Листопада стартує конкурс Добродійник Петро Яцик Виховуємося життям




НазваЛистопада стартує конкурс Добродійник Петро Яцик Виховуємося життям
Дата канвертавання30.10.2012
Памер133.44 Kb.
ТыпКонкурс


Газета учнів та вчителів ліцею №157 м.Києва

Сьогодні в номері:

  • 9 листопада стартує конкурс

  • Добродійник Петро Яцик

  • Виховуємося життям

  • Літературна сторінка







Діалог

9 листопада – День української писемності й мови

Стартує конкурс

9 листопада в День української писемності й мови, стартує вже дванад-цятий Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика. Одинадцятий конкурс проводився виключно силами Ліги українських меценатів. Важливим і знаковим є на сьогодні виконання Указу Президента України №899/ 2008 «Про положення про стипендії Президента України переможцям Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика», який з’явився ще напередодні дев’ятого конкурсу.

Цього року відповідний наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (№1087 «Про призначення стипендій Президента України переможцям Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика») з’явився напрочуд швидко – 20 вересня (на відміну від торішнього 11 жовтня, хоча загалом стипендії мають призначатися з 1 вересня). Тож можна привітати переможців, які, крім солідних премій Ліги меценатів, тепер отримуватимуть також стипендії Президента.

Так, 17 травня цього року в Національному театрі імені Івана Франка відбулося урочисте закриття одинадцятого Міжнародного конкурсу з української мови, організатором якого є Ліга українських меценатів.

Цей масовий мовний марафон тривав понад півроку. Розпочавшись 9 листопада 2010 року, одночасно у двох містах – у Дніпропетровську й на Львівщині – батьківщині Петра Яцика. Уперше від заснування конкурсу одинадцятий стартував без наказу освітянського міністра, але, незважаючи на це, у ньому взяли участь всі регіони України. Серед них – школярі, учні професійно-технічних училищ, технікумів, коледжів, студенти ВНЗ різних міністерств України, а також молодь діаспори.

Переможцями цього конкурсу стали вихідці зі сходу та заходу, з півдня і півночі, з великих міст і з невеличких сіл – це саме те єднання України в мові, символом якого був початок конкурсу одночасно в Дніпропетровську та на Львівщині. І не тільки територіальне – це єднання поколінь українців через меценатів і переможців, єднання влади з громадськістю, оскільки ми бачимо, що попри всі негаразди, конкурс, зініційований президентом Ліги українських меценатів Петром Яциком, став унікальним прикладом підтримки державної мови в Українській державі. Стипендії для переможців – заслуга української громади, яка здійснила потужний тиск на чиновників і таки домоглася виконання Указу Президента.

На світлині: члени журі ХІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика. Серед них – О.М.Галай – вчитель ліцею №157 (внизу, перша зліва).

Петру Яцику виповнилося 90 років

У моральній системі цінностей

Видатному меценату Петру Яцику виповнилося в липні цього року 90 років. Минуло вже десять років від дня його смерті. Що він уже не з нами, така думка хибна. Бо його полум’яною громадською діяльністю увінчено багато добрих справ. Сьогодні його ім’я відоме скрізь, хто поціновує людей, які творять заради того, аби якнайбільше вкласти свого конструктивного мислення у добробут людей, показати їм справжній рух уперед, уміти протистояти всім злим та облудним силам.

Авторитетний, правдомовний і пристрасний у відстоюванні істини, він легко переконував людей, і люди йшли за ним. Тож з далекого зарубіжжя, де він жив, працював і творив, йому боліла рідна Україна, задля якої він встиг зробити те, на що не спромоглися деякі наші земляки-олігархи за двадцять років незалежності України.

Яцик і сьогодні справляє позитивний вплив на сучасну молодь України. Тут він – незаперечний авторитет. Його досягнення і його слава передусім слугують важливими аргументами.

Такі люди, як Петро Яцик, полишають по собі не тільки відлуння своїх справ, не тільки авторитетні реєстри звершеного (їх можна знайти у книжці М.Слабошпицького «Українець, який відмовився бути бідним»). Вони лишають для нас свою філософію.

Уже неодноразово писала преса про те, що Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика (а їх уже десять відбулося після смерті мецената) став найголоснішим і наймасовішим проектом Петра Яцика й успішно відбувається без жодної участі добротворця (навіть і без його родини).

