Мови трипільської культури




НазваМови трипільської культури
старонка1/5
Л О Медведєва
Дата канвертавання31.01.2013
Памер0.57 Mb.
ТыпДокументы
  1   2   3   4   5
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА


МОСЕНКІС Юрій Леонідович


УДК 81-139+81-24+81’1+81’374.4+811.161.2


ПРОБЛЕМА РЕКОНСТРУКЦІЇ

МОВИ ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ


10.02.01 – українська мова

10.02.15 – загальне мовознавство


А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук


Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.


Роботу виконано на кафедрі сучасної української мови

Інституту філології Київського національного

університету імені Тараса Шевченка


Науковий консультант доктор філологічних наук, професор

Мойсієнко Анатолій Кирилович,

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка,

завідувач кафедри сучасної української мови


Офіційні опоненти член-кореспондент НАН України,

доктор філологічних наук, професор

Ткаченко Орест Борисович,

Інститут мовознавства імені О. О. Потебні НАН України,

завідувач відділу загального мовознавства;


доктор філологічних наук, професор

Лучик Василь Вікторович,

Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В. К. Винниченка,

завідувач кафедри української мови;


доктор філологічних наук, професор

Стоянов Іван Андрійович,

Київський славістичний університет,

завідувач кафедри слов’янських мов


Провідна установа Інститут української мови НАН України

(відділ історії та граматики української мови)


Захист відбудеться “27” червня 2002 р. о 10 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

(м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14, ауд. 63).


З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці

імені М. О. Максимовича Київського національного університету

імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58, кімн. 12)


Автореферат розіслано 24 травня 2002 р.


Учений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент Л.О.Медведєва

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

З кінця 1980-х років, а особливо з часу здобуття Україною незалежності помітно посилився інтерес і представників різних наук, і широкої громадськості до джерел і найдавніших етапів розвитку української мови, культури, історії. Особливий інтерес викликає трипільська культура, поширена на території України в V–III тис. до н. е.

Праці, присвячені трипільській культурі, здебільшого стосуються матеріальної культури давніх мешканців України, рідше – їх соціальної організації, ще рідше – духовної культури, зокрема міфології (праці В. М. Даниленка, Б. О. Рибакова) та мистецтва (дослідження О. П. Погожевої). Спеціальних досліджень про мову носіїв культури Трипілля немає зовсім – за винятком окремих більш чи менш обґрунтованих припущень і поодиноких аргументів на їх користь (див. у працях В. В. Хвойки, Е. Р. фон Штерна, В. П. Петрова, Б. О. Рибакова, Д. Я. Телегіна, Ю. В. Павленка, Л. Л. Залізняка та ін.). Певний виняток становлять праці Д. Я. Телегіна, де для визначення мовної належності трипільської культури застосовано лінгвогеографію (ареал трипільської культури співвідноситься з територією поширення палеобалканської ономастики індоєвропейського походження), однак такий підхід не враховує всіх численних аспектів проблеми.

Визнається, що землеробське населення (яким і були носії трипільської культури), як правило, не знає масових переселень і, навіть міняючи мову, здебільшого лишається у своїй основній масі на тій самій території. Трипільські сліди виявлені серед різних проявів української народної творчості (праці Д. Гуменної, А. Кульчицької). Зважаючи на те, що і прабатьківщина слов’янських мов, на думку багатьох дослідників, так чи інакше пов’язана з територією України (див., зокрема, новітні праці Г. П. Півторака), видається можливим пошук слідів мови носіїв трипільської культури у слов’янських мовах і передусім в українській.

З іншого боку, підлягають спеціальному лінгвістичному вивченню ті елементи апелятивної й ономастичної лексики української та інших слов’янських мов і ті типологічні явища, які не знаходять індоєвропейського пояснення й залишаються за походженням невизначеними (допускається можливість субстратного впливу). Наявність значної кількості студій про субстрати давньогрецької мови, так чи інакше пов’язані з давньобалканськими культурами (праці Т. В. Гамкрелідзе, В. Георгієва, Л. О. Гіндіна, Р. В. Гордезіані, М. М. Казанського, П. Кречмера, А. А. Молчанова, В. П. Нерознака, Ю. В. Откупщикова, Е. Фюрне та ін.) становить значний контраст із майже повною відсутністю спеціальних праць про ті мовні субстрати України, які можуть бути співвіднесені з трипільською культурою.

