Економічна теорія має величезне значення для розвитку суспільства й кожної окремої людини. Вона пройшла довгий й складний шлях від примітивних поглядів до




НазваЕкономічна теорія має величезне значення для розвитку суспільства й кожної окремої людини. Вона пройшла довгий й складний шлях від примітивних поглядів до
старонка8/17
Дата канвертавання26.12.2012
Памер2.29 Mb.
ТыпДокументы
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   17

Економічні погляди В. Петті та П. Буагільбера



Класична школа не виникла на голому місці. Її появу і розбудову готувала ціла плеяда видатних філософів, економістів, державних діячів та бізнесменів. Всі вони закладали теоретичний фундамент майбутньої класичної школи політичної економії.

Вільям Петті (1623-1687), англійський вчений, землевласник і державний діяч. В своїх творах торкався питань політичної економії та статистики.

Відійшовши від ідей меркантилізму, які він поділяв на ранньому етапі творчості, Петті вважав джерелом багатства не обіг, а сферу виробництва. Економічний розвиток суспільства ставив у залежність від об‘єктивних законів.

Петті був одним з тих, хто розробляв засади трудової теорії вартості. Він розрізняв так звані політичні та природні ціни. Під “політичними цінами” він розумів ринкові ціни, які постійно змінюються, а під “природними” – певну кількість праці, витрачену на виробництво товарів, тобто вартість.

Вчення Петті про заробітну плату свідчить, що він вбачав протилежність інтересів робочих і капіталістів. Так, він вважав, що підвищення зарплати означає зменшення прибутку капіталістів. Величину зарплати визначав прожитковим мінімумом робітника та членів його родини. З цього випливало, що: (а) рівень зарплати визначається не правовими факторами, а економічними; (б) робітник отримує тільки частину створеної ним вартості, а решта дістається власникові підприємства.

З позицій трудової вартості Петті намагається розв‘язати питання про походження додаткового продукту. Він приходить до висновку, що загальною формою його привласнення є рента, конкретними формами якої є земельна рента і грошова рента (позичковий процент). Петті вперше дав визначення диференційної ренти, вказавши на залежність її величини від родючості і місцезнаходження земельних ділянок. Під ціною землі він розумів капіталізовану земельну ренту, стверджуючи, що вона має дорівнювати сумі, яку треба сплатити за право отримувати щорічну ренту. Позичковий процент трактував як доход, що є похідним від земельної ренти; його розмір Петті зводив до ренти з такої кількості землі, яку можна купити за віддані у позику гроші, тобто рівень позичкового процента визначається відношенням ренти до ціни землі.

П‘єр Буагільбер (1646–1714), французький економіст, один з засновників класичного напрямку політичної економії, попередник фізіократів. Він виступав з критикою меркантилізму. Підкреслюючи бідування французьких селян, вимагав особливого захисту вітчизняного сільського господарства з метою підвищення цін на хліб. Він вважав, що багатство нації полягає не в грошах, а в продуктах, переважно сільськогосподарських.

Буагільбер, розвиваючи думку про національне багатство, першим вжив поняття “національний доход”. Під ним він розумів сукупний доход, отриманий у сільському господарстві. Подібна спроба охопити поглядом всю економіку як єдине ціле була в політичній економії одним з перших проявів макроекономічного підходу.

Буагільбер проводив відмінність між ціною і “природною вартістю” товару. Мірою “природної вартості” він вважав робочий час, який за умов вільної конкуренції пропорційно розподіляється між окремими галузями виробництва. Такий підхід дає підстави розглядати Буагільбера як одного з фундаторів трудової теорії вартості. Він вважав, що суспільний поділ праці веде до обміну плодами праці, а обмін відбувається згідно витратам праці на виробництво продуктів. Проте, він вважав, що, опосередковуючи обмін продуктами, гроші порушують природну рівновагу товарного обміну. Така позиція пояснює негативне відношення Буагільбера до грошей, які деформують пропорції обміну, заважаючи товарам обмінюватись за реальною (“природною”) вартістю. Щоб покінчити з владою грошей, Буагільбер пропонував звести їх до виконання тільки функції засобу обміну шляхом заміни металевих грошей на паперові. Пізніше його ідею про товарний, але безгрошовий обмін успадкував і розвивав П.Ж. Прудон.

Ще однією причиною близького відношення Буагільбера до класичної школи було те, що він відстоював податкову політику, яка сприяла б зростанню економіки, а також його уявлення про те, що економіка розвивається згідно об‘єктивним законам і тому державі не слід втручатись у хід економічного розвитку країни.

Фізіократи



Першу економічну школу створили меркантилісти, проте дослідники стверджують, що фізіократи заснували першу в історії наукову школу, тому її нерідко включають до складу класичної школи політичної економії. Школа фізіократизму впродовж 22 років (1756 – 1778) об‘єднувала Ф.Кене, А. Тюрго, В Месьє де Ла Рів‘єра та деяких інших французьких вчених та політичних діячів. Назва школи пішла від двох грецьких слів: phsis – природа і kratos – влада, тобто означала “влада природи”. Таку назву можна пояснити тим, що в середині ХVІІІ ст. сільське господарство у Франції було центром економічних протиріч, тому аграрне питання стало для фізіократів найважливішим, а землеробство трактувалось ними як найважливіша сфера виробництва. Ця сфера була проголошена фізіократами єдино продуктивною. Лідер фізіократів Кене та його послідовники стверджували, що нове багатство створюється виключно у землеробстві, а найбільша продуктивність праці на землі зумовлена самою природою. Лише витрати у сільському господарстві фізіократи визнавали продуктивними. Навпаки – непродуктивними, безплідними вони вважали витрати в промисловості та інших сферах господарської діяльності. На противагу меркантилістам (яких вони критикували), фізіократи відстоювали ідею еквівалентності обміну, відкидали меркантилістьке уявлення про те, ніби багатство створюється в сфері обміну, стверджуючи, що багатство нації виникає і зростає у сфері матеріального виробництва, зокрема у галузі землеробства.