Оглядаючись сьогодні на його особу, аналізуючи його меценатську стратегію, приходиш до узагальнення: Яцик – це своєрідна, розумно вибудована держава, в якій панує справді моральна система цінностей. Ми, учителі, маємо дітям давати щодня інформацію про таких людей, готувати їх до життя саме за їхніми сентенціями.

Ірина Карась,
вчитель української мови


Момент істини

(Реалістична новелка)

Весняне, лагідно осяваюче сонце поливало променями майже новісінький дачний будинок, що стояв на розі порослих свіжою зеленню доріг. Його присадибна територія знаходилася в чудовій місцині, де було розлого двом велетенським волоським горіхам, які блискотіли на сонці свіжим листям, наче налаковані. Білі вуалі абрикос-красунь тремтіли від легкого подуву вітру. Квітли смородинові кущі, пахло цвітом калини…

Природа тут розмовляла і вигравала усіма відтінками краси, вносила у серця свою гармонію і в той же час наповнювала почуття музикою квітучого сонячного дня…

На достатньо обширній ділянці густим ворсистим килимом простелилася трава, посередині якої ріс об’ємистий кущ текоми. Він скидався на замрійливу південну красуню: полюбляв блискітки вранішньої роси, осяйне прядиво теплого дощу, а ще ніжні доторки рук дбайливих господарів, які ретельно доглядали за ним…

Саме біля куща розкішної текоми, що ось-ось збиралася налитися соком і забубнявіти, охоче проводили дозвілля хазяї-дачники, гості, що приїздили сюди на відпочинок, аби надихатися чистим повітрям, помилуватися природою, поспілкуватися з інтелігентними доброзичливими мешканцями затишного загороднього куточка.

…На плетених з червоної лози кріслах, що стояли поблизу текоми, сиділи батько і син. Невгамовні птахи справляли свої весілля, кружеляли у високості, грали крилами на струнах променів. Їхній веселий щебіт розносився наокіл. Батько – сивочолий професор соціології – уже давно поважний пенсіонер, то відкривав, то примружував від яскравого сяйва очі, милувався феєрверком літепла, на повні груди вдихав цілющі аромати дерев, квітів, трав, соснового лісу, вбирав у себе перші тонкі запахи полину… А ще безмежно радів присутності сина – модного журналіста державних ЗМІ. Той читав газету, вишукував на її шпальтах найсенсаційніші хроніки, віртуально і собі занурюючись у політичні інтриги, їх ребуси. Але найбільше молодий чоловік смакував перебуванням у вихідні на цій мальовничій дачі, яку здебільшого власноруч облаштовував по-сучасному, зі смаком. При цьому зважував на інтереси батьків, дітей – післявузівських спеціалістів, котрі, хай зрідка, але робили з друзями «нальоти» на дачу, влаштовуючи тут «шашличні уїкенди».

Раптом кущ текоми зашелестів, додолу посипалися сухі тонесенькі гілочки. То горобець, втікаючи від рижого домовитого кота, злякано шугонув між віт. З напівдрімоти батько розкрив очі і лагідно запитав сина:

– Хто це?..

– Горобець! – поспіхом відповів той, не відриваючи очей від чтива.

Кіт Мурко – улюбленець і дебошир, який приблудився на дачу і залишився тут одразу, справно впіймавши в день свого приходу мишу, чим і підкупив господарів, як завжди тішив своєю присутністю, викликав до себе приязнь сина, що дав тоді рижому прибульцю звичайне ім’я, бо не хотілося навіть у такому вирізнятися з-поміж інших тутешніх мешканців ні соціальним статусом, ні вродженою інтелігентністю, ні успадкованим арис-тократизмом.

Тож котяра продовжував бешкетувати, знову спритно кинувся ловити горобця. Певно птах теж бавився з котом у гру «хто спритніший» і, ховаючись від нього у кущ, ще дужче зашелестів вітами.

– Хто це? – перепитав батько, не перестаючи дивуватись цим витівкам.

– Горобець! – Я тобі вже казав, – прозвучало у відповідь гучно і ніби невдоволено.

