відповідну їм літеру

Запальні захворювання жіночих статевих органів iconРобота жіночих товариств буковини зі збереження народних традицій
Простежується робота жіночих організацій зі збереження І розвитку національних традицій в часи іноземного поневолення. Доведено,...

Запальні захворювання жіночих статевих органів iconЗаконукра ї н и
України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних...

Запальні захворювання жіночих статевих органів iconСанітарно-гігієнічні вимоги до оздоровчих закладів з денним перебуванням
Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами та розпорядженнями центральних органів виконавчої влади, до сфери управління...

Запальні захворювання жіночих статевих органів iconЗаступник(и) керівника навчального закладу
Чернівецького регіонального центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого...

Запальні захворювання жіночих статевих органів iconЧернігів
Ернігівський центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування,...

Размесціце кнопку на сваім сайце:
be.convdocs.org


База данных защищена авторским правом ©be.convdocs.org 2012
звярнуцца да адміністрацыі
be.convdocs.org
Галоўная старонка