Тема розвиток сільського господарства та аграрних відносин у І половині ХІХ ст




НазваТема розвиток сільського господарства та аграрних відносин у І половині ХІХ ст
старонка6/7
Дата канвертавання14.11.2012
Памер0.94 Mb.
ТыпДокументы
1   2   3   4   5   6   7
Тема 6. Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях

в І половині ХІХ ст.


  1. Працюємо з текстом

    1. Згадай, що ти читав з досліджуваної теми, бачив у музеї, у телепередачі;

    2. Переглянь заголовки усередині розділу, щоб одержати загальне уявлення про зміст;

    3. Прочитай запитання і завдання до розділу, щоб у процесі читання готуватися до їх виконання;

    4. Прочитай увесь розділ, склади цілісне уявлення про описані в ньому події, явища;

    5. Уважно розглянь ілюстрації, схеми, постарайся витягти з них якомога більше історичних знань;

    6. Виділяй у тексті головні думки. Звертай особливу увагу на виділені в тексті факти, імена, дати, висновки.

    7. Натрапивши на незнайоме слово, обов’язково довідайся в словнику чи енциклопедії про його значення;

    8. Дай відповіді на запитання виконай завдання.




book1


1. Події революції 1848-1849 рр. на західноукраїнських землях.e:\підручник\франц-йосиф.jpg

У 1848 р. у багатьох європейських країнах починається революція («весна народів»). Загальною причиною революції у всіх країнах було прагнення позбутися пережитків феодалізму. Для народів, що входили до складу Австрійської імперії, до цього додавалося прагнення домогтися політичної незалежності.


Австрійський імператор Франц-Йосиф, що скасував кріпосне право на території Австрійської імперії

17 березня 1848 р. революція в Австрійській імперії перемогла. Був створений новий уряд, якій пообіцяв деякі демократичні свободи і конституцію. 18 березня угорський сейм прийняв ряд демократичних законів, що стосувалися Закарпаття. З перших місяців революції національно-визвольний рух охопив слов’янські землі підвладні Австрії. Вже 19 березня звістка про революційні події дійшла до Львова, у наслідок чого, тут відбулися демонстрації. Населення вітало встановлення Конституції.

Прагнучи не допустити участі в революції найбільш масової суспільної верстви – селянства, уряд Австрійської імперії 16 квітня 1848 р. підписав указ про скасування панщини, ініціатором якого став австрійський намісник в Галичині Ф.С.Стадіон-Вертингауз. 22 квітня в Галичині було оголошено циркуляр губернського управління про те, що з 15 травня 1848 р. панщина ліквідовується (скасування панщини в Галичині відбулося на п’ять місяців раніше, ніж в усій Австрійській імперії).


Хрест на честь знесення панщини

в Галичині
Скасування панщини запобігло повстанню, але селянські проблеми були не вирішені. За скасування панщини поміщики повинні були отримати компенсацію від держави, але за ними залишалися сервітути – ліси і пасовища, якими раніше селяни могли користуватися безкоштовно. Весною 1848 р. селяни бойкотували польові роботи у поміщицьких маєтках навіть за винагороду.

Великий резонанс мали виступи селянських депутатів у Австрійському парламенті (рейхстагу). 7 вересня 1848 р. рейхстаг ухвалив скасувати феодальні повинності за викуп, дві третини мали сплатити селяни, а третину – держава. Виплачували селяни цей викуп аж до початку ХХ ст.

Наслідки реформи:

  • Були скасовані повинності;

  • Селянство отримало землю у власність (менше половини земельних угідь краю);

  • Більшість селян були малоземельними;

  • Частина була «звільнена» зовсім без землі і відразу попала в економічну кабалу до поміщика;

  • У власність поміщикам перейшли майже всі ліси і пасовища, за користування якими селяни змушені тепер платити.

Отже, реформа проводилась в інтересах поміщиків і сприяла розвиткові нових відносин у сільському господарстві. Але головне було зроблено: шлях до розвитку капіталізму в краї відкрито.


book1


2. Український національний рух у роки революції 1848-1849 рр.

Українсько-польський конфлікт.

Революція 1848 р. дала можливість духовенству та інтелігенції Галичини боротися за самовизначення української нації, тобто за національне і соціальне відродження, за широку демократизацію суспільства, за утвердження громадських свобод.