Втретє відбулася та ж сама гра кота з горобцем, який, при першій нагоді, миттєво ховався у кущ текоми, намагаючись бути ближче до людей, сподіваючись на їхній захист при неблаговидному цейтноті. Романтичному, закоханому у життя професорові, природа живого світу ніколи не була байдужою. Ось і тепер не вірилося, що одна і та ж птаха, яку він не міг розгледіти без окулярів, може не міняти свого схову, уподобати цей кущ і верховодити у ньому, як заманеться…

–- Хто це? – поцікавився і цього разу батько, пильно розглядаючи міжгілля.

– Го-ро-бець! – нервово зашурхотів газетою син. І лиш тепер кинув зачитаний погляд на текому, ледве стримуючи дратівливість.

Старий піднявся і повільно попрямував до будиночка. Син навздогінці занепокоєно гукнув:

– Ти що, образився?! – в голосі вчувалося зніяковіння, серця торкнулася відчутна, як щем, вина. Він знічено дивився услід батькові, який мовчки піднімався східцями візерункового rанку, пригладжуючи непокірний чуб сивого кучерявого волосся.

На другому поверсі, в одній з робочих кімнат, серед вивезеного на дачу мотлоху – так званого сімейно-паперового архіву, господар віднайшов «зшитковий кондуїт», у якому, ще будучи студентом і молодим батьком, записував, як зростав маленький синочок, які дитячі оказіоналізми з’являлися у його перших нескладних реченнях, скільки маля безперебійно запитувало про все і скільки разів він не втомлювався пояснювати своїй дитині те, що оточувало її чи з’являлося вперше перед очима…

Повернувшись через кілька хвилин на старе місце, подав синові розгорнутий на зазначених сторінках щоденник. Син уважно і зацікавлено почав читати, впізнаючи себе маленького та не в міру допитливого. Тепло і мило усміхався, раз у раз люб’язно і задоволено поглядаючи на батька, який так само, з примруженими від сонця очима, поруч сидів у кріслі, очевидно прислухаючись до своїх спогадів, вихоплюючи звідти найщасливіші миті батьківства і того дня, як з пологового будинку забирав додому свою дивовижну крихітку…

(Закінчення на 4-й стор.)

Л

ІТЕРАТУРНА СТОРІНКА


Поезії Насті Бондаренко

Останнє літо…

Останнє літо…

Осінь надихає…

Зима тебе зрікається сама…

І димні квіти

прілого розмаю

несе в долонях дівчина-весна…

Останнє літо…

Рештки хмар рожевих

Себе плетуть за гострий небокрай,

Кида у сито

Різних трав серпневих

Ще юний вітер, хлопчик-барвограй…

Останнє літо…

Жаль куди подіти?

Наступне буде іншим,

Знаю я…

Нехай продовжить весело горіти

Його у снах пекуча течія.

Нехай піде,

Ні краплі не залишить,

А тільки галас сонячних пісень…

Воно мине…

І зорями осипле

Крізь темний Фобос

мій наступний день.

***

В очах твоїх ще в'ється казка,

Вона пекуча, як вогонь.

Та днів сумних залізна маска

Твоїх зрікається долонь.

І знов зрадлива муза-діва

Тобі отруту покладе...

...в уста твої,

І дика злива усе собою замете...

Це пафос раю

справ життєвих,

Це наш розірваний едем,

До небокраю днів серпневих

З тобою ми по склу ідем...

Ми трохи привиди...

Немає

для нас закінчених речей.

П'янкими квітами розмаю

Стікає час у світ людей...

А ти не дихаєш повітрям...

Ти не людина, ти – поет.

Тобі змиває кров'ю й пір'ям

Життя ламкого силует...




Якби…

У барвах Всесвіту

Не бачу

Землі моєї сто прикрас…

Я розцвіту,

Та не пробачу,

Що народилася невчас…

Якби була яскравим Сонцем,

То не писала би вірші,

А, заглядаючи в віконце,

Лишала б світло у душі…

Якби була сузір’ям Діви,

То прикрашала б небеса,

І Місяць сватався б вродливий,

Й плелися б зорі,

Мов коса…

Була б я краплею світання,

Торкала б кригу злих сердець,

І зустрічала б кожне рання,

І кожне рання – під вінець…

Я йшла би з вітром тим осіннім,

Що так сподобався мені…

Якого так тоді просила,

Віддати роси чарівні…

Якби була зоря прекрасна,

То я б дивилась залюбки,

Як піді мною в вечір ясний

Злітають в небо голубки…

Я народилась на планеті,

Де крок за кроком – і пітьма…

Сама розставила тенети

Й у них піймалася сама…

Мініатюра

Подих…

І зірка сива

Впала тобі до долонь…

Ти посміхнувся…

Диво…

З неба зійшов вогонь.

Ти піднімався зрання,

Квітла небес яса…

І зустрічав кохання

Чисте, немов роса.

Ти віддавався вільно

Мрії у біль-папір,

Ти римував неспинно,

Мов скаженілий звір.

Ти не помер відомим…

Зникла твоя душа

Тим кришталем незламним,

Що так зламав вірша.




Осінь прийшла…

Звикаю...

Холодним, мов крига світанком

Вмивати заплакані очі свої...

Злітаю...

І знову блукаю за ранком,

що сльози зрадливі втирає мої.

Це осінь прийшла,

вкрила золотом небо,

І листям, і вітром на крилах птахів

Мене віднайшла

і забрала до себе,

Губила й скупала

в ілюзії снів.

Мов рідну дитину,

мене пригортала,

та я воскресала промінням ясним...

І кожну хвилину

все більше стискала,

до прірви штовхала

за слідом своїм.

Благала мене разом з нею лишитись,

Казала: я буду для неї сестра...

Я знала, що хочу у ній загубитись,

кричати,благати, мов сіра мара...

Та сили немає на ясне пізнання,

душа холодіє від теплих долонь...

І тільки прекрасне і чисте світання,

розпалює тиші сталевий вогонь,

Мене по краплині даруючи світу...

І квітне моя незбагненна душа...

Не рви, не чіпай, того дивного цвіту,

бо тінь запалає від суму вірша...








Момент істини

(Закінчення. Початок на 2-й стор.)

Та ось такі рядочки: «…Я не стомлювався по кілька разів відповідати синові на одне і те саме питання, безмежно радів його допитливості і завжди при цьому обнімав і цілував сина за настирливість усе знати. Моє серце билося світлою любов’ю. Я вважав себе найщасливішим у такі хвилини…», – син перечитав майже двічі. Як ніколи застугоніло серце, переповнене любов’ю до батька, який нагадував йому у ці хвилини того далекого хлопчика, що несподівано вигулькнув з цього синенького зшитка…

Встаючи з крісла, він глибоко і схвильовано вдихнув настояне на зеленні повітря. З ніжністю обняв батька за плечі, поцілував, підбираючи у цю мить найлагідніші слова, по-синівські чуттєві і зворушливі.

– Вибач мені, батьку! – промовив, можливо, не так як думалося хвилю тому, але саме від цих слів заяскравішало навколо, під легеньким вітерцем розхвилювався кущ текоми…

Олена Галай

Цікаво знати

Що в світі наймиліше?

Нові дослідження неспростовно доводять, що наслідки хронічного невисипляння можуть бути значно серйознішими, ніж просто розсіяність, «загальмованість», дратівливість чи сонливість. Як виявили дослідники з Чиказького університету, постійний брак сну може призвести до … ожиріння, сприяти розвиткові діабету чи гіпертонії.

У дослідженні, започаткованому з ініціативи і за фінансової підтримки фонду Мак-Артура, доктор Ів ван Котер і Рейчел Лепрул виявили, що вже тижневе невисипляння по три-чотири години за ніч вельми негативно впливає навіть на молодих здорових людей: їхній організм гірше дає собі раду з травленням і засвоєнням вуглеводів і ледве витримує стресові стани. З’являються відхилення від нормальної гормональної рівноваги і слабшає імунна система, що захищає організм від інфекцій.

Численні дослідження дали можливість твердо встановити, що дорослій людині потрібно приблизно 8-9 годин нічного сну. Правда, слід визнати, що потреба у сні індивідуальна і може коливатись, але все ж більшість недоотримує норму. Поширене уявлення, що, заощаджуючи час на сон, можна більше встигнути, цілком неправильне. Перевірка доводить, що невиспані все роблять повільніше.

Ця підступна кава

Навіть одного горнятка кави на день досить, щоб збільшити ризик захворювань сер-цево-судинної системи. Такого висновку дій-шли грецькі вчені з клініки Анрі Дювана в Афінах. У їхньому до-слідженні, яке опуб-лікувало Європейське товариство кардіологів, доведено, що перше горнятко найсильніше діє на організм. Воно збільшує вміст кофеїну в крові після нічного зниження його рівня, провокує ущільнення стінок артерій на дві години, підвищує артеріальний тиск, збільшує навантаження на серце. Друге і третє горнятка кави значно менше впливають на стан судинної стінки.

Автори дослідження зазначили, що багатьом старшим людям і тим, у кого підвищений тиск, варто думати про те, щоб перейти на каву без кофеїну чи взагалі відмовитися від цього напою.


Посміхніться…

Корисні копалини

– Галинко, які ти знаєш корисні копалини?

– Залізо, мідь, алюміній…

– А ще?

Дівчинка не може пригадати. Тоді вчителька просить:

– Грицю, допоможи, будь ласка, Галинці.

Школяр підвівся й випалив:

– Картопля, морква, буряки...

Про справедливість

– Чи справедливо карати людину за те, чого вона не робила?

– Звичайно, ні.

– А учитель покарав мене за вправу, якої я не виконав.

Не хвилюйся…

– Не ходи сьогодні, синку, на озеро, адже у тебе животик болить.

– Не хвилюйся, мамо, я плаватиму на спині.

Молодець, мамо!

Вкладаючи сина спати, мама похвалила:

– Бачиш, дитятко, сьогодні я не зробила тобі жодного зауваження.

– Молодець, мамо! Завжди будь такою гарною!

***

– Май на увазі, синку, що на ввічливості ще ніхто нічого не втрачав.

– Як? А місце в автобусі?!



Дадаць дакумент у свой блог ці на сайт

Падобныя:

Листопада стартує конкурс Добродійник Петро Яцик Виховуємося життям iconВсеукраїнська учнівська олімпіада з астрономії
Літак вилетів із Нью-Йорка 13 листопада о 23 год 47 хв І прибув до Києва 14 листопада о 17 год 07 хв за київським часом. Визначте...

Листопада стартує конкурс Добродійник Петро Яцик Виховуємося життям iconПозакласний захід Фізичний конкурс «Найрозумніший» (8 клас) Мета
Мета: розширити І поглибити знання учнів, показати зв’язок фізики із життям, вчити швидко знаходити правильну відповідь І подавати...

Листопада стартує конкурс Добродійник Петро Яцик Виховуємося життям iconОзнайомлення з життям І творчістю Т. Г. Шевченка. А. Лотоцький «Малий Тарас чумакує» Мета
Тема. Ознайомлення з життям І творчістю Т. Г. Шевченка. А. Лотоцький «Малий Тарас чумакує»

Листопада стартує конкурс Добродійник Петро Яцик Виховуємося життям iconКонкурс малюнків за прислів`ями видається з листопада 2010 р
Можливо, ти здивуєшся, адже звик, що журнали насамперед розважають або дають цікаву інформацію про все, що відбувається у світі....

Листопада стартує конкурс Добродійник Петро Яцик Виховуємося життям iconВиховати людину
Загальний тон, дорогі батьки, створюється вашим власним життям І вашою власною поведінкою

Листопада стартує конкурс Добродійник Петро Яцик Виховуємося життям icon12 липня 1900 р
Петро Григорович Нестеренко, вчений-геолог, професор, ректор нгу (110 років від дня народження)

Листопада стартує конкурс Добродійник Петро Яцик Виховуємося життям iconО. Я. Мельник Київський національний лінгвістичний
Китаю. Міста відновлювалися за колишніми кресленнями І в тих же традиціях, І як тільки наставав час перепочинку, країна знову починала...

Листопада стартує конкурс Добродійник Петро Яцик Виховуємося життям iconДоговір про розподіл майна подружжя місто Київ "11" листопада 2008 року

Листопада стартує конкурс Добродійник Петро Яцик Виховуємося життям iconН. Н. Банева Институт геологии и геохимии Уро ран, Екатеринбург
Петро- и геохимические особенности щелочных ультрамафитов юго-восточной части Ильменских гор (Южный Урал)

Листопада стартує конкурс Добродійник Петро Яцик Виховуємося життям iconКнига адресована «духовним снайперам»
Масляк петро Олексійович. День Незалежності (роман гіперреалістичної фантастики). – Київ: Бібліотека інтернет-порталу «Народний Оглядач»....

Размесціце кнопку на сваім сайце:
be.convdocs.org


База данных защищена авторским правом ©be.convdocs.org 2012
звярнуцца да адміністрацыі
be.convdocs.org
Галоўная старонка