Геніальну картину Рєпіна «Іван Грозний І син його Іван» мало не знищив психічно хворий. Він забрів у Третьяковську галерею І ударом ножа розпоров полотно




НазваГеніальну картину Рєпіна «Іван Грозний І син його Іван» мало не знищив психічно хворий. Він забрів у Третьяковську галерею І ударом ножа розпоров полотно
Дата канвертавання02.01.2013
Памер132.34 Kb.
ТыпДокументы
Геніальну картину Рєпіна « Іван Грозний і син його Іван» мало не знищив психічно хворий. Він забрів у Третьяковську галерею і ударом ножа розпоров полотно. Картина, здавалось, була «поранена на смерть», фарби облупились, на обличчі Івана Грозного був рваний поріз.

Картину рятували кращі реставратори Росії. Терпляче, нитку за ниткою склеювали вони дорогоцінне полотно і зробили чудо: розірвані краї розрізу зрослися як живе тіло. Відновлювати живопис повинен був сам Рєпін.

Коли Рєпіну повідомили про нещастя, старий художник, говорять, зрадів. Він з роками нібито став помічати недоліки картини, яких раніше не бачив. З року в рік вона подобалась йому все менше й менше. Він подумки засуджував себе за зневажливість до фіолетових відтінків і все більше переконувався в тому, що обличчя Івана Грозного він зробив занадто жовтим.

Рєпін був радий можливості виправити «помилки». Він став писати обличчя Івана Грозного заново, налягаючи тепер на холодні фіолетові відтінки.

Реставратори з тривогою слідкували за пензлем художника. І чим довше він працював, тим сильніше хвилювались і дивувались оточуючі. На очах у всіх з радісним натхненням художник руйнував свою картину. А коли він, задоволений і заспокоєний, відійшов від станка, мистецтвознавці зрозуміли: останні мазки рєпінського пензля виявились згубнішими, ніж удар ножа. Картину втратили безповоротно. Реставратори просили художника повернутися до попередніх відтінків, але Рєпін тільки сміявся й махав руками. Тоді вирішили змити всі рєпінські виправлення, а інший художник за репродукціями і по пам'яті відновив попередній вигляд картини.

Багато років тому над дивацтвами Рєпіна задумався один фізіолог: чому від багатьох картин художника, написаних у старості, на чужині, віє холодом малинових тонів? Він прослідкував, як змінюються очі старих людей і з'ясував, що у людей похилого віку прозоре середовище ока трохи жовтіє. Значить, багато старих людей починають дивитися на світ, ніби крізь слабке жовте скло. Але

жовте скло тому і жовте , що легко пропускає жовті і червоні промені, а фіолетові і сині поглинає. Художник дивився на картину пожовтілими очима. Сяють сині фарби на полотні, рвуться з полотна і не можуть пробитись через жовте середовище ока.

Між іншим, це стосується не лише художників: усі ми щовечора буваємо у такому положенні. Ввечері, при світлі електричної лампочки, картини помітно змінюють свій колір. У світлі електричних ламп нагромаджується мало синіх променів, зате багато червоних, оранжевих, жовтих. У цьому найкраще можна переконатись на світанку, коли безпомічно жовтими здаються ліхтарі, переможені блиском сонячного світла. Вечорами, в жовтому світлі ламп, очі ніби старіють, і не лише художники «помиляються» у зв'язку зі своїм віком. Світло «без обману» дають лампи денного освітлення.

Отже, ми встановили, що кольори завжди викликали у людини різні почуття. Тепер зрозуміло, чому і картини створюють різний настрій. Один і той самий колір у різному оточенні може викликати позитивні емоції – позитивні або негативні.