Проголошення австрійським імператором Фердинандом конституції та демократичних свобод сприяло активізації національно-визвольного руху на західноукраїнських землях. Першими відреагували на них краще організовані поляки. Вони відразу надіслали австрійському цісареві петицію, закликаючи його до надання польському населенню в Галичині широких політичних прав. При цьому поляки повністю ігнорували наявність у краї українців. 13 квітня 1848 року керівництво польського визвольного руху проголосило утворення у Львові Центральної ради народової. Головна мета цього керівного органу полягала у відродженні Польщі в кордонах 1772 року та надання їй статусу автономії у складі Австрійської імперії. Такі плани позбавляли українців Правобережжя й Західної України права на вільний самостійний національний розвиток.

Для консолідації українських патріотичних сил та організації боротьби за свої права представники українських демократичних кіл Галичини утворили 2 травня 1848 р. у Львові Головну руську раду, яка стала першою українською політичною організацією. Її головою обрано перемишльського єпископа Григорія Яхимовича. Головна руська рада виступила з декларацією національної єдності українського народу на всіх заселених українцями територіях, як в Австро-Угорщині, так і в Росії.

Головна руська рада очолила політичне керівництво українським національним рухом у Галичині, почала видавати свій друкований орган – газету «Зоря галицька» та звернулася до австрійського уряду з конкретними політичними й культурними вимогами.

На місцях були створені осередки руської ради, вони виникали у містах, містечках і селах Східної Галичини. Відомо 50 таких місцевих рад. Завдяки своїй суспільно-політичній та культурно-освітній діяльності місцеві ради були дуже популярні серед народних мас.


Перше засідання Головної руської ради у Львові.

Головна руська рада видала маніфест, в якому проголошувала основні ідеї своєї національної програми.

Програма Головної руської ради включала:

  • Скасування повинностей селян;

  • Ліквідація феодальних пережитків (право полювання, примусового найму тощо);

  • Добитися власності на землю для селян;

  • Розвиток сільського господарства;

  • Свобода промислової діяльності і торгівлі;

  • Утворення промислових спілок і кредитних установ;

  • Скасування станової нерівності і встановлення рівноправності усіх перед судом і законом;

  • Захист власності і чесності;

  • Поліпшення народної освіти;

  • Вільний національний розвиток українського населення.

Основною політичною вимогою Головної руської ради був розподіл Галичини на Західну (польську) і Східну (українську).

Також рада відродила давньоукраїнську державну символіку.


Структура Головної руської ради.


Головна руська рада (Львів)

02.05.1848 – 1851 рр.




Місцеві ради (близько 50)

До місцевих рад входило по троє представників від селян, міщан, шляхти, дяків і 18 представників від інтелігенції (у тому числі 10 священиків)

Окружні ради

Відділ

фінансів

Відділ

селянських справ

Відділ

шкільництва

Відділ

політичних прав

Голова – єпископ Г.Яхимович

Склад 30 осіб: 15 – представники греко-католицького духовенства,

15 - представники інтелігенції



book1

3. «Галицько-руська матиця», «Руський собор».

Головна руська рада очолила не лише політичний, а й культурно-освітній рух у Галичині. 16 липня 1848 р. за її ініціативою у Львові було засновано товариство – «Галицько-руська матиця». Основною метою «Галицько-руської матиці» було проведення просвітницької та видавничої діяльності, а також розвиток шкільництва на західноукраїнських землях. Першим головою її був М.Куземський.

В той же час було створено у Львівському університеті кафедру української мови та літератури. Першим її завідувачем став Яків Головацький. 19 жовтня 1848 р. у Львові зібрався Собор руських учених – перший з’їзд західноукраїнських діячів науки й культури. У його роботі взяли участь 118 осіб. серед першорядних питань Собор руських учених розв’язував питання про можливість і необхідність використання на галицьких землях української мови. У доповіді Я.Головацького наголошувалося, що українська мова є єдиною і спільною мовою як у Західній, так і в Східній Україні, вона є мовою одного народу, насильницькі розділеного кордонами двох імперій. Тому граматика української літературної мови та її абетка мають бути спільними на всій території України. Українська мова стала мовою навчання в народних школах і як навчальний предмет в гімназіях.

Поряд з Головною руською радою в Галичині продовжувала діяти польська організація Центральна рада народова. При ній у квітні 1848 р. була заснована організація «Руський собор» на чолі з Іваном Вагилевичем, що розчарувався в українському русі і перейшов на польський бік. «Руський собор» головним чином складався з польської шляхти, чиновництва, міщанства, світської та духовної інтелігенції, далекі предки яких були українського походження. Чітко сформульованої політичної програми «Руський собор» не мав. У своїх відозвах і листівках він схвалював обмежену аграрну реформу 1848 р., засуджував анти поміщицькі виступи селян. Критикуючи Габсбургів, водночас організація висловлювала готовність співробітничати з австрійською владою, сподіваючись з її допомогою добитися відновлення незалежності Польщі з включенням до її складу українських земель. «Руський собор» заперечував право українців на самостійний національний розвиток. Мали свою газету – «Дневник руський», редактором якої з серпня по жовтень 1848 р. був І.Вагилевич. Через свою антиукраїнську політику ця організація не мала успіху серед українського населення.

Центральна рада народова та «Руський собор» розглядали землі Галичини як споконвічні польські. Тому конфлікт між українцями і поляками був неминучий. Це протистояння стало особливо загрозливим, коли поляки почали створювати свою гвардію, а українці – загони стрільців.

book1

4. Українське питання на Слов’янському з’їзді у Празі. Участь українців у виборах до австрійського парламенту.

З 2 по 12 червня 1848 р. у Празі відбувся Слов’янський з’їзд, метою якого було: скоординувати і об’єднати зусилля слов’янських народів, землі яких входили до складу Австрійської імперії, для захисту національних інтересів перед небезпекою наступу пангерманізму. У Слов’янському з’їзді взяли участь 363 делегати, у тому числі 61 у складі польсько-української групи з Галичини. Галицьких українців представляла делегація Головної руської ради, поляків – делегація Центральної ради народової та Руського собору, були також представники із Закарпаття.

Українська делегація домагалася визнання за українцями рівних прав і свобод поряд з іншими народами, прийняття до майбутньої слов’янської федерації і висловлювала прагнення закласти у Галичині основу для національного розвитку всіх українців імперії та забезпечити визнання національної ідентичності всієї української нації.

Позиція української делегації, підтримана іншими слов’янами, забезпечила й моральну перемогу – визнання польською делегацією справедливості її вимог. Свідченням цього стало укладання компромісної угоди між обома делегаціями 7 червня 1848 р., що гарантувала рівноправність представників усіх національностей і віровизнань у Галичині в адміністративній і освітній справах; створення спільної українсько-польської національної гвардії; єдиного сойму та органу виконавчої влади. Спірне питання про поділ Галичини на дві окремі провінції відкладалось до вирішення його соймом.

Участь у роботі Слов’янського з’їзду українських представників стала першою маніфестацією на міжнародному рівні незалежницьких прагнень відродженого українства, його непохитної волі до боротьби за політичні та національні права.

Українці продовжували відстоювати свої права й у австрійському парламенті, який був створений під тиском революційного руху. Парламент почав роботу 10 липня 1848 р. і пропрацював до березня 1849 р. На виборах українці домоглися обрання до рейхстагу 39 своїх представників (27 селян, 8 священиків, 3 з інтелігенції). Це характеризувало соціальний склад населення Галичини того часу Головними вимогами депутатів були:

  • Поділ Галичини на українську і польську частини;

  • Об’єднання всіх західноукраїнських земель у складі провінції Східна Галичина;

  • Проведення справедливої земельної реформи.

Найважливіше питання, яке було вирішено парламентом – скасування панщини. Всі інші вимоги за умов революційного спаду не задовольнили. У березні 1849 р. парламент було розпущено і відновлено абсолютизм.

book1


5. Повстанський рух на Буковині та в Закарпатті. Львівське збройне повстання 1848 р.

Революція 1848 р. мала відгук і на Буковині. Тут відбулися урочисті маніфестації, особливо у Чернівцях. В кінці березня була створена національна гвардія. Влітку 1848 р. селянські заворушення охопили увесь край. В серпні було оголошено про скасування панщини, але це не зупинило поширення селянського руху.

Але революційні сили в краї послаблювало те, що не існувало зв’язку між неукраїнськими (здебільшого) за своїм складом містами і українськими селами. Українські буковинці змогли провести в рейхстаг п’ять своїх депутатів, які діяли спільно з депутатами-українцями Галичини. Одним із них став Л.Кобилиця. Підтримуючи вимогу роз’єднання Галичини, буковинці наполягали на приєднанні свого краю до її української частини.

Дещо по-іншому розгорталися події в Закарпатті. Угорці, які прагнули незалежності і вважали ці землі своїми, заперечували права українців на хоч би обмежену культурно-національну автономію, насильницькі впроваджуючи в школах мадярську мову. Тому закарпатські українці не підтримали повстання угорців проти Австрії, що почалось у вересні 1848 р. Переконавшись, що повстанський уряд не цікавлять інтереси українців, закарпатські діячі висунули ідею автономії Закарпаття і об’єднання його з українською частиною Галичини. У «Зорі Галицькій» письменник О.Духнович опублікував статтю «Становище русинів в Угорщині», у якій стверджує, що лише об’єднавшись з Галичиною закарпатські українці доб’ються своєї мети. Австрійський уряд не погодився на об’єднання Закарпаття з Східною Галичиною. Лише дозволив відкрити декілька українських шкіл і відділення українських районів Угорщини в окремий Ужгородський округ. Згодом і ці поступки були ліквідовані.

Тим часом з літа 1848 р. сили контрреволюції в Австрії оговтались і перейшли в контрнаступ, прагнучи ліквідувати завойовані народами імперії демократичні свободи. Після придушення революційних виступів у Відні, загострилося становище у Львові. 1 листопада 1848 р. тут спалахнуло збройне повстання, внаслідок чого австрійський гарнізон був змушений залишити місто. Але артилерійський обстріл Львова австрійськими військами наступного дня, що спричинив значні руйнування, змусив повсталих капітулювати. В усій Галичині з 10 січня 1849 р. було оголошено воєнний стан.


Повстання селян на Буковині 1848 р.

В березні 1849 р. було розпущено австрійський парламент, потім скасовано конституцію і відновлено централізовану адміністративно-бюрократичну систему. Дійшла черга й до Головної руської ради, яка під тиском влади 1851 р. самоліквідувалася.

Почав придушуватись і селянський рух, який особливо активним був на Буковині, де в листопаді 1848 р. його очолив Л.Кобилиця. На повстання піднялися гірські села. Селяни захоплювали поміщицькі ліси і пасовиська, відмовлялися виконувати повинності. Лише у квітні 1850 р. повстання в краї було придушене, а його керівник був закатований у в’язниці, де й помер у жовтні 1851 р.

Хоча революція 1848-1849 рр. була придушена, її завоювання були духовною основою для подальшого розвитку національного руху.

1   2   3   4   5   6   7

Падобныя:

Тема розвиток сільського господарства та аграрних відносин у І половині ХІХ ст iconТема розвиток освіти та науки на українських землях
Тема традиційно-побутова культура та церковне життя в україні другої половини ХІХ ст

Тема розвиток сільського господарства та аграрних відносин у І половині ХІХ ст iconТема наддніпрянська укр аїна напередодні реформи 1861 року
Розділ модернізація українського суспільства в середині – у другій половині ХІХ століття

Тема розвиток сільського господарства та аграрних відносин у І половині ХІХ ст iconМетодичні рекомендації з дисципліни «Українська література» Відповідно до вимог програми з дисципліни „Українська література
Відповідно до вимог програми з дисципліни „Українська література” студенти вивчають оглядово тему: „Розвиток драматургії І театру...

Тема розвиток сільського господарства та аграрних відносин у І половині ХІХ ст iconОбласна відеоселекторна нарада
...

Тема розвиток сільського господарства та аграрних відносин у І половині ХІХ ст iconПрограма розвитку та промислового освоєння
Рівненщини мінеральними ресурсами та інноваційними проектами щодо їх використання. Розроблено план дій, спрямованих на задоволення...

Тема розвиток сільського господарства та аграрних відносин у І половині ХІХ ст iconЕкологічна проблема як наслідок економічної діяльності
Хімізація сільського господарства породила проблеми, пов'язані з адаптацією бур'янів І сільськогосподарських шкідників до певних...

Тема розвиток сільського господарства та аграрних відносин у І половині ХІХ ст iconВ. Г. Боронос Методологічні засади управління
З. О. Луцишин – доктор економічних наук, професор кафедри світового господарства І міжнародних відносин Київського національного...

Тема розвиток сільського господарства та аграрних відносин у І половині ХІХ ст iconЕпохи в історії Японії
Введеннясільського господарства(рисові культури) викликало розвиток соціальної ієрархії, І сотні маленькихплемен почалипоєднуватисяв...

Тема розвиток сільського господарства та аграрних відносин у І половині ХІХ ст iconМета, предмет, підстава та терміни Мета та предмет стаття 1
Стаття 2 – (1) Ця інструкція підготована відповідно до Закону про захист сільського господарства та сільськогосподарський карантин...

Тема розвиток сільського господарства та аграрних відносин у І половині ХІХ ст iconУрок роздум. Тема уроку: Ембріональний розвиток людини. Функції плаценти
Освітня: продовжити формувати знання учнів про ембріональний розвиток організмів на прикладі розвитку людини; розкрити особливості...

Размесціце кнопку на сваім сайце:
be.convdocs.org


База данных защищена авторским правом ©be.convdocs.org 2012
звярнуцца да адміністрацыі
be.convdocs.org
Галоўная старонка