На основі цих переконань фізіократи розробляють вчення про “чистий продукт” (додатковий продукт). Під ним фізіократи розуміли надлишок продукції землеробства над витратами виробництва. Кене трактував “чистий продукт”, з одного боку, як дар землі, природи, а з іншого – як результат додаткової праці найманого працівника. Продуктивною працею він вважав лише ту працю, яка створює додаткову вартість “чистий продукт”, тобто виключно працю в землеробській галузі. Тому додаткову вартість фізіократи ототожнювали з рентою, не помічаючи наявність прибутку не тільки в промисловості, а й в сільському господарстві і торгівлі.

Суттєвий внесок у розвиток економічної теорії фізіократи зробили, досліджуючи природу і структуру капіталу. Проаналізувавши витрати виробництва, Кене поділяє складові капіталу на дві частини – (1) щорічні аванси (витрати на насіння, добрива і працю) і (2) початкові аванси на інвентар, робочу худобу, будівлі – тобто на фактори виробництва, що функціонують декілька років. Даний поділ фактично відповідає таким сучасним категоріям, як оборотний і основний капітал. Різниця між цими структурними елементами капіталу фізіократи пояснювали різними способами входження їх у вартість готового товару. Кене застосовував цей поділ лише відносно продуктивного капіталу, тобто того, що задіяний у землеробстві і має натуральну форму запасів факторів сільськогосподарського виробництва. Грошова форма капіталу та капітал, що функціонував в промисловості, просто ігнорувалися главою фізіократичної школи. Це зумовило обмеженість економічного світогляду Кене.

Проте, дослідження вченим структури капіталу дозволило Кене здійснити аналіз процесу відтворення і обігу всього суспільного капіталу. В своїй знаменитій “Економічній таблиці” (1758) Кене вперше в історії політичної економії запровадив таку категорію економічного інструментарію, як “відтворення”, тобто постійне повторення процесу виробництва і реалізації щорічного національного продукту. За допомогою математичних розрахунків Кене доводив, що створений у землеробстві валовий і чистий продукт країни (в даному випадку – Франції) обертається у натуральний і грошовій формі. Кене намагався виявити основні народногосподарські пропорції, що забезпечують функціонування і розвиток економіки держави. В схематичній формі Кене показав, як відбувається реалізація щорічного продукту країни, як забезпечуються передумови відтворення. Безсумнівно, “Економічна таблиця” Кене була геніальним для свого часу теоретичним проривом, першою в історії спробою показати головні пропорції і напрями реалізації суспільного продукту на основі поєднання в єдині агрегати численні акти купівлі – продажу, рух грошей та товарів. Концептуальний підхід Кене отримав в подальшому розвиток у таблиці “витрати–випуск” В.Леонтьєва та в працях представників економетрики.

А Тюрго (1727 – 1781) був не тільки пропагандистом ідей Кене, але й самостійним самобутнім вченим і державним діячем. Свою економічну теорії він сформулював в праці “Роздуми про створення і розподіл багатства” (1766). В ній узагальнюється фізіократична система, розглядаються питання ціноутворення, вартості грошей, капіталу і доходів. Тюрго відмовляється від трудової теорії вартості й закладає основи теорії корисності. Він розрізняв суб‘єктивну й об‘єктивну цінність товарів: під першою Тюрго розумів оцінку блага її власником, а друга встановлюється ринком – в залежності від співвідношення попиту і пропозиції. Цінність товару визначається споживчою вартістю, тобто його корисністю, яка суб‘єктивно оцінюється покупцями. Ці суб‘єктивні оцінки за умов конкуренції втілюється в ринкові ціни, що визнаються покупцями і продавцями. Така концепція Тюрго дає підстави вважати його одним з найближчих попередників маржиналізму, який посідає чільне місце в інструментарії сучасної економічної науки.

Не менш значним внеском в економічну теорію слід вважати розробку ним “закону зменшення землеробського продукту”. Це по суті був закон спадної родючості землі, який пізніше у працях неокласиків сформувався у більш універсальний закон спадної віддачі ресурсів.

Практично всі фізіократи розділяли ідею свого вчителя Ф.Кене про “природний порядок”. Суспільні закони визнавалися законами такого Богом встановленого і вигідного людству порядку, в основі якого лежить право власності. Всі представники школи фізіократів були прибічниками економічної політики laissez faire, тобто невтручання держави в економіку. Все це дає підстави стверджувати про величезний внесок фізіократів у формування теоретичних засад класичної школи політичної економії.

Нові терміни і поняття



Утопічне вчення; хіліастичне вчення; меркантилізм; laissez faire; протекціонізм; фритредерство; трудова теорія вартості; фізіократизм; “чистий продукт”; “природний порядок”; “щорічні і початкові аванси”; відтворення; економетрика; інструментарій економічної науки.

Проблеми для творчого обговорення


  1. Соціально–економічні утопії та антиутопії.

  2. Утопічні теорії і практична реальність.

  3. Меркантилізм і сучасність.

  4. Спільні риси і відмінності економічних ідей меркантилістів і фізіократів.

  5. Чому фізіократи віддавали перевагу сільському господарству і недооцінювали роль всіх інших сфер і галузей народного господарства?



Теми рефератів


  1. Антиутопічні твори Дж.Оруела “1984” та “Скотоферма”.

  2. Антиутопічний роман Є.Замятіна “Ми”

  3. Антиутопічний зміст творів А.Платонова “Котлован” та “Чевенгур”.

  4. Життя і творчість Томаса Мана.

  5. Історична поcтать та економічні погляди В.Петті й П.Буагільбера.

  6. Розробка засад трудової теорії вартості в докласичний період.

  7. Спільність та відмінність економічних поглядів Ф.Кене та А.Тюрго.

8.Економічна таблиця Ф.Кене та її значення для розвитку політичної економії.

Тема 4. Класична школа політичної економії


Мета вивчення теми: з‘ясувати загальні теоретичні принципи, на яких базувалася класична школа політичної економії, особливості поглядів та спільність основних ідей головних представників школи.

Головні питання теми



1. Основні риси класичної школи політичної економії.

2. А. Сміт як фундатор класичної школи.

3. Внесок Д. Рікардо в розробку теоретичних засад класичної школи.

4. Т.Р. Мальтус та його теорія народонаселення.

5. Розвиток класичних ідей у Франції: теоретичний внесок Ж.Б.Сея.

6. Економічне вчення Н. В.Сеніора.

7. Інтерпретація ідей класичної школи та їх критика в творах Д.Мілля, Д.Р. Мак-Куллоха, Ф.Бастіа та Г.Ч.Кері.

8. Дж.С.Мілль – завершувач класичної школи.

Програмний зміст теми

(мінімальний обсяг знань студента)



Основні риси класичної школи політичної економії


Класична школа політекономії охоплює період з середини XVIIIст. до 70-х років XIXст. При розширеному трактуванні складу класичної школи до неї відносять А. Сміта, Д.Рікардо, Т.Р. Мальтуса, Ж.Б. Сея, Н.У.Сеніора,

Дж. С. Мілля та деяких інших економістів ХІХ ст.

Класична економічна теорія найбільше зосереджувалась на питаннях економічного зростання та розвитку; природі та причинах багатства народів; розподілу національного продукту між власниками виробництва в контексті зростання чисельності населення та можливості вичерпаності ресурсів; вільної конкуренції в умовах приватнопідприємницької економіки. Акцент робився на накопиченні капіталу, розширенні ринків і розподілі праці. Класична економічна теорія була також суттєво орієнтована на розробку рекомендацій з економічної політики, хоча державне втручання передбачалось як виняткові прагматичні заходи, як правило, тоді, коли ринки давали збій.

Класична політекономія – це переважно макроекономічна теорія, яка розглядала зростаючу динамічну економіку. Її послідовниця – неокласична економіка – аналізувала статичну економіку, так як концентрувала свою увагу на дослідженні принципів, які визначали ефективне розміщення ресурсів.

Класична політекономія вивчала також мікроекономічні проблеми. Класична теорія вартості зводилась до витрат виробництва і трудової теорії вартості, в той час як неокласична економіка наголошувала на суб‘єктивних аспектах вартості. В той час як в неокласичній економіці всі ціни визначались в основному попитом і пропозицією, класики стверджували, що ціни товарів витікають з “природних” ставок винагороди факторів, використаних в процесі виробництва: винагорода за землю (рента) визначається її рідкістю та різною родючістю, винагорода за працю (зарплата) - вартістю засобів існування робітників в довготривалому періоді, а прибуток – це те, що зосталось після врахування вартості двох вищезазначених факторів виробництва. На відміну від інших шкіл економічної думки (за винятком марксизму), класична відрізняється тим, що у цієї школи була своя теорія народонаселення, так як мальтузіанська концепція поділялась більшістю її членів. Найслабкішими ланками класичної політекономії були недооцінка нею важливості врахування сукупного попиту (що найбільш явно проявилось в законі Сея) та відсутність ясності стосовно того, що визначає пропозицію капіталу по відшкодуванню витрат на заробітну плату (теорія фонду заробітної плати) та матеріальних інвестицій.

Що стосується методології аналізу, то представники класичної школи розділились на два табори. Представники першого стали прибічниками індуктивного методу, наприклад, А. Сміт, який формулював висновки на базі емпіризму, виводив емпірично закони, на які потім спирався і перевіряв результати, порівнюючи з іншою емпіричною інформацією. Класики другого табору, найяскравішим представником якого вважається Д. Рікардо, виявляли схильність до дедуктивного методу. Вони Висували гіпотези, виводячи з них висновки і не роблячи спроб перевірити результати. Таку методу Й. Шумпетер в своїй книзі “Історія економічного аналізу “ (1954) назвав “вадою Рікардо”.

Повнішим і зрозумілішим зміст класичної школи стає при аналізі основних положень, висунутих кожним з вищеназваних вчених.

А. Сміт як фундатор класичної школи



Адам Сміт (1723-1790), видатний шотландський філософ і економіст небезпідставно вважається одним з фундаторів політичної економії, тому що першим зібрав воєдино і систематизував наукові елементи попередніх доктрин. Сміт використовував дуже широкий підхід, в якому економіка була тільки однією з складових частин його аналізу суспільства й людини. Його відношення до економічної організації суспільства у великій мірі визначалось його вірою в “природній закон”, тобто у те, що за умов “природного порядку” (вільної конкуренції) складними взаємовідносинами людей в процесі їх господарської діяльності керує “невидима рука”, маючи на увазі, що економічне життя людей підпорядковується законам, що соціальна організація і правова інфраструктура мають відповідати цим законам, а не вступати з ними у протиріччя.

Книга Сміта “Дослідження про природу і причини багатства народів” (1776) була першою повномасштабною працею з політичної економії, яка містила теорії виробництва і розподілу, і крізь призму цих теорій розглядала попередню економічну теорію і практику. Сміт зосередився на економічному зростанні, роблячи висновок, що його мотором є поділ праці, який веде до збільшення обсягів виробництва, технічного прогресу і навіть нагромадження капіталу. За Смітом, розподіл праці вимагає необхідність обміну, а також має свої межі, які зумовлені розміром ринку. Обмін відбувається тому, що його кожній людині підказує особистий інтерес в бажанні мати товари, вироблені іншими. Ще одним фактором економічного зростання Сміт вважає нагромадження капіталу, і в основі цього, на його думку, є заощадливість. Для того щоб зростання успішно відбулось, в суспільстві має бути відповідне соціальне, інституціональне і правове середовище, тому Сміт виступає за “очевидну і просту систему природної свободи”, за якої кожну людину в її прагненні реалізувати свій особистий інтерес “невидима рука” веде до задоволення інтересів всього суспільства, хоча це і не входило у плани окремої особи. Таким чином встановлюється гармонія інтересів індивіда і суспільства в цілому. Сміт повністю покладався на систему вільної конкуренції, яка, на його думку, мала здібність до саморегуляції, а також до найоптимальнішого розміщення економічних ресурсів. Певна річ, Сміт відстоював економічну політику laissez faire, але він також визнавав необхідність втручання держави, наприклад, у випадку встановлення захисних мит для новонароджених галузей, а також для виконання державою таких функцій, як безпека, правопорядок та деякі суспільні роботи.

Окремо від своєї моделі економічного зростання Сміт також розглянув мікроекономічні питання. Для примітивного суспільстві застосовував трудову теорію вартості, а для капіталістичного – теорію витрат виробництва, визначаючи ними ціни товарів. Ренту визначав ціною, а не навпаки. Сміт висунув ряд концепцій для пояснення заробітної плати, включаючи теорію прожиткового мінімуму. Прибутки, стверджував він, будуть з часом падати завдяки конкуренції і зростаючим труднощам у знаходженні прибуткових сфер інвестування капіталу.

Сміт також аналізував різні системи політичної економії, піддав критиці меркантилістів і фізіократів, зробив суттєвий внесок у розвиток теорії міжнародної торгівлі. Більше чверті своєї праці “Багатство народів” Сміт присвятив дослідженню державних фінансів, в рамках якого він висунув свої знамениті принципи, на яких має засновуватись система оподаткування.

Не зважаючи на те, що в своїй “Історії економічного аналізу” Й. Шумпетер стверджував, що книга “Багатство народів” не містить жодної аналітичної ідеї, принципу чи методу, які б були абсолютно новими в 1776 році (тобто на час першої публікації книги), праця Сміта, тим не менш, була великим досягненням завдяки здібності автора зібрати воєдино і об‘єднати в струнку і логічну систему основні політекономічні ідеї, розрізнено висунуті багатьма його попередниками. Головною науковою заслугою Сміта було те, що він зробив перші кроки на шляху до створення теорії оптимального ефективного розміщення ресурсів за умов вільної конкуренції. Крилатим став вислів: “До Сміта була економічна дискусія, а після Сміта почали дискутувати з питань політичної економії”.

Внесок Д. Рікардо в розробку

теоретичних засад класичної школи



Давид Рікардо (1772-1823) – видатний англійський економіст, представник класичної школи. Його ім‘я найбільше пов‘язують з теорією ренти та теорією порівняльних витрат, хоча його науковий доробок включає багато інших цінних ідей.

Його інтерес до економічної теорії з‘явився після того, як у 1799 він прочитав працю А. Сміта “Багатство народів”. Першою друкованою роботою Рікардо була газетна стаття 1809 року, яка стала основою його трактату “Висока ціна злитків – доказ знецінення банкнот” (1810). В ньому він доводив, що тодішня поточна інфляція була результатом того, що Банк Англії не міг обмежити пропозицію грошей. До аналогічного висновку дійшов офіційний комітет у 1811 році.

Головною працею Рікардо стала книга “Основи політичної економії та оподаткування (1817). В ній автор стверджував, що політична економія має представляти собою “дослідження щодо законів, які визначають розподіл продукту виробництва між класами, які сприяли його створенню”. В процесі пояснення цього розподілу він конструював модель, яка демонструвала, що раніше чи пізніше зростання закінчиться через рідкість природних ресурсів. Серцевиною цього процесу був закон спадної віддачі і різна родючість земель сільськогосподарського призначення. Рікардо погоджувався з теорією народонаселення Мальтуса, згідно якої пропозиція трудових ресурсів буде необмеженою за умов зарплати, достатньої для життєзабезпечення робітників та їх утриманців. Для зростаючого населення буде потрібно більше продуктів харчування. Це потягне за собою розширення культивації менш родючих земель, на яких граничний продукт праці і капіталу буде меншим у порівнянні з землями, що оброблялись раніше, а також більш інтенсивної обробки земель, що були у поточному використанні. Додаткова земля, яка залучається в обробіток, є безплатним даром природи і не повинна мати рентної винагороди. Кращі землі завдяки своїй родючості дають будь–якому фермеру–орендатору перевагу, тому конкуренція за ці землі призводить до сплати ренти землевласникам. Прибуток – це залишок вартості продукту після сплати ренти, яка буде різнитись відповідно до родючості землі, і фіксованої (на рівні життєзабезпечення) зарплати. Зі зростанням народонаселення використання навіть додаткових менш родючих земель призведе до нульового надлишку після сплати фермерами–орендаторами зарплатні найманим робітникам та ренти землевласникам. За умов відсутності прибутків накопичення капіталу припиниться. Аналогічна аргументація (за певних припущень) використовувалась для пояснення нульових прибутків в обробній промисловості.

Короткотермінове розв‘язання даної проблеми полягало, на думку Рікардо, в зовнішній торгівлі і в імпорті дешевого закордонного зерна. Це привело Рікардо до аргументації стосовно скасування тодішніх чинних зернових законів, а також до розробки своєї теорії порівняльних витрат, щоб фритредерство (вільна торгівля) є вигідним для всіх країн, які її запроваджують. Хоча його аргументація була на рівні товарів, Рікардо вбачав можливість застосування цієї теорії відносно рівнів зарплати і цін. Так, зокрема, якщо міжнародні платежі були в контексті довготермінового балансу, то більш ефективна країна буде мати вищий рівень грошей і реальних зарплат.

Багато часу і енергії Рікардо присвятив невдачному пошуку постійної вірної міри вартості, яку він сподівався знайти у трудовій теорії вартості. В кінці кінців, Рікардо, як вважають сучасні дослідники його творчості, запропонував не що інше, як емпіричну теорію трудової вартості тому, що бачив логічні труднощі в поясненні вартості на засадах внесків праці, але він, тим не менш, застосовував їх, щоб пояснити вартість на основі того, що витрати праці у кількісному відношенні були головною складовою витрат і цін.

Намагаючись пізнати економічну сутність суспільства, Рікардо широко і послідовно використовував методи дедукції і абстракції. На думку англійського історика економічної думки М. Блауга, значний внесок Рікардо полягає в тому, що цей вчений “ винайшов техніку економічної науки”, заклав фундамент модельного підходу до побудови економічної теорії.

Т. Р. Мальтус та його теорія народонаселення



Томас Роберт Мальтус (1766-1834) був священиком і професором сучасної історії та політичної економії (вперше так названого предмету в Британії) в Ост-Індійському коледжі. Хоч він і зробив вагомі внески у аналіз грошей і “теорію надвиробництва” (в розробці якої Кейнс вважав його засновником), а також став знаним через наукову дискусію зі своїм другом Рікардо, тим не менш Мальтус увійшов в історію економічної думки як автор знаменитої праці “Нарис про закон народонаселення” (1798). В ній Мальтус кинув виклик загальноприйнятій тодішніми економістами точці зору про те, що численне і зростаюче населення було синонімом багатства. Мальтус стверджував, що чисельність народонаселення буде збільшуватись до тих пір, поки не наштовхнеться на вимушене стримування з боку обмеженості пропозиції харчових продуктів. Він стверджував, що населення має тенденцію до зростання в геометричній прогресії, а збільшення виробництва харчових продуктів – тільки в арифметичній прогресії. Зростання народонаселення може бути контрольоване і обмежене або позитивно: через зростання смертності, наприклад, через війни, чумовий мор тощо, або негативно (тобто завдяки меншій народжуваності), наприклад, через моральне стримування, більш пізні шлюби тощо. Ця мальтузіанська теорія виходила з того, що рівень зарплат буде весь час незмінним – а саме на рівні межі забезпеченості. Проте, незважаючи на пророкування Мальтуса, в розвинутих країнах спостерігається тенденція до зростання і кількості народонаселення, і реальних зарплат. Це відбувалось завдяки технічному прогресу, роль якого Мальтус недооцінював, завдяки зниженню темпів народжуваності по мірі зростання доходів, а також завдяки відкриттю нових земель. Варто зазначити, що й понині теорія народонаселення Мальтуса знаходить своїх прибічників і інтерпретаторів, особливо серед екологів, які знов і знов попереджають, що через зростання населення та промислового виробництва наша планета невдовзі вичерпає свої природні ресурси.

Усі подальші праці Мальтуса, в яких він торкався економічних питань, слід розглядати своєрідним продовженням його трактату про народонаселення. Завдяки своїй концепції народонаселення., Мальтус суттєво наблизився до відкриття таких політекономічних законів, як законів, як закон граничної корисності, земельної ренти, фонду заробітної плати, ефективного сукупного попиту. Мальтус висловив багато плідних і оригінальних думок у галузі теорії ренти, заробітної плати, прибутку, економічного зростання, циклічності економічного розвитку, розподілу, міжнародної торгівлі тощо.

Жан Батист Сей (1767 – 1832), французький бізнесмен, який став економістом. В 1831 році він посів на посаду професора “колеж де Франс”, в якому працював до кінця свого життя. Важливість його творчості полягає у відмові від панувавшої у Великій Британії класичної теорії вартості, яка базувалась на концепції трудової вартості. Сей був першим економістом, який зробив спробу замінити трудову теорію вартості суб‘єктивною теорією вартості, яка базувалась на корисності. Ідея про те, що вартість залежить просто від корисності, а не від продуктивності праці, зняло в політичній економії необхідність пошуку розподілу, який ґрунтувався на розподілі фізичного надлишку продукту. Сей вказав на три фактори виробництва, ціна яких визначала їх відносні частки в сукупному продукті. Ціна фактора визначалась ціною товару, виробленого за участі цього фактора і, таким чином, повністю залежала від попиту на цей товар. Антагоністична теорія розподілу замінялась соціально нейтральним розподілом продукту на основі корисності і рідкості.

В цьому відношенні і в плані методології Сей був попередником неокласичної школи з її аналізом ринкової рівноваги. Економічна теорія для Сея була чистою наукою, абстрактні категорії якої були поза часом та історичним контекстом; його теорія не передбачала якихось рекомендацій з економічної політики для державних діячів.

Сей став широко відомим завдяки своїй теорії ринків, яку він розвинув в своїй головній праці “Трактат політичної економії” (1803). Теорія базується на простій концепції про те, що обмін між двома контрагентами включає і купівлю, і продаж. Цю взаємозалежність пропозиції і попиту, що існувала в бартерній економіці, де кожний продаж включає попит на рівнозначну вартість, і де немає надлишкового попиту чи пропозиції, де жодного товару не буде вироблено без відповідного рівня попиту для його споживання, Сей поширив на загальну теорію ринків.

Сей заперечував, що десь і колись буде загальне надвиробництво товарів. Закон ринків Сея (у вітчизняній літературі він також дістав назву “теорія ринків”, або “закон Сея”) було сприйнято й розвинуто Д. Рікардо та Дж.С.Міллєм. Сутність закону Сея, який набув поширення і популярності, полягав у тому, що пропозиція створює свій власний попит. Припускалось, що ціни будуть такими, що вартості вироблених товарів будуть в цілому дорівнювати вартості витрат на придбання цих товарів. Цей аргумент, і зокрема його використання для аналізу ринку капіталу, отримав жорстку критику з боку Кейнса як помилка, яка пронизливо заповнила всю економічну теорію і політику з класичного періоду до середини ХХ століття. Ідеї Сея заклали фундамент для майбутніх політекономічних досліджень, зокрема питань циклічного розвитку, теорій граничної корисності, факторів виробництва, підприємництва тощо.

Економічне вчення Н. В. Сеніора



Насау Вільям Сеніор (1790-1864), англійський економіст іспанського походження, професор кафедри політичної економії в Оксфорді (з 1825 р.). Будучи прихильником класичних ідей, висловлював деякі думки, які виходили за рамки класичної традиції. Він дещо модифікував мальтузіанську теорію народонаселення. Так, він стверджував, що зростання чисельності населення може не обмежуватись, зменшуючись до рівня, обумовленого прожитковим рівнем зарплати, так як кожне покоління прагне до покращення стандартів життя. Бажання підняти планку стандартів споживання з рівня “необхідного” через рівень “пристойності” до рівня “розкоші” дозволить забезпечення зростання доходів, тому відпаде необхідність мальтусівського “морального стримування” з боку трудящих мас. Зростання життєвого рівня несе з собою встановлення автоматичного контролю за зростанням народонаселення, так як кожне покоління підвищує рівень життя за рахунок дитячої народжуваності.

Сеніор був одним з представників суб‘єктивної теорії вартості і робив спроби примирення рікардіанської теорії вартості з аналізом, що базувався на концепції корисності. Він сприйняв теорію вартості, яка ґрунтувалась на концепції витрат виробництва і яка включала вартість капіталу під назвою “утримання”. На думку Сеніора, утримання означає жертву, на яку йде капіталіст при нагромадженні капіталу. Для нагромадження капіталу необхідні заощадження, але для того, щоб зробить заощадження, треба утримуватись від поточного споживання доходу. Вартість такого утримання є внеском у вартість товару. Процент виступає як винагорода за утримання від споживання.

Визначення ренти у Сеніора відрізнялось від домінувавшого в той час рікардіанського. Він стверджував, що вартість товару розпадається на “жертви” робітників (труд – це жертва здоров‘я, відмови від спокою і дозвілля) і “утримання” капіталістів тільки за умов вільної конкуренції. Але в реальному житті є (або з‘являється) монополія, за якої ціна продукту окрім витрат виробництва містить також певний надлишок, який і є джерелом ренти. Так як монополія може бути не тільки на землю, то рента існує не тільки в сільському господарстві, а скрізь, де є монополія.

Найголовніші ідеї з питань економічної теорії Сеніор виклав у своєму курсі лекцій, який було опубліковано в 1836 році під назвою “Основні засади політичної економії”.


Інтерпретація ідей класичної школи та їх критика в творах Д. Мілля, Д. Р.Мак-Куллоха, Ф. Бастіа та Г. Ч. Кері


Англійський економіст Джеймс Мілль (1773-1836) був другом і одним з послідовників вчення Д.Рікардо. Розвиваючи рікардіанську теорію земельної ренти, він виступав за її привласнення державою. Всупереч Д.Рікардо, складовою частиною вартості Д.Мілль вважав не тільки “живу працю”, але й працю накопичену, уречевлену у засобах виробництва. Звідси він робив висновок, що між робітниками і капіталістами існують не відносини експлуатації, а відносини партнерства рівних товаровласників, тобто кожен з них має у виробленому продукті частку, адекватну своєму внеску. У Д.Мілля капіталіст – це організатор виробництва.

Д.Мілль першим висунув теорію фонду заробітної плати, на яку пізніше спиралось багато економістів. Цей фонд, на думку Д.Мілля, формується за рахунок тієї частини капіталу, яка виділяється для придбання ресурсу “праця”, звідси середня зарплата залежить тільки від обсягу цієї частини та кількості найманих працівників. Низький рівень зарплати зумовлюється щвидким зростанням робочого населення та незмінністю фонду.

Англієць Джон Рамсей Мак-Куллох (1789-1864) по більшості позицій погоджувався з Д.Рікардо. Тезу останнього про працю як єдине джерело вартості Мак-Куллох, в цілому, поділяв, але додавав своє розширене тлумачення праці. Під працею він розумів будь-які дії та операції, незалежно від того, ким або чим вони здійснюються, - людьми, машинами, землею (природою). Звідси прибуток у Мак-Куллоха виступає як частина вартості, яку створив капітал. В цьому відношенні він стоїть ближче до концепції Сея і Мальтуса, ніж до поглядів Рікардо. Тому відносини “праця-капітал” Мак-Куллох вважав рівними і справедливими.

Французький економіст Фредерік Бастіа (1801-1850) став популярним завдяки своїй праці Економічні гармонії (1850). Він відстоював ідею фрітредерства (вільної міжнародної торгівлі) і критикував тих, хто у відносинах капіталістичного ладу вбачав соціальний антагонізм. Він, зокрема, писав: “Загальні закони соціального світу гармонійні, вони спрямовані на всебічне удосконалення людства”. Розвиваючи цю тезу, Бастіа спирався на “теорію послуг” Ж.Б.Сея, з тією відмінністю, що розглядав послуги особисті, хоч би в якій сфері суспільного життя вони надавалися. “Послугу” капіталіста, яка приносить йому процент, Бастіа пояснює тим, що через авансування чи позичку капіталу підприємець вимушений йти на “відстрочку у споживанні”. Право на земельну ренту тлумачиться як винагорода за послугу землевласника або його предків з обробки або покращення якості грунтів. Прибуток зводиться до відсотку на капітал, а земельна рента -–до різновиду такого відсотку на капітал, що вкладений у землеробство. Капіталістичне суспільство, таким чином, представляється гармонійним співробітництвом представників різних класів, які на еквівалентній основі обмінюються "послугами".

Американський економіст Генрі Чарльз Кері (1793-1879) розробив свій варіант теорії “гармонії інтересів”. Таку гармонію інтересів усіх класів суспільства Кері виводив зі свого закону розподілу, згідно з яким, частка робітників у вартості створеного національного продукту завдяки зростанню продуктивності праці та нагромадженню капіталу збільшується не тільки абсолютно, а й відносно, а частка капіталістів, зростаючи абсолютно, відносно падає. Кері стверджував, що з розвитком капіталізму вартість праці зростає. Всесвітня “гармонія націй”, яку пропагував вчений, передбачала органічне поєднання землеробства з промисловими мануфактурами та обмеження влади монополій..

В своїх ранніх працях Г.Ч.Кері гаряче пропагував не тільки економічну політику laissez faire, що, власне, й дає підстави відносити його до класичної школи, але й ідеї фрітредерства.. Проте, вже наприкінці 40-х років ХІХ ст. Кері починає схилятись до протекціонізму. Він починає стверджувати, що вигоди від вільної торгівлі отримують тільки окремі країни, які мають змогу продукувати дешеві товари, тобто фритредерство, на думку Кері, гальмує розвиток менш розвинених націй, до яких в середині ХІХ ст. Кері відносив свою рідну країну. Виступаючи проти фритредерства, Кері прагнув захистити економічні інтереси США в конкурентній боротьбі з Великою Британією і Францією. Міжнародний поділ праці Кері пропонував замінити на комплексний агропромисловий розвиток країни, який мав забезпечити економічну незалежність США.

Дж. С. Мілль – завершувач традицій класичної школи



Джон Стюарт Мілль (1806 – 1873), англійський філософ і економіст. Його книга “Принципи політичної економії і деякі аспекти їх застосування в соціальній філософії” (1848) задумувалась автором як осучаснений варіант головних праць А. Сміта (“Багатство народів”) і Д. Рікардо (“Основи політичної економії...”) доби зрослого рівня економічних знань й новітніх прогресивних ідей ХІХ ст. Принциповою слід вважати заяву автора про те, що незважаючи на ці зміни, “загальним практичним принципом повинен залишатись економічний лібералізм і будь–який відхід від нього є безсумнівним злом”.

Праця Дж. С. Мілля була синтезуючою, вона поєднала рікардіанську економічну теорію з ідеями багатьох пост–рікардіанців, і як така представляє водночас найбільш повну і систематизовану розробку класичної політичної економії з врахуванням руху в бік неокласичного маржинального аналізу. Цю тенденцію до синтезу можна також виявити у його політичній філософії, взаємозв‘язках останньої з його економічними принципами. Як видно з вищенаведеної цитати, її автор був прихильником ліберальної політичної філософії та економічної політики laissez faire. В той же час Дж. С. Мілль був прибічником соціальних реформ. В своїй праці “Про свободу” (1859) він захоплено відстоює принцип невтручання в свободу дій окремого індивіда, але в плані практичних заходів держави їй вчений відводив суттєву роль в сфері освіти та трудових договорів. Його турбота щодо забезпечення справедливості та його симпатії до робітничого руху того часу поєднали його ліберальні ідеї з повагою до ідей соціальних, і тим не менш, у всіх його висловлюваннях в більшій чи меншій мірі проявляється віра у “краще майбутнє капіталізму”, зокрема конкуренції. Його економічні твори, і особливо праці, присвячені філософії економічної науки, розкривають дух компромісу і еклектики, які, на думку багатьох вчених, здійснили домінуючий вплив на всю англійську економічну думку аж до теперішніх часів. Про вплив Дж. С. Мілля на суспільно–економічне життя Великої Британії можна судити по хоча б одному такому факту: його праця “Принципи політичної економії...” до самого кінця ХІХ ст. використовувалась в країні як основний підручник з політичної економії. Не зважаючи на заяву Мілля про те, що його головна праця була нічим іншим як оновлений варіант “Багатства народів” А. Сміта з врахуванням більш сучасних ідей Д. Рікардо, Ж.Б. Сея та Т. Р. Мальтуса, насправді Дж. С. Мілль зробив чимало своїх оригінальних внесків в політичну економію. Найбільш важливим серед них був розвиток теорії попиту і пропозиції. Хоча теорії Мілля бракувало і ясності, і строгої чіткості, тим не менш, його концепція еластичності багато в чому заклала фундамент, на якому Альфред Маршалл будував свою теорію цін. Мілль застосував інструментарій попиту і пропозиції в сфері міжнародної торгівлі, модифікуючи рікардівську теорію порівняльної вартості. Концепція взаємного попиту між країнами дозволила визначити рішення щодо умов торгових пропозицій, а саме цього бракувало теорії реальних витрат Рікардо. Запровадивши інструменти попиту і пропозиції в теорію вартості, Мілль тим самим відкрив шлях для неокласичної теорії вартості.

Обидві роботи Мілля “Принципи...” і “Нариси про деякі нерозв’язані питання політичної економії” (1844) свідчать про те, що він був останнім в лаві видатних британських філософів–економістів в традиції А. Сміта. Чиста економічна наука була для Мілля безглуздою. Вивчення економічної теорії для нього було лише частиною єдиної загальної науки моральної і соціальної філософії. Тільки після Дж. С. Мілля економісти почали шукати відповіді на питання практики господарського життя на основі власно економічних понять. Більш широкі соціальні погляди Мілля найбільше проявились в його описах держави в статистичному стані. На відміну від Сміта і Мальтуса, Мілль передбачив встановлення ладу, в якому боротьба за виживання закінчується і люди отримують можливість насолоджуватись плодами попереднього утримання.

Нові терміни і поняття



Багатство народу; емпіризм; “природна свобода”; “невидима рука”; гармонія інтересів; “техніка економічної науки”; мальтузіанство; суб‘єктивна теорія вартості; поняття “жертва”, “утримання” і “очікування” в економічній теорії.

Проблеми для творчого обговорення





  1. Елементи макроекономічного та мікроекономічного підходів в політекономічній теорії класичної школи.

  2. Відмінності класичної теорії від попередніх економічних доктрин.

  3. Чому саме А. Сміт вважається фундатором класичної школи і політекономії взагалі?

  4. Як розуміти вислів: “До Сміта була економічна дискусія, а після Сміта почали дискувати з питань політичної економії”?

  5. Роль теорії народонаселення Т.Р. Мальтуса в загальній концепції класичної школи та сучасної економіки.



Теми рефератів





  1. А. Сміт як особистість і мислитель.

  2. Життя та діяльність Д. Рікардо.

  3. Життєвий шлях та економічна діяльність Ж. Б. Сея.

  4. Сучасні оцінки теорії народонаселення Т. Р. Мальтуса.

  5. Геніальний син видатного економіста: життя та економічна творчість Дж. С. Мілля.

  6. Закон ринків Сея.

  7. Оригінальність економічної творчості Дж. С. Мілля.



1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   17

Падобныя:

Економічна теорія має величезне значення для розвитку суспільства й кожної окремої людини. Вона пройшла довгий й складний шлях від примітивних поглядів до iconПідвести підлітків до розуміння цінності, неповторності та унікальності життя кожної людини
Звернути увагу на позитивне значення сім’ї в житті кожної людини (любов, турбота, допомога, оберіг, порада, тепло)

Економічна теорія має величезне значення для розвитку суспільства й кожної окремої людини. Вона пройшла довгий й складний шлях від примітивних поглядів до icon1. Трипільська культура 4
За свою багатовікову історію український народ створив велику культуру, зробив значний внесок у культуру світову. Українська культура...

Економічна теорія має величезне значення для розвитку суспільства й кожної окремої людини. Вона пройшла довгий й складний шлях від примітивних поглядів до iconВісник Львівського університету. Серія: філософські науки. 2008. Вип. 11. 288 с
Висвітлено актуальні філософські, політологічні, культурологічні та психологічні проблеми розвитку духовного світу людини, проаналізовано...

Економічна теорія має величезне значення для розвитку суспільства й кожної окремої людини. Вона пройшла довгий й складний шлях від примітивних поглядів до iconБуки» не має числового значення, там «В
Б, саме з цієї букви-звуку починається Біблія, мовою Святого Письма. Ця літера І складова інфінітиву, або ж надає значення «в» (чомусь),...

Економічна теорія має величезне значення для розвитку суспільства й кожної окремої людини. Вона пройшла довгий й складний шлях від примітивних поглядів до iconСумський державний університет
Донедавна культура не відігравала значної ролі у поясненні динаміки міжнародних економічних відносин. Більшість учених припускали,...

Економічна теорія має величезне значення для розвитку суспільства й кожної окремої людини. Вона пройшла довгий й складний шлях від примітивних поглядів до iconЦя літера у Святому Письмі читається, як «Б» на початку слова. До нас вона прийшла не то з «V», не то з «ў», що схоже на східне «ўав», чи «ўаў», котрий має й
В, ця літера у Святому Письмі читається, як «Б» на початку слова. До нас вона прийшла не то з «V», не то з «ў», що схоже на східне...

Економічна теорія має величезне значення для розвитку суспільства й кожної окремої людини. Вона пройшла довгий й складний шлях від примітивних поглядів до iconІсторія обчислювальної техніки
Перш ніж досягти сучасного рівня, обчислювальна техніка пройшла тривалий шлях розвитку. Загалом усю її історію можна поділити на...

Економічна теорія має величезне значення для розвитку суспільства й кожної окремої людини. Вона пройшла довгий й складний шлях від примітивних поглядів до iconХорошими через правильне виховання
Саме вона має виконувати головне завдання – забезпечувати матеріальні та педагогічні умови для духовного, морального, інтелектуального...

Економічна теорія має величезне значення для розвитку суспільства й кожної окремої людини. Вона пройшла довгий й складний шлях від примітивних поглядів до iconМій дім, моя хатина, моя хата
У кожної людини на землі є маленька батьківщина – місце, в якому вона народилась, виросла, земля, що дала «путівку в життя». І кожне...

Економічна теорія має величезне значення для розвитку суспільства й кожної окремої людини. Вона пройшла довгий й складний шлях від примітивних поглядів до iconУрок 4-5
...

Размесціце кнопку на сваім сайце:
be.convdocs.org


База данных защищена авторским правом ©be.convdocs.org 2012
звярнуцца да адміністрацыі
be.convdocs.org
Галоўная старонка