Сказане зумовлює актуальність дослідженння проблеми мови трипільської культури.

Дисертація виконана в межах наукової теми Т3 НДР № 01БФ044–01 Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Актуальні проблеми розвитку української філології” (підрозділ 3 “Проблеми і тенденції розвитку української та інших слов’янських мов”).

Метою дослідження була систематизація джерел лінгвістичної інформації про трипільську культуру, вироблення методичного апарату дослідження й застосування його для системної реконструкції мови трипільської культури.

Відповідно до мети були визначенні завдання:

узагальнити й систематизувати численні припущення про мову (чи мови) трипільської культури й вивчити аргументацію на користь цих припущень;

дослідити зовнішні зв’язки трипільської культури на предмет виявлення її можливої спорідненості з тими культурами, мови яких відомі;

вивчити проблему доіндоєвропейського субстрату України та його зв’язку з мовою трипільської культури;

визначити й систематизувати лексичні елементи й типологічні риси доіндоєвропейського субстрату слов’янських мов та його можливі прояви в лексиці й типології української мови, а також зовнішні зв’язки цього субстрату;

вивчити проблему мови і типології давньокрітських доалфавітних писемностей, що представляють близько споріднену з трипільською егейську культуру;

дослідити генеалогічну належність і можливі зв’язки з мовою трипільської культури реліктових мов чорноморсько-середземноморського регіону (кімерійської, етруської, хатської, хурито-урартських);

визначити ті елементи українського, східнослов’янського і загальнослов’янського ономастичного матеріалу (гідронімії, оронімії, антропонімії, міфонімії), які можуть пов’язуватися з мовою трипільської культури;

дослідити існуючий комплекс мовознавчих методів на предмет їх застосування для реконструкції мови трипільської культури і, з залученням нових, спеціально розроблених підходів виробити методичний апарат такого дослідження;

реконструювати лексичну систему мови трипільської культури;

визначити головні фонетико-граматичні риси мови трипільської культури;

дослідити особливості функціонування трипільського субстрату в українській мові.

Об’єктом дослідження виступає трипільська культура (археологічний термін – культурна спільність Трипілля-Кукутені), що існувала на території Правобережної України, Молдови й Румунії у V–III тис. до н. е.

Предметом дослідження визначено мову трипільської культури.

Залучається цілий комплекс різноманітних лінгвістичних методів:

порівняльно-історичний;

зіставно-типологічний;

метод “слів і речей” (“лінгвістична палеонтологія”);

метод мовної інтерпретації міфу (застосовувався з античних часів без формулювання назви);

метод мовної інтерпретації мистецтва (вперше запропонований у дисертації);

метод “речей і слів” (уперше розроблений у дисертації).

Частково залучається лінгвогеографія.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше вивчено й систематизовано джерела мовознавчого дослідження трипільської культури, визначено міру застосовності в такому дослідженні існуючих лінгвістичних методів і прийомів і запропоновано нові методичні підходи, зроблено спробу системної реконструкції лексики носііїв мови трипільської культури (як апелятивної, так і ономастичної) й визначено основні фонетичні й морфологічні особливості цієї мови. Уперше здійснено лінгвістичну інтерпретацію доалфавітних писемностей Східного Середземномор’я, визначено мовну належність значної частини українського ономастичного матеріалу невідомого походження.

Теоретичне значення роботи полягає у системній реконструкції мовного середовища трипільської культури й у визначенні трипільських субстратних елементів і рис праслов’янської й української мов. Методичний апарат дослідження може застосовуватися при лінгвістичному вивчені інших археологічних культур.

Практична цінність праці полягає в можливості її широкого використання в різноманітних міждисциплінарних (етноісторичних, лінгвокультурологічних) дослідженнях, присвячених давній історії, культурам і мовам України в передісторичні й ранні історичні часи (з V тис. до н. е. до І тис. н. е.), у студіях, присвячених походженню й розвиткові української та інших слов’янських мов. Дослідження в цілому й окремі його фрагменти можуть використовуватися при читанні у вищих закладах освіти курсів “Історична граматика української мови”, “Вступ до слов’янської філології”, “Вступ до мовознавства”, “Загальне мовознавство”, “Українська та зарубіжна культура”, спецкурсів “Походження української мови”, “Мова Тараса Шевченка”, “Кріто-мікенські написи” тощо.

Публікації окремих результатів дисертаційного дослідження рекомендовані для вивчення у вищих і середніх закладах освіти (Лист Міністерства освіти України № 1/9-268 від 01.07.1998; Інформаційний збірник Міністерства освіти України. – 1998. – № 14. – С. 10; Освіта України. – 1998. – 8 липня. – С. 10).

Особистий внесок здобувача. Всі результати дослідження отримані самостійно, всі основні публікації результатів здійснені без співавторів.

Апробація результатів дисертації здійснювалася в 39 наукових доповідях на 12 міжнародних конференціях (“Мова і культура”, Київ, 1995–2001; “Україна в новій Європі”, Київ, 1996; “Переклад на межі ХХІ століття”, Київ, 1997; Міжнародні наукові шевченківські конференції Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 2001, 2002; “Наукова спадщина С. В. Семчинського і сучасна філологія”, Київ, 2001; “Україна – Азербайджан”, Київ, 2001), 4 Всеукраїнських конференціях (“Проблеми зіставної семантики”, Київ, 1995, 1997; “З ХХ в ХХІ століття”, присвячена пам’яті А. О. Білецького, Київ, 2001; “Іван Франко: письменник, дослідник літератури, культури”, Київ, 2001), 7 щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1995–2001), науковій конференції “Розвиток сходознавства в Україні” (КНУ ім. Т. Шевченка, 1998), науково-практичній конференції “Рідна мова – безцінна й невичерпна скарбниця народу” (КНУ ім. Т. Шевченка, 2002), Міжнародному науковому симпозіумі “Греція – Україна” (Київ, 1998), науковій доповіді на засіданні Вченої ради філологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1999), славістичних читаннях пам’яті Л. А. Булаховського (КНУ ім. Т. Шевченка, 1997, 2000, 2001), науковому семінарі Інституту мовознавства імені О. О. Потебні НАН України (1999), 7 семінарах Наукової ради з кібернетики НАН України і Фонду ім. В. М. Глушкова (1996–2002), при читанні нормативних лекційних і спеціальних курсів у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Результати дисертаційного дослідження викладені в 36 основних і 35 додаткових публікаціях загальним обсягом 74, 5 друк. арк.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота загальним обсягом 425 аркушів складається зі вступу, трьох розділів, підсумків і перспектив дослідження, загальних висновків і списку літератури на 909 позицій.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ


У Вступі визначається актуальність теми дисертаційного дослідження, його зв’язок із науковою темою, мета і завдання роботи, об’єкт і предмет дослідження, наукова новизна, теоретичне значення і практична цінність, особистий внесок здобувача, апробація дисертації.

Розділ 1 “Джерела мовознавчого дослідження трипільської культури” складається з 7 частин. У першій частині коротко окреслюються територіальні й хронологічні межі трипільської культури, її найголовніші особливості, і здійснюється детальний критичний аналіз відомих наукових концепцій мовної належності трипільської культури. В результаті виділено дві групи поглядів на мову трипільської культури.

Згідно з однією концепцією, це праіндоєвропейська мова чи її певна гілка – протослов’янська (В. В. Хвойка, В. В. Лучик, певною мірою Б. В. Горнунг), фракійська (В. Георгієв, О. М. Трубачов, Д. Я. Телегін), хето-лувійська (В. П. Петров), індоіранська (Б. О. Рибаков) тощо. Проти ототожнення мови трипільської культури з конкретними індоєвропейськими мовами свідчить насамперед хронологічний чинник: виділення груп індоєвропейських мов і тим паче окремих мов із прамовної єдності (хай навіть прамовного