Відкрита виховна година: «афганськими дорогами…»




НазваВідкрита виховна година: «афганськими дорогами…»
Дата канвертавання10.11.2012
Памер199.36 Kb.
ТыпДокументы
Вернісаж позакласних заходів

ВІДКРИТА ВИХОВНА ГОДИНА: «АФГАНСЬКИМИ ДОРОГАМИ…»

МЕТА: ознайомити учнів із передумовами афганської війни; через поезію і пісню донести до їх сердець головну думку: війна – це безумство, невиправдана жорстокість; виховувати в учнів почуття патріотизму, вміння співпереживати; ОБЛАДНАННЯ: географічна карта, кольорові ілюстрації, виставка книг, фотографії учасників війни, загиблих земляків, записи пісень, вирізки з газет.

ХІД ЗАНЯТТЯ. Викладач. Дорогі учні! 15 лютого відзначають скорботний День пам’яті воїнів-афганців. Сьогодні ми з вами поговоримо про героїв цієї страшної війни. Мені дуже хочеться , щоб поезії, пісні, розповіді, спогади, вистраждані в Афганістані і про Афганістан, проникли у ваші юні серця, і ви зрозуміли, що найстрашніше і найбезглуздіше у світі – це війна. Ми повинні пам’ятати тих, хто недожив, недоспівав, недокохав і тих, хто цю війну пережив. Що ми знаємо про афганську війну? Можна розповісти про ту страшну, неоголошену війну, що розтяглась на довгих 10 років, мовою цифр. Будь-яка війна у цифрах – це страшно і моторошно. 15 лютого 1989 року, ступаючи із сином по мосту через Аму-Дар’ю, генерал Громов символізував цим переходом закінчення для радянських військових афганської війни. Для кожного з-понад 600 тис. тих, хто служив у Афгані , вона була і залишається «своєю». Для тих, хто не повернувся : 9511 убитих у боях, 2386 померлих від ран, 817 – від хвороб, 1739 тих, чиї життя забрали аварії і катастрофи. І для живих. Ми повинні розуміти трагізм участі в афганській війні тоді ще радянських людей, бо через Афганістан пройшло їх з України понад 160 тис. У цій війні загинуло понад 15 тис. наших солдатів, 35 тис. було поранено, тисячі потрапили в полон. Особисто для мене ця війна стала усвідомленням того, що гинуло моє покоління, народжене в 60-тих. Що ж то за країна, що завдала нам стільки болю, горя, смутку? Учень 1. Афганістан – держава, розташована в Південно-Східній Азії, де проживає 17 млн. людей, з яких 8 млн. – афганці, а решта – таджики, туркмени, узбеки, хазарейці. До середини 70-х рр.. це була одна з найвідсталіших країн світу. Афганістан – це 70 % гірської місцевості з бідною рослинністю, гірський хребет Гіндукуш з висотою гір до 7-8 тис. метрів. 86 тис. людей, що проживають в аулах у злиденному становищі. Близько 3 млн. людей ведуть кочовий спосіб життя. Для тих часів характерні страшенна бідність, відсутність елементарної медичної допомоги, масова неписемність серед населення, особливо серед жінок та дітей, висока смертність. Учень 2. У квітні 1978 року афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя, скинув монарха і проголосив Афганістан республікою. Учень 3. Нова влада взяла курс на соціалізм . Було видано закони про ліквідацію лихварської заборгованості, про скасування калиму при одруженні, про наділення селян землею, яка раніше була власністю поміщиків. Було запроваджено початкову освіту, надано право афганським жінкам зняти паранджу. Учень 4. У мусульман такі закони були приречені на провал, бо суперечили нормам ісламу. Племінні та етнічні вожді не визнавали нового уряду. Почали формуватися загони «маджахетів» ( «борців за віру»). У країні спалахнула громадянська війна. Учень 5. Щоб зрозуміти трагізм афганської війни, потрібно хоч трохи знати про її передумови. Поставити усе на свої місця можна лише зараз, коли доступнішою стає засекречена інформація. 27 грудня 1979 року було введено десантні частини радянських військ у Баграм, Кабул та інші великі міста. Пік бойових дій припав на 1984-1985рр. Викладач. Наших солдат запевняли, що вони виконують інтернаціональний обов’язок, тобто захищають братній народ. Учень 6. Брудна, підступна війна… За що, за які ідеали, за чию Батьківщину, в імя якої мети загинули десятки тисяч юнаків? Ті, що демобілізували хлопців, виконуючи секретні вказівки, потім казали: «Ми вас туди не направляли». Тоді хто? Брежнєв, Андропов чи інші компартійні вожді?.. Так, вони. Учень 7. А для тих, переважно селянських і робітничих дітей, які справді вважали, що виконують священний інтернаціональний обов’язок , для них, що росли у країні черг, Афганістан – це черга за вінками з хвої. Хто останній за смертю? Викладач. Ой сини, сини, наші соколи, хіба для смерті народили вас матері? Вони вас плекали з крихіток, щоб ви жили, працювали, кохали, а не поверталися до рідної домівки обпаленими війною лелеками чи лише осінніми зорепадами нагадували про своє існування… Саме про це йдеться у вірші-спогаді, учасника бойових дій Івана Грицаковича з м. Іршава, «І заплаче гірко мати…» Учень 8. Підйом! Тривога! І уже Зависла в небі «люстра». Намацав флягу. Фляга є. А у ній пусто. Давай, братішка, півковтка. Бо в горлі пересохло А душмани влучно б’ють, Бодай- би здохли! Вставай, земляче, Підведись. На мене, друже, Обіпрись. Я донесу тебе Вже зараз, зараз Через мить «Вертушка» наша полетить. Згадаймо, брате, Ті Карпати, Де вдома нас чекає мати, Тебе й мене, Вставай, солдате, Не здавай! Вже зараз, зараз Через мить… - Нема кому вставати І у Карпатах Заплаче гірко мати. Викладач . Гинули не тільки українські юнаки, а й хлопці з усього Радянського Союзу, які потрапили на службу в Афганістан, гинули й афганці. Учень 9. Будь же проклята доба, Коли в ранах конають солдати, А комусь на пагони Кидають криваві зірки. Учень 10. І не тільки синів у матерів забирала війна. Забирала й батьків у дітей. Діти чекали батьків, бо матері їм обіцяли, що вони повернуться додому. Викладач. Не повернувся чиїсь батько, не поверта чиїсь син, але рідні продовжують чекати. Особливо чекає мама. І пише синові листи. Учень11. Посміхнувся поштар винувато, Що сказати мені – він не знає. Не приніс знов листа від солдата, Адже знає, що я так чекаю. Ти пиши мені, синку, частіше, Хай дорослий, - мені ти дитина, Повертайся додому скоріше, Дорогенький, хороший мій сину. Мені часто ти снишся ночами, А прокинусь – тебе вже не бачу. Подивлюсь на портрет твій і часто, Щоб ніхто не помітив я плачу. Знаєш, сину, мені 38, Я бадьора, зовсім не хворію. Все гаразд у нас удома, та тільки Я чомусь, мій хороший, сивію. Я думками , синочку, з тобою, Ти пиши, щоб душа не боліла, Щоб діждалась тебе молодою І чорнява була , а не біла. ( Звучить пісня «Афганістан). Викладач. Дорогою ціною розплачувалися наші юнаки за ту війну – ціною життя. І понесли чорні птахи смерті похоронки в Україну, не оминули й нашого краю. 53 юнаки нашого району виконували інтернаціональні обов’язки. Хлопці повертались додому, але не всі. (Викладач згадує учасників бойових дій Іршавського району , та називає імена загиблих) Пам'ять про мертвих ушановують хвилиною мовчання. Ніхто не рахував, скільки років довелося б нам мовчати, коли б так пом’янули кожного вбитого. Помовчимо хоча б хвилину. За всіх. Страшна смерть будь-якої людини.(Хвилина мовчання). А зараз послухайте вірш «Батькові –афганцю», який написала учениця Іршавської ЗОШ Наталія Ковач. Учень 12. Мій батько був там, На війні, Що він пережив - Нам не знати, Нам інколи навіть Страшно питати. У снах він бачить Як кишлак горить, Його сива голова постійно болить. Він бачить як його друзі У бій ідуть, Як помирають І вічно живуть. І житимуть вічно… Їх, певне, багато Таких як мій тато… Учень 13. Іменем жінки, що овдовіла, іменем матері, що з печалі сивіла, Іменем сина, що батька не знав. Іменем батька, що в січі смертельній упав, Я проклинаю війну жорстоку, вона відібрала у людства спокій. Іменем тих, хто в колисці сьогодні, іменем тих, хто над краєм безодні, Іменем ще ненароджених, сном немовлят стривожених Кличу з війною вийти на бій, мир відстояти Землі голубій! Викладач. Боляче, коли у мирний час помирають колишні воїни, які пережили страхіття війни. Вижили там, а зараз життя до них немилосердне. І як ми з вами можемо спокійно спати, коли неспокійно у світі. Коли тривають війни, коли гинуть діти? Воїни-афганці…Ми називаємо цю війну помилковою. Ми розумні «заднім числом». Можна переосмислити все, але є вічні моральні цінності, які не підвладні часу. Понад 65 років тому було покладено край фашизму. Діди наші думали, що та війна – остання. Вони не знали, що їх онуків також називатимуть ветеранами. Давайте ж і ми з вами будемо пам’ятати ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну і для кого вона й досі триває: у снах, у спогадах… Вони цього заслуговують. Нехай же наша виховна година не закінчується після дзвінка. Прийдіть додому , розкажіть про почуте, своїм батькам, сусідам, однокласникам, бо це повинен знати кожен, бо про це повинні пам’ятати всі!. ( Звучить пісня «Дороги»).




ТИХ ДНІВ НЕ ЗМОВКНЕ СЛАВА...

Великий збір ліцею до Дня перемоги




Хід свята

(Звучать фанфари.)

Ведучий. Доброго дня, шановні гості!

Ведуча. Доброго дня, дорогі друзі!

Ведучий. На внесення Державного прапора стоя­ти струнко! Прапор внести!

(Звучить марш. Внесення прапорів. Звучить Гімн України.)

Ведуча. Є славні, світлі і величні дати,

І поміж ними, безумовно, ця!

Вона до нас прийшла ще раз І звеселила душі і серця.

Ведучий. Шановні друзі! Щороку 9 травня ми відзначаємо День перемоги . Є віхи історії, яким ніколи не згаснути. Минають роки, відлітають у вічність. Чим далі віддаляє нас невблаганний час від подій Другої світової війни, тим вагомішим постає перед сучасниками без­смертний подвиг покоління, яке розгромило фашизм.

Ведуча. Мине 80 і 100, і безліч років, але вдячні нащадки щороку пригадуватимуть і передаватимуть іншим сторінки нашої славної іс­торії, трагічні й незабутні.

Ведуча. Слово надається директору ліцею.

(Виступ.)

Ведучий, Уже давно відійшли в минуле бої Другої світової війни. Але ці страшні роки назавжди залишаться в серцях тих, хто пережив їх. Ведуча. Ми вітаємо вас, шановні ветерани Другої світової.

Ведучий. Сьогодні на великий збір ліцею завітали почесні гості.

(Представлення гостей.)

Ведуча. Ми раді й щасливі вітати гостей.

Уклін від дорослих, уклін від учнів.

Просимо до слова.

(Виступи, вручення квітів.)

Ведучий. Шлях до травня лежав крізь роки,

Був политий кров'ю ран і слізьми.

65 минуло з весни,

Як вертались додому з війни.

Учень 1. Шановні ветерани! Час уже давно згладив шрами землі, зарівняв окопи і ями від бомб, мін і снарядів. Але ті 1418 днів і ночей пролягли через ваші серця і долі, через вашу моло­дість, обпалену полум'ям, затьмарену гіркотою втрат і овіяну славою.

Учень 2. Ми віддаємо данину пам'яті й любові визволителям рідної землі. Земний уклін і безмежна шана вам, колишнім вої­нам, за все, що довелося пережити, винести і звершити.

Учень 3. 65-ту перемогу відзначаєм нині,

На скронях ветеранів срібний іній сивини.

Ви подвигом прославили Вкраїну,

Уклін вам, дорогі ветерани війни!

Ведуча. Вічне полум'я в серці горить,

Вічна пам'ять зірками зорить.

Не забуто загиблих в боях —

Подвиг їх зберігає земля.

(Пісня «Голос сина».)

Ведучий. Давно мовчать гармати жерла,

Гарячі кулі відсвистали,

Та слава тих років не вмерла,

Вона зійшла на п'єдестали!

Ведуча. Народжена в смертельнім герці, Живе у бронзі і граніті,

Живе у кожнім чеснім серці,

Лунає скрізь по білім світі.

Ведучий. Сьогодні, в цей урочистий день, ми запалюємо поми­нальні свічки за тих, кого в сорок п'ятому не дочекалися матері, дру­жини, діти. Вічна їм пам'ять.

(Запалюють свічки.)

Ведуча. Вони у битві чесно полягли —

А іншого ні вибору, ні змоги.

Вони загинули. Але перемогли,

Бо віддали життя для перемоги.

Ведучий. За ниви хлібні й ранки солов'їні,

За вітру шум і лагідні світання

Усіх загиблих пошануймо нині

Скорботною хвилиною мовчання.

(Хвилина мовчання. Метроном. )

Ведуча. Вічна шана полеглим героям!

Ведучий. Вічна шана всім, хто відстояв мир на землі!

Ведуча. Вічна шана всім, хто здобув Перемогу!

Ведучі (разом). Вічна шана!

Ведучий. Я до них покладу найкрасивіші квіти землі,

І холодний граніт обігрію своїми руками.

Пролітають роки, як у небі ключі журавлів,

І все менше стає ветеранів з роками.

Пісня «Фронтовий вальс».) Ведуча. Давнє горе ще й як болить,

Дуже ниють і давні рани.

Ветерани! Живіть! Живіть!

Не лишайте нас, ветерани!

Учень 1.. Весна така, аж серце завмирає!

Земля квітує та звучать пісні.

І Свято перемоги йде по краю —

Найкраще наше свято навесні!

Учень 2. Перемога — це радості мить,

Що триває вже більш півстоліття.

Перемога для нас зберегла рідну землю в часи лихоліття. Учень 3. Тож хай живеться людям на землі. І хай не буде війн у ріднім краї, і вічна слава, воїне, тобі! В цей день весь світ тебе вітає!

(Учні виконують пісню «День перемоги».)

Ведучі (разом). З Днем перемоги!

Ведучий. Ліцей на винесенні Державного пра­пору стояти струнко! Прапор винести!

(Звучить марш. .)

Ведуча. Великий збір ліцею , присвячений 65-й річниці Перемо­ги, завершено.






Виховна година на тему : «Трагічні сторінки історії» У класі букет червоних гвоздик на столі, перев’язаних червоною стрічкою. На кожній парті запалена свічка. На дошці або на папері у вигляді гасел написані слова.

«Жить станет лучше, жить станет веселее"

И.В.Ставян.

"... А онде під тином опухла дитина голоднеє мре „

Т.Г. Шевченко.

Викладач звертає увагу на ці слова, що належать людям антиподам, доб­-
ре відомим в історії. Геніальний поет-гуманіст Т.Г. Шевченко правдиво розкривав усю трагічність людського життя за кріпацтва . Проте ці рядки виявились проро­чими для нашого часу. У "розквіті" соціалістичного будівництва в країні, тиран Сталін проголосив це гасло тоді, коли привид голоду вже навис над українським народом.

Година починається вступним словом викладача.

ВИКЛАДАЧ: Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не повинні забувати тяжких її сторінок. На цей урок ми прийшли з свічками, як до храму. Хай же вся група наша стане храмом духовності, кабінет храмом па­м'яті. /Учні запалюють свічки/.

УЧЕНЬ: Важко навіть через півстоліття ступати болючими стежками страшної трагедії, яка сталася на благословенній землі квітучого українського краю. Досі не віриться, що тут - у житниці України - раптово зник хліб, люди залишилися без зернини, і це в урожайний 1932 рік. Пухли старі і малі вимирали роди і села. Смерть чигала по полях, по шляхах, в хатах. Здавалося, кістлява рука вдень і вночі не випускає своєї кри­вавої коси. 1933 рік. Найчорніший час в історії України. У світі ще не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав на долю однієї з найродючіших і найблагородніших країни.

1-й УЧЕНЬ: читає вірш М, Будлянського "Весна",

Цей сніг, як сон, прийшов-розтав. Здимить і хмару перейде ... Весна.

Село лежить в тумані. Голодний рік. Голодний день. Іде - не йде, повзе по мертвих, й хвилини бога - хоч повзе,

Весняний дух живий - не спертий до сонця зводить все живе.

Й воно і молиться, і плаче, й радіє сонце і вода,

Якби він знав, коли й побачив - сини ростуть на лободі.

Сини Радянської держави. Та знає вождь, усе він знав ...

У вус всміхається лукаво: В Москві весна. Його весна! 2-й УЧЕНЬ: В селі весна повзе на ліктях, повзе по мертвих і живих. В долоні сонце ловлять діти, що дзвінко капає із стріх І п'ють опухлими вустами: оту живицю молоду

їм жить і жить, та над полями знов ворон каркає біду. Забрали тих, хто із комори пашню останню вимітав, Хто не активним був учора, сьогодні ворогом ставав. Голодний рік. Жорстокий світе, дай хоч надію на життя. Весна, і сонце ловлять діти, що дзвінко капає із стріх,

/Проектуються фотоілюстрації тих літ/.

ВИКЛАДАЧ: Це був не голод, а зумисне підготовлений голодомор. Розглянемо його причини. На січневому 1933 року об'єднаному Пленумі ЦК і ЦК ВПБ Сталін, говорячи про підсумки першої п'ятирічки заявив: "Ми безперечно досягли того, що матеріальне становище робітників і се­лян поліпшується у нас з року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба що тільки запеклі вороги Радянської влади".

Після цього твердження мало хто міг наважитися висловити іншу точку зору. Але становище в країні було катастрофічним. Ще в жовтні 1932 року партійно-державна верхівка прийняла холоднокров­не рішення: вийти з кризи шляхом конфіскації запасів зерна у хлібовиробній галузі. За кілька місяців надзвичайні комісії під керівниц­твом найближчих співробітників Генсека - Кагановича, Молотова, Постищева викачали з селян внутрішні фонди - продовольчий, фу­ражний, насіннєвий.

Представники місцевої влади організували у селян спеціаль­ні бригади, які викликали майже по одному всіх селян, вимагали не­гайно відвезти на станцію мішок зерна. Відпускали тільки після того, як селянин погоджувався. За не здачу зерна позбавляли волі на 10 ро­ків. Це була не хлібоздача, а розбій. Деякі селяни-бідняки накладали на себе руки.

Архівні документи і газети свідчать, що в усіх місцевостях України, крім прикордонних, були поділені подвірні обшуки з конфіс­кацією всіх запасів їжі, заготовлених людьми до нового врожаю. Це було карою за нібито куркульський саботаж хлібозаготівель. Фактич­но це була дія свідомо спрямована на фізичне винищення селянства. Смерть косила людей аж до літа 1933 року.

На основі перепису, архівних та зарубіжних відомостей мож­на припустити, що в нашій республіці померло від голоду 5,5 - 6 млн. чол. Трагедія українського народу - наслідок людиноненависницької політики сталінського режиму.

УЧЕНЬ: Наприкінці зими 1933 року голодна Україна набула велетенських роз­мірів. Люди в селах їли мишей, щурів і горобців, траву, кісткове бо­рошно і кору дерев. Намагаючись урятуватись, тисячі селян ішли в міста, де навесні скасували хлібні карточки і можна було купити хліб. Проте сільським жителям хліб не продавали. Дороги, що вели до міст, були блоковані, проте тисячі селян усе ж пробиралися туди, та, не знаходячи порятунку, вмирали прямо на вулицях. Намагаючись вря­тувати від голодної смерті дітей, селяни везли їх до міст і залишали в установах, лікарнях, на вулицях. Доведені до відчаю люди їли жаб, трупи коней, що загинули від сапу, вбивали і їли один одного, викопу­вали мертвих і теж їли.

ВИКЛАДАЧ: Чорним смерчем пройшов голод і по нашій області. Про це розкажуть наші виступаючі.

УЧЕНЬ: Старі люди розповідають, що п'ять голодних студентів залізли в їдальню і об’їлися солоними огірками. Троє з них померли на місці, а двоє померли на вулиці, які вилізли через вікно.

ВИКЛАДАЧ: А хлібозаготівля не припинялася. Селяни ховали залишки зерна в дитячі іграшки, печі , але "буксирні бригади" знаходили майже все.

УЧЕНЬ: Згадує старий житель с. Білки. За весну 1933 року в селі пройшло 4 хлібозаготовки. Коли черговий раз прийшли до нас у хату мати розси­пала зерно по печі накрила нас рядном, а малих дітей поклала спати. Але коли бригада увірвалася в хату, діти перелякалися повтікали, а зерно знайшли.

УЧЕНЬ: Напівголодна і майже безхлібна зима 1932 - 1933 року вкрай ослаби­ла село і місто. Люди ходили по вулицях як тіні і просили щось поїс­ти. Були серед них і матері з немовлятами. УЧЕНЬ: Тиждень терпів я від голоду муки, плакав, ходив, простягаючи руки. Врешті й ходити уже я не міг, ледве дійшов і упав на поріг. Встав би підвівся та : зрадили сили, плакали діти, баби голосили. Федір, мій син, на лежанці лежав, звісно каліка, терпів і мовчав. Вранці на другий день, зирк, аж у руки хтось мені суне кавалок макухи. Хто це? Це ти мій сусіде, Петре? Бог хай віддячить тобі за добро. Слина пішла, затрусилися руки. Боженьку милий, кавалок макухи. Де ти? Пішов вже. Аж нагло онук вихопив в мене кавалок із рук. Хотів я схопитись, по­бігти, догнати, вирвати з рота, навколішки стати.... Вже я підвожусь і падаю знов ... встав непритомний ... прокинувся - кров. Мабуть забив­ся .... Вже близько до краю, крутиться все навкруги, помираю. В кого б спитати, чи з'їв хоч онук? Може і в нього хтось вирвав із рук? ВИКЛАДАЧ: У селах навесні 1933 року почалося людоїдство. Зареєстровано на Україні 10 тисяч судів над людоїдами.

УЧЕНЬ: Із спогадів жительки м. Чернігова, У 1933 році мене направили на практику в Рипкінську лікарню. Завідуючий лікарнею наказав усім, хто звертається з проханням видати довідку про смерть родичів впи­сати в них, що смерть сталася від гострої сердечної недостатності. Кілька разів за такими довідками в лікарню зверталася багатодітна матір. А одного разу міліціонер привів до нас дівчину 18 років і приніс всі довідки, які видавали матері. З'ясувалося, що ця дівчина та її мати вбили і з'їли всіх молодших дітей, а потім збожеволіла від голоду дівчина, і вбила матір, а коли її варила, сусіди заявили в міліцію, що з хати чути запах вареного м'яса,

ВИКЛАДАЧ: Народ страждав, стерпів люту наругу своїх катів, але в його пам’яті живе і донині прокляття тих, хто збиткувався над його долею і жит­тям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі крово­точать роз'ятрені серця, болить душа, що звідала горе до краю. Не всі очевидці голодомору мають сміливість і силу сповістити й сьогодні правду. А треба розповідати, щоб ми знали, щоб більше не повторило­ся таке. Як ніде, може, стогне від трупів українська земля. Від кісток похованих без трун, напівживих. Від зойків. Жоден убивця не пови­нен знайти місця ні на цьому, ні на тому світі.

УЧЕНЬ: Зараз створюється книга-меморіал: "33-й-голод". Важко твориться ця книга, бо вона з болем людської душі і складається із свідчень очевид­ців. Ось спогади, що надійшли з Житомирщини.

УЧЕНЬ: У голодному 1933-му році ходила в школу. Коли мене прийняли в жовте­нята, я дивилася на портрет Сталіна, який тримав свою Світланку на руках. Як ми раділи цьому знімкові і думали, що це ж наша рідна лю­дина. А що вона зробила з нами? Померли з голоду мама й тато, брат, сестра, я не ворушилася. Приїхала підвода за трупами і їздовий ска­зав: «Щоб завтра не приїжджати, бо однаково вона вмре". Та вкинули і мене в яму. Але йшов сусід конюх, глянув, витяг мене і заб­рав до себе. І от я ще живу.

ВИКЛАДАЧ: Шановні присутні і учні. Хвилиною мовчання вшануємо тих жертв сталінського голодомору, що забрав життя мільйонів людей. /Звучить запис "Вічная пам'ять»/.

УЧЕНЬ: Нещодавно поблизу Лубен вивершували українці Курган Скорботи, на вічну пам'ять землякам своїм, які залишили життя земне у пекель­них муках.

УЧЕНЬ: Не було на тому полі ні чинних промов, ні гучних музик, ні квар­ти з горілкою. А був тільки хліб і вода. Черствий хліб, який люди при­несли з собою та жменьку землі кожен затис у руці. Не було на тім полі піднятих знамен біля кургану, бо убієнні не полягли у борні, а знищені страшним голодомором 1933 року. Не було на тому полі жод­ного підневільного. Кожен прийшов за покликом землі-матері, яка сховала чи то батька, чи то сестру, чи ще когось із рідних прибулого. А на горі Хрест здійнявся - символ розп'ятого українського народу

Височезний Хрест. Здається достав неба, вічності і Бога!


Я тобі дарую пісню , моя земле барвінкова !..

Музично – поетична композиція.


Хід свята.

Викладач. Сьогодні наша держава святкує День Соборності українських земель. 22 січня 1919 року представники двох суверенних держав – УНР та ЗУНР – у Києві на майдані біля Софійського собору проголосили Акт злуки. Українці заявили всьому світу про своє право жити в єдиній незалежній державі . Однак виборювати це право довелося ще не одному поколінню патріотів. Шлях до незалежності , соборності, наш народ пройшов гідно. Сьогодні набирає сили , утверджується молода держава Україна . Вам, юні друзі, розбудовувати і зміцнювати її. ( Звучить пісня «Україно , любов моя», муз. І. Шамо, сл. Д. Луценка.) Ведучий 1. Український народ має давню історію . Він був творцем майбутньої середньовічної держави – Київської Русі, яка посіла гідне місце у світовій історії . Ведучий 2. Олег Віщий, Ольга Мудра, Святослав Хоробрий, Володимир Великий, Ярослав Мудрий уславили рідну землю в віках. Читець 1. Любіть Україну , як сонце любіть, Як вітер, і трави , і води…. В годину щасливу і в радості мить, Любіть у годину негоди. Любіть Україну у сні й наяву, Вишневу свою Україну, Красу її вічно живу і нову, І мову її солов’їну . Без неї ніщо ми , як порох і дим, Розвіяний в полі вітрами… Любіть Україну всім серцем своїм І всіми своїми ділами. Любіть у труді, у коханні, в бою, Як пісню, що лине зорею… Всім серцем любіть Україну свою - І вічні ми будемо з нею! Читець 2. Серед слов΄янської рівнини, Межи Сибіром і хребтом Карпатських гір – крутим хребтом- Пливе під сонцем Україна : Лице в зеніт. Коса в цвітінь. Рожеві руки в моря синь. Заквітчана, усміхнена І мрійна над усіх вона. Земля Олегових героїв. Земля Буй-Тура смілих воїв. Край волелюбів , край мужів пренепокірних… Ведучий 1. На жаль, подальша доля нашого народу склалася трагічно. Землі України були загарбані сусідами і протягом багатьох століть перебували у складі різних держав. Читець 3. Розділили Україну на дрібні шматки. Погоріли тихі села, висхли ті садки… Потекла по Україні морем кров борців… Розділили Україну поміж ворогів. На Говерлі на високій з болю хтось завмер, А на галицьких долинах застогнав Дністер… Гей, ви, ниви буковинські , вас румун посів… Розділили Україну поміж ворогів. Надходили чорні хмари тих страшних думок: Земле рідна , де ж подінеш ти своїх діток? Бо грабіжники напали із усіх боків, Розділили Україну поміж ворогів. Геть, думки, думки страшнії, не давіть мій ум!.. У Карпатах тихо-тихо… у Карпатах сум. Тільки вітрик мені в вухо листям шелестів: «Розділили Україну поміж ворогів». Але вона встане, встане, бо народ живе! Вже недовгий час страждання й воля оживе! ( В. Гренджа-Донський ) Ведучий 2. В розшматованій , загарбаній сусідніми державами Україні, народ зазнавав тяжкого гноблення, утисків. Читець 4. Наш край – в ярмі владик чужих ! З-над нас їх меч , і клеймо їх Лежить над нашими устами . У них в руках – наш труд, наш сон, Їх глузд, їх воля – наш закон. (М. Філянський). Ведучий 1. Тривале перебування в неволі не зламало волю народу , не вбило надію на незалежність країни, на щасливе майбуття. Читець 4. Для всіх ти мертва і смішна, для всіх ти бідна і нещасна, Моя Україно прекрасна, пісень і волі сторона. Поглянь : народ твій – раб з рабів, Чужими й рідними забутий, Гниє віки в недолі лютій і віру в долю загубив. О, дух України! Орел! Дух вільний, смішний і високий, Злети , стурбуй цей мертвий спокій І влий життя з джерел своїх. Мовчиш? Заснув. Ганебно спи… Ні, певно ти поліг в курганах, Бо ти не міг би буть в кайданах , Як ці невільники раби… Ти дужий в вольності своїй, розніс би хмари і тумани, Розбив би всіх неволь кайдани, розбив би ,чуєш, краю мій? ( Олександр Олесь ). Ведучий 2. Наш народ був сповнений рішучості боротися за свободу за право бути господарем на рідній землі. Читець 1. Не на те родились ми , щоб в неволі жити , Щоб судилось дітям рабство та ярмо. Ми на посміх світу не потерпим гніту, Ми на глум свободу нашу не дамо. Не одного сина вражі катували, Не один звитяжець потрапляв на гак. Не забув підступні зрадницькі навали Вірний щирій дружбі вславлений козак. Ведучий 1. Боротьба за волю, незалежність , соборність українських земель була тривалою і нелегкою. Цій благородній справі присвятили своє життя багато кращих синів та дочок нашого народу . Імена найвидатніших із них народна пам'ять зберегла у віках. ( Учні виконують українську народну пісню «Ой на горі та й женці жнуть» ).

Ведучий 2. Самійло Кішка, Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Тарас Шевченко, Михайло Грушевський та багато інших сенсом свого життя вважали справу боротьби за кращу долю Батьківщини. Для нас вони є прикладом сумлінного служіння своєму народові. Читець 2. ( Вірш О. Стефанович «Вічна слава» ). Ведучий 1. У новітню добу своєї історії український народ увійшов без власної держави й територіальної цілісності. Україна була поділена між двома сусідніми імперіями – Російською та Австро-Угорською. Ведучий 2. У вирі Першої світової війни розгорнулася Українська національно-демократична революція , утворилися українські держави: на землях, що входили до Австро-Угорщини , - ЗУНР, а на підросійських територіях – УНР. Але виникнення української державності суперечило інтересам імперіалістичних держав і цілих союзів . Більшовики прагнули включити Україну до «світової Країни Рад». Антанта допомагала білогвардійцям у війні за збереження «єдиної неділимої Росії» та підтримувала експансію Польщі на західноукраїнських землях. Прагнучи відстояти право українського народу на незалежність , захистити її територію від зазіхань сусідніх держав та втілити в життя вікове прагнення українського народу до державної єдності , уряд ЗУНР ініціював об΄єднання з УНР . Проголошення злуки було призначено на 22 січня 1919 року . Ведучий 1. 22 січня 1919 року було проголошено всенародним державним святом . День видався погідним, був легкий мороз. Київ прикрашали національні синьо-жовті прапори , герби. Головні урочистості проголошення злуки відбувались на Софійській площі. О 12 годині розпочалась урочиста церемонія проголошення Акту злуки. Член директорії Ф. Швець зачитав Універсал Директорії. «… Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України – Галичина, Буковина, Закарпаття й Наддніпрянська Україна.» Ведучий 2. 23 січня 1919 року Акт злуки було затверджено вищим законодавчим органом – Трудовим конгресом України. Проте фактичного державного об΄єднання не відбулося . Українські війська зазнали катастрофічних поразок на заході від Польщі, на сході від «білих» та «червоних». Польща окупувала західноукраїнські землі. У Наддніпрянщині встановився більшовицький режим . Румунія загарбала Північну Буковину . Закарпаття рішенням Антанти передали Чехословаччині. Возз’єднання українських земель було відсунуто на кілька десятиліть . Попереду чекали тяжкі випробування. Народ їх витримав , у поневіряннях зберіг національну свідомість і гідність. Ведучий 1. Возз’єднання українських земель стало реальністю в середині ХХ ст. Воно відбулось в результаті реалізації таємного протоколу про розподіл сфер впливу в Європі до радянсько-німецького договору від 23 серпня 1939року та внаслідок Другої світової війни. Ведучий 2. 24 серпня 1919 року Україна стала незалежною . Сьогодні, у час національного відродження, зміцнення суверенітету та незалежності ми низько вклоняємося багатьом поколінням патріотів, що протягом століть виборювали незалежність та єдність Батьківщини. Ми прагнемо наслідувати їх приклад , бути гідними синами свого народу , гаряче любити рідну Україну. ( Звучить пісня «Україні» , сл. Багрійчука , муз. А. Москальчука ).


Читець 3. Я всім серцем люблю Україну свою І живу для неї щоднини . Склали голови предки мої у бою За майбутнє моє, за волю України. Читець 4. А сьогодні щасливий , омріяний час - Воля є ! Незалежна країна! Це батьки здобули незалежність для нас, Щоб цвіла дорога Україна. Читець 1. Україно моя, матір вічно земна Українського роду людського, Не один уже рік сяє зірка ясна. Хай же сяє для щастя земного! Читець 2. Незалежність і воля тепер є у нас. Працювати ще треба невпинно. Ми у праці здобудемо щастя своє, Бо ми любим тебе, Україно! Викладач. Наша незалежна держава ще дуже молода. Вона зробила лише перші кроки у своєму житті . Україна з надією дивиться в завтрашній день , чекає на вас, майбутніх господарів життя. Ви потрібні їй – мудрі, умілі, дбайливі й людяні. Україна – наш спільний дім . Тож маємо дбати всі, щоб були в ній добробут і лад, мир та злагода, щоб наша держава посіла гідне місце у світовій спільноті.


Дадаць дакумент у свой блог ці на сайт

Падобныя:

Відкрита виховна година: «афганськими дорогами…» iconВиховна година на тему
Мета. Ознайомити учнів із славними тра диціями українського війська, що бере початок ще з часів Київської Русі та Запорозької Січі,...

Відкрита виховна година: «афганськими дорогами…» iconВиховна година на тему
Осінь – це дуже гарна пора року. В народі кажуть: «Прийшла золота осінь». Вона одягла природу, всі рослини в жовтий, золотий, коричневий,...

Відкрита виховна година: «афганськими дорогами…» iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни ужгородське вище комерційне училище кнтеу виховна година
Мета: ознайомити учнів з легендами рідного краю; розвивати мовну культуру учнів; виховувати любов до рідного краю, бажання зберегти...

Відкрита виховна година: «афганськими дорогами…» iconCurriculum vitae
Средно училиште гимназија,,Јосип Броз Тито” од I–iii трета година, IV година и дипломирање во “shape american High School” во Монс,...

Відкрита виховна година: «афганськими дорогами…» iconФорма стоимости Перечень работ по установке запрещающих дорожных знаков в местах пересечения трубопроводов ОАО «Самаранефтегаз» с автомобильными дорогами 1,2,3 категории Самарской области по лоту №уэт-28 «Установка запрещающих знаков в местах пересечения трубопроводов с автомобильными дорогами»
По лоту №уэт-28 «Установка запрещающих знаков в местах пересечения трубопроводов с автомобильными дорогами»

Відкрита виховна година: «афганськими дорогами…» iconИзвещение о проведении запроса котировок
Государственное учреждение «Управление автомобильными дорогами Удмуртской Республики» настоящим приглашает заинтересованные лица...

Відкрита виховна година: «афганськими дорогами…» iconДоклад за изпълнение на дейностите през 2007 година
КР, съгласно които Дружеството се задължава да изготвя, публикува и представя ежегодно в риосв-пловдив Годишен доклад за изпълнение...

Відкрита виховна година: «афганськими дорогами…» iconНа Васил СтефановДжапунов от 1864 година и на внука му, тоже Васил СтефановДжапунов от 1915 година
Васил СтефановДжапунов от 1864 година и на внука му, тоже Васил СтефановДжапунов от 1915 година

Відкрита виховна година: «афганськими дорогами…» iconДорогами Испанских королей ab € 469
Барселона Валенсия Мадрид Толедо Сарагоса Фигейрос –Жирона

Відкрита виховна година: «афганськими дорогами…» icon«дорогами войны»
Пропаганды художественными средствами патриотического подвига народа, отстоявшего независимость Отечества

Размесціце кнопку на сваім сайце:
be.convdocs.org


База данных защищена авторским правом ©be.convdocs.org 2012
звярнуцца да адміністрацыі
be.convdocs.org
Галоўная старонка