Закони фізики здатні не тільки віднайти кольори, а й змінити їх. Кольори можуть змінюватись, накладатись один на одного. Світ фарб в усі часи викликав багато поетичних переживань і філософських роздумів. У чому полягає природа кольору? Це питання хвилювало і непокоїло німецького поета Гете. Ми знаємо його як автора високохудожньої філософської поеми «Фауст». Але Гете був і природознавцем. Сучасник Бетховена і Шуберта, Гойї і Делакруа, захоплений прихильник природи, геніальний поет не зміг задовольнитися тільки математичним, відірваним від світу почуттів поясненням природи. Через 100 років після Ньютона він виступив зі своєю теоріє кольорів як запеклий противник учення про складну булому світла. «Чи можливо, - вигукує Гете, - щоб світло, яке здається нам найбільш чистим і однорідним, власне біле світло в кожному окремому тонісінькому промені складалося принаймні із семи променів, різних за величиною світлових частинок, які відповідають окремим кольорам? Ні » У той час, як Ньютон відносив утворення кольорів тільки до світла, Гете ввaжав, що наш орган зору приймає значну участь в їх створенні. Якщо уважно розглядати зелену пляму на білому полі, то остання через деякий час стає червоною. Гете назвав кольори, які створює око, «фізіологічними», на відміну від кольорів, які відповідають самим тілам. Причину «фізичних» і «хімічних» кольорів Гете бачив не в різних за якістю світлових променях, а в поглибленні різною мірою білого променя при проходженні через мутні середовища. Гете порівнює теорію Ньютона зі старою фортецею, яку її засновник заклав «з юнацьким поспіхом», а потім заради збереження честі і престижу змушений був її захищати і зміцнювати. Те, що фортеця міцна – міф, те що вона має ще населена, - обман, те що вона має ще якусь цінність, - забобони.

У чому причина такої дивної непохитності Гете в боротьбі проти Ньютона? Напевно, перш за все в тому, що великий фізик підтримував такий підхід до вивчення природи, яким був чужим великому поетові. Гете обожнював природу. «Вона – єдиний художник, - писав він захоплено, - із найпростішої речовини створює вона протилежні витвори, без найменшого зусилля, з величезною досконалістю і на все кладе якесь ніжне покривало… Вона створює дивне видовище; чи бачить вона його сама, не знаємо, але вона дає його нам, а ми, непомітні, дивимося з-за рогу». Цілісному піднесеному сприйняттю природи метод Ньютона, метод точної науки, яка прагне роз'єднати ціле, розщепити безпосередньо бачене, являв, на думку Гете, небезпеку.

Гете був переконаний, що лише «за дивним збігом обставин учення про колір виявилось втягнутим у світ математики». Немає сенсу використовувати хитрі прилади, якщо суть явища не розкривається простому уважному поглядові. Гете закликає вирватися «зі склепу науки на вільний простір життя». Безглуздо досліджувати світло в темноті, як це робив Ньютон. Ні, його потрібно досліджувати на відкритому повітрі.

У книзі «В пошуках гармонії» О. Мороз стверджує, що найцікавішим є те, що Гете ставив свою теорію кольорів вище своєї поезії. «Прекрасні поети жили одночасно зі мною, ще кращі жили до мене і, звичайно, будуть жити після мене. Але те, що я в моєму столітті є єдиним, кому відома правда в складній науці про кольори, - цьому я не можу не надати значення, це дає мені відчуття переваги над багатьма».

С.І.Вавілов у біографії Ньютона стверджує, що «Вчення про кольори» Гете зазнало поразки, тому що вчення Ньютона побудоване на найміцнішому фундаменті – на досліді.

Слово «живопис» не потрібно перекладати з іноземної мови. Це слово зрозуміле – «живо писати». «Живо» не значить «як у житті». Ми чекаємо від художників картини «живого», щоб вона зачіпала наші почуття, збуджувала нашу думку, брала участь у нашому житті. Всі картини створені кольорами, фарбами. Все в них зображено кольором на площині. Колір і площина – кращі і необхідніші слова в мові живопису. Художник не може своїм мистецтвом створити реальне життя, але може створити живе життя за законами мистецтва в своєму творі. Ну, а чому картину пишуть, а не малюють? Ми вживаємо слово «малювати», коли йдеться про твір, виконаний олівцем, вуглиною, крейдою, тобто під час роботи сухим матеріалом, а пишемо рідкими чорнилами. Звідси і прийнято говорити, що картини пишуть, бо художники працюють переважно рідкими фарбами.

Два кольори, покладені поряд, впливають один на одного, ніби проникаючи один в другий. Ці явища відмітили психологи, і вони вже стали загальноприйнятими. Червоні, сині, фіолетові і сліпучо-жовті мазки в картині Ван Гога «Червоний виноградник в Арлі» створює відчуття майже трагічної напруги, - а від світло-зеленого і жовтого світла в його ж картині « Рівнина Ла Гру» виникає відчуття радості, свіжості. Один і той самий колір у різних картинах звучить по-різному.

Розрізняють живопис станковий і монументальний. Станковий живопис порівняно невеликих розмірів і незакріплений у просторі. Станкові картини можна переносити з місця на місце, ним прикрашають приміщення, їх демонструють на виставках, у залах музеїв. Станок художника називається мольберт. Працює художник пензлями, фарби розкладає і змішує на палітрі.

Монументальний живопис пов'язаний із площиною будівлі, він її прикрашає, складаючи з нею одне ціле. Один із давніх видів монументального живопису – настінні малюнки. Пізніше виникли мозаїка, фреска, вітраж. Художній образ може бути зрозумілим, якщо він легко читається, а може бути складним. Але часто проникнення в художній образ потребує великих зусиль, серйозної роботи почуттів і розуму.

Говорячи про зв'язок фізики і живопису, не можна не сказати про його значення для сховищ картин – музеїв. Як розставляти в каталогах і зберігати музейні картини? В алфавітному каталозі легко знайти потрібного художника, але не техніку, школу, жанр. У систематичному каталозі навпаки. Необхідно дублювати картки. Завдання стає нерозв'язуваним традиційними методами. І тут допомагає ЕОМ (електронно – обчислювальна машина).

Інший прилад не настільки складний, як ЕОМ, але дуже потрібний у картинних галереях. Це психрометр – прилад, яким визначають відносну вологість у залі з метою подальшого її контролю.

Для визначення віку давніх предметів органічного походження (зокрема рам картин, тканини, на якій написана картина, фарб, клею, лаку органічного походження) застосовується метод радіоактивного вуглецю. У рослинах завжди є β-радіоактивний ізотоп вуглецю, період розпаду якого становить 5700 років. Невелика кількість його утворюється в атмосфері Землі з азоту під дією нейронів. Останні виникають унаслідок ядерних реакцій, спричинених швидкими частинками, які надходять в атмосферу з космосу (космічне випромінювання). Сполучаючись з киснем, цей вуглець утворює вуглекислий газ, який потрапляє у рослини, а через них – у тварин. Один грам вуглецю деревини молодого лісу випромінює близько15 β-частинок за секунду. Загиблий організм уже не поповнюється радіоактивним вуглецем. А кількість ізотопу, що був в організмі, внаслідок радіоактивності зменшується. Визначаючи процентний вміст радіоактивного вуглецю в органічних рештках, можна дізнатись про їхній вік, якщо він лежить у межах від 1000 до 50000 і навіть 100000років.

Людське око вважається найдосконалішою оптичною системою, але й воно сприймає кольорову гаму суб'єктивно. Крім того, на сприйняття кольору впливає оточення, тому червоне яблуко серед зеленого листя буде здаватись не таким, як на жовтій тарілці. Об'єктивно виміряти колір можуть тільки прилади – колориметри. До кінця шістдесятих років усі вони були контактними: при роботі об'єкт треба було дотикати до зразка. Для витворів мистецтва такий метод не підходить. Це змусило вчених створити дистанційні прилади. Перший такий прилад – спектрофотометр – призначався його творцями, англійськими інженерами У.Д.Райтом і М.Р.Уесселом, спеціально для Лондонської національної галереї. Будь – який колір у колометрії можна отримати із трьох основних кольорів – червоного, зеленого і синього, так, як будь – яку точку в просторі можна описати в системі координат X, Y, Z.

Ці прилади використовуються під час реставрації пошкоджених картин. Наприклад, так, як це було з картиною Рембрандта «Даная». 15 червня 1985 р. в залі Ермітажі перед «Данаєю», як і звичайно, штовхались люди. Вони не знали, що останніми бачать цей шедевр світового мистецтва неушкодженим. У цей день психічно хворий облив полотно Рембрандта сірчаною кислотою і зробив на ньому два ножових порізи. Багатьом спеціалістам здавалось, що «Даная» загинула.

Прийняли рішення: картину треба промивати у вертикальному положенні так, щоб вода не потрапила на зворотний бік. Зрештою, через дві години промивання перевірка показала, що кислота майже нейтралізована.

Шар фарби набух. Сірчана кислота, зруйнувавши плівку лаку, вступила у взаємодію з пігментами – солями вугільної кислоти. Ця реакція відбувалася з виділенням вуглекислого газу, він ніби підривав із середини живописний прошарок, розпушував його, зсував і перемішував фарби. Потрібно було закріпити живопис, просочити всю поверхню клеєм. Осетрово – медовий клей повністю нейтралізував сірчану кислоту і закріпив поверхню. Потім картину помістили в поліетиленовий пакет.

На наступний день клей змили невеликою кількістю дистильованої води і перевірили, чи не залишилась на картині кислота. Вона була лише у верхній частині полотна. Чи не роз'їсть кислота, чи не проникла вона між полотнищами? Справа в тому, що полотно Рембрандта з часом дублювали, тобто авторське полотно наклеювали на нове, більш міцне. Дослідники вважали, що це було зроблено в ХІХ ст. один раз. Коли ж розшарували нижній правий куток картини, то виявилось, що дублюючих полотен два – одне, напевно, наклеєне на початку ХІХ ст., друге – у кінці. З авторського полотна зняли засохлий шар клею, і виявилося, що полотно зшите з двох шматків, і шов проходить по горизонталі вздовж усієї картини трохи нижче піднятої руки Данаї. Це було несподіванкою для всіх. У старих музейних протоколах досліджень картини про це немає жодної згадки.

Для нового дублюючого клею потрібний був найчистіший квітковий мед. Він, як відомо, має антисептичні властивості, перешкоджає утворенню плісняви. об’їздили всі базари Ленінграду, тільки в однієї бабусі знайшли те, що шукали – натуральний мед без будь – яких домішок. Зворотом картину наклеїли на нове полотно і замінили підрамник.

Ще один результат досліджень – вони показали, що в багатьох сумішах фарб міститься деяка кількість подрібненого скла, безколірного або дещо зафарбованого. Скляний порошок надає живопису особливих оптичних властивостей, робить фарби більш прозорими. Напевно, художник свідомо йшов на це, він користувався «мерехтливим ефектом», особливо в темних фарбових шарах.

Тепер про лакове покриття. Його склад вивчали за допомогою інфрачервоних променів – інфрачервоного спектрофотометра. За тим, як лак поглинає інфрачервоне випромінювання, можна судити не тільки про його склад, а й про вік органічних речовин, з яких він складається.

Для відновлення кольорів картини використовували колориметри. Колориметрія розв’язала і деякі прикладні завдання, які виникли під час реставрації. Так, було з’ясовано, що в багатьох пошкоджених місцях колір фактично зберігся, але змінилась яскравість: кислота частково зруйнувала масло і картина почала сильніше розсіювати світло, стала більш світлою. Реставратори спробували насичувати ці ділянки лаком і , замірюючи координати пробної і сусідньої ділянок, виявили, що колір повністю відновлюється.

Напевно, одна із багатьох в історії живопису таємниць так і залишилася б нерозгаданою, якби не фізика. Рентгенівські дослідження, проведені в середині 1960-х р. співробітниками Ермітажу, виявили, що Рембрандт працював над картиною двічі: в 1636 р. і в кінці 1640-х. рентгенограма показала, що на першому варіанті героїня, схожа на першу дружину художника Саскию, правою рукою відводила полог і драпіровку, яка заважала їй щось побачити, жінка дивилась вгору. Куди були спрямовані їхні погляди? У лівій частині картини на фоні темного пологу дослідники виявили крапельки охри, з відблисками їх сплутати було неможливо, тому що вони не відповідали розміщенню складок на тканині, - це було не що інше, як золотий дощ. Пізніше Рембрандт, переписуючи картину, надав Данаї риси, напевне, Гертьї Діркс, яка після смерті Саскиї стала нянею сина художника, і зробив свою героїню більш земною. Золотий дощ, який уособлював надприродні сили, він замінив, користуючись словами французького естетика Іпполіта Гена, «світлом свого краю, жовтуватим і немічним, схожим на світло лампи в підвалі».

Отже, з таємницею довелося розпрощатись: на полотні Харменса Рембрандта – Даная.

Досить часто в живописі потрібно встановити достовірність картини, відрізнити її від копії – фальшивки. І тут уже не обійтись без фізики.

Однією із найвідоміших експертиз була справа, відома під назвою «картина принца». Ще в 1917 р. дехто Торрічеллі – Орсині, видавши себе за спадкоємця найвідомішого в Італії дворянського роду, здав на збереження в паризький ломбард колекцію із двох десятків картин італійських художників ХІV – ХVІІ СТ. – Каналетті, Пінтуріко, Гварді, Чимабуе. Доказом оригіналу був офіційний довідник з репродукціями, а також свідчення експерта.

Минали місяці, роки, а полотна так і залишались не викупленими. Нарешті, в 1985 р. хазяїн ломбарду вирішив продати їх на аукціоні. Лише декілька днів знадобилось, щоб стовідсотковою гарантією заявити: картини фальшиві! Оператор здав на експертизу декілька шматків фарби, кожен об'ємом з кубічний мікрометр. Наявність у синій фарбі заліза вказувала на те, що це не що інше, як «берлінська глазур», яку почали використовувати лише з 1700р. виявили також «кадмієву жовту» і «титанові білила», які з'явились в 1829р. і 1900р. відповідно. Таким чином з'ясували, що всі картини написані не раніше другої половини ХІХ ст. Довідник з репродукціями також фальшивий – в нього були вдруковані і вставлені рядки і навіть цілі сторінки. Після цього навіть запеклі скептики повинні були визнати, що РЕМ (растровий електронний мікроскоп) – незамінний засіб під час проведення таких експертиз.

Растровий електронний мікроскоп використали і для визначення, чи дійсно картину «Святий Себастьян» написав італійський художник Бернардіно Пінтурікко (1454 – 1513р.). вивчаючи мікрозріз полотна на РЕМ зі збільшенням в 50 разів, розрізнили основу липового дерева, покриту грунтовочним шаром, на який нанесено фарбу. Дивлячись на це саме зображення, збільшене у 163 рази, можна визначити, що в основу грунтовочного шару входить «гессо» - товчений гіпс, причому його частинки, розміщені ближче до поверхні, дрібніші за ті, що знаходяться в глибині шару. Власне таку структуру мають розмальовані поверхні, виконані відповідно зі старовинною італійською технікою живопису. Шар фарб, у свою чергу, складається із двох накладених один на одного шарів. Спеціалісти помітили тут і частинки сульфіту кальцію, які покривали шар гіпсу. Однак за цими спостереженнями зробити висновок про те, чи картина справжня, ще не можна. І лише при збільшені в 66 разів, отриманому під дією пере випромінених електронів, удалося встановити, що два шари фарб складаються переважно зі свинцевих білил або товченого карбонату свинцю. Крім цього, виявили й інші барвники, які з'явилися в арсеналі художників ніяк не раніше кінця ХІХст.

Також опрацювання зображень виконується на електронно – обчислювальних машинах. Такий метод є одним із нових напрямків технічної кібернетики. Він набуває все більшого практичного значення. З допомогою ЕОМ підвищують контраст рентгенограм, відкривають нові деталі на фотографіях. Операції над зображеннями в ЕОМ часто нагадують прийоми художньої графіки.

Ось і закінчилось коротке ознайомлення з методами і формами роботи фізики для мистецтва, зокрема живопису. Ознайомилися з фізичними методами досліджень, якими користуються в живописі. Почули досить багато імен художників, дослідників, частково ознайомились зі змістом і особливостями їхньої роботи. Розглянули картини, відчули їхній вплив на естетичний розвиток особистості. Дізнались про таємниці деяких полотен. Але одне знайомство не визначає змісту і ролі фізики в мистецтві. Знання основних фізичних понять збагачує нас інтелектуально, емоційно і морально, допомагає пояснити цілу низку явищ. Однак для засвоєння всіх цих понять потрібна наполеглива праця. Потрібно постійно вчитися. До спілкування і вміння застосовувати закони фізики потрібно готувати себе, не тільки вивчаючи формули й закони, а й вбирати в себе культуру свого народу і народів світу.

А наостанок давайте давайте згадаємо знамениту посмішку на картині «Мона Ліза» або, як її ще називають, «Джоконда» Леонардо да Вінчі. До сьогодні не відомо, хто зображений на картині. Є навіть думка, що це автопортрет Леонардо да Вінчі. Як показав рентген, під цим зображенням є ще три її початкових варіанти. Про цю знамениту посмішку написано величезну кількість книг власне тому, що виразність цієї посмішки безсмертна. Тому люди понад триста років і відгадують її, тренуючи свою здатність проникати у внутрішній світ іншої людини. Бажаю всім вам, щоб на ваших обличчях при спілкуванні постійно з'являлась дружелюбна, доброзичлива, життєрадісна, щира посмішка від задоволенням життям, радості, добра, щастя, хорошого настрою, достатку, матеріального благополуччя. Зичу усім вам здоров'я і загадкових щасливих посмішок.


Література

1.Блудов М.И. Беседи по физике. – Ч ІІ. – М.:Просвещение, 1973.

2.Кузнецова Л.С. Беседи об изобразительном искустве и архитекруре. – К.: Рад. Шк.., 1969.

3.Ланіна І.Я. Позакласна робота з фізики. – К.: Рад. Ша., 1983

4.Либман М., Островський Г. Поддельные шедеври. – М.: Советский художник, 1977.

5.Николаенко Н., Черниковська Т. О познаниях сложних световых образов и функцыональная асиметрія мозга// Вопросы философии. – 1989. - №1.

Дадаць дакумент у свой блог ці на сайт

Падобныя:

Геніальну картину Рєпіна «Іван Грозний І син його Іван» мало не знищив психічно хворий. Він забрів у Третьяковську галерею І ударом ножа розпоров полотно iconІван Шамякін біяграфія Шамякін Іван
Шамякін Іван, нарадзіўся 30. 01. 1921 г у вёсцы Карма Добрушскага раёна Гомельскай вобласці ў сялянскай сям'і

Геніальну картину Рєпіна «Іван Грозний І син його Іван» мало не знищив психічно хворий. Він забрів у Третьяковську галерею І ударом ножа розпоров полотно iconІван Мележ біяграфія Мележ Іван
Мележ Іван, нарадзіўся 08. 02. 1921 г у вёсцы Глінішча Хойніцкага раёна Гомельскай вобласці ў сялянскай сям'і

Геніальну картину Рєпіна «Іван Грозний І син його Іван» мало не знищив психічно хворий. Він забрів у Третьяковську галерею І ударом ножа розпоров полотно iconІван Мазепа, як відомо походив із шляхетського роду, по одним джерелам волинського, по іншим подільського походження. Його предки у XVI ст. Оселилися на
Його предки у XVI ст. Оселилися на Білоцерківщині. Його батько Степан-Адам Мазепа, був політичним діячем у партії Виговського та...

Геніальну картину Рєпіна «Іван Грозний І син його Іван» мало не знищив психічно хворий. Він забрів у Третьяковську галерею І ударом ножа розпоров полотно iconВоіны чырвонай арміі І партызаны, пахаваныя на тэрыторыі жыткавіцкага раёна горад жыткавічы абрамаў Іван Лаўрэнцьевіч
Абрамаў Іван Лаўрэнцьевіч, н у 1913г у Шчокінскім р. Тульскай вобл. Перапахаваны з в. Капліца Браніслаўскага с/савета

Геніальну картину Рєпіна «Іван Грозний І син його Іван» мало не знищив психічно хворий. Він забрів у Третьяковську галерею І ударом ножа розпоров полотно iconІван Петрович Котляревський Енеїда [Энеида]
У відомій бурлескно травестійній поемі класика української літератури І. П. Котляревського (1769 1838) відворено широку картину життя...

Геніальну картину Рєпіна «Іван Грозний І син його Іван» мало не знищив психічно хворий. Він забрів у Третьяковську галерею І ударом ножа розпоров полотно iconІван СіркоІван Дмитрович Сірко родом із Поділля, можливо з Вінниччини, з дрібної шляхетської сім'ї, стверджують його біографи. Рік народження невідомий
СіркоІван Дмитрович Сірко родом із Поділля, можливо з Вінниччини, з дрібної шляхетської сім'ї, стверджують його біографи. Рік народження...

Геніальну картину Рєпіна «Іван Грозний І син його Іван» мало не знищив психічно хворий. Він забрів у Третьяковську галерею І ударом ножа розпоров полотно iconІван богун кальницький полковник, славний син українського народу або моя дума про івана богуна
Богун був наказним гетьманом, одним з найвідоміших козацьких полководців на Україні середини XVII ст., слава про якого гучно лунала...

Геніальну картину Рєпіна «Іван Грозний І син його Іван» мало не знищив психічно хворий. Він забрів у Третьяковську галерею І ударом ножа розпоров полотно iconІван старий чоловік, москаль
Дем'ян. Вчора сіно у Вороного згоріло, а він скаржився старшині, що, каже, парубки заходять з дівчатами під сіно, курять цигарки,...

Геніальну картину Рєпіна «Іван Грозний І син його Іван» мало не знищив психічно хворий. Він забрів у Третьяковську галерею І ударом ножа розпоров полотно iconВипишіть в окремі групи лексичні новації української мови останнього десятиріччя за такими параметрами
Вто заздеу, бюджетник, креативний, прикол (щось особливе), хіт, крутизна, Іван Мазепа, прикид (одяг), брифінг, гетьман, факс, піцца,...

Геніальну картину Рєпіна «Іван Грозний І син його Іван» мало не знищив психічно хворий. Він забрів у Третьяковську галерею І ударом ножа розпоров полотно iconІсторична довідка
Мати Карла була дочкою каменяра; від природи вона була жінкою розумною, розважливою, доброю І веселою. Карл був її єдиною дитиною,...

Размесціце кнопку на сваім сайце:
be.convdocs.org


База данных защищена авторским правом ©be.convdocs.org 2012
звярнуцца да адміністрацыі
be.convdocs.org
Галоўная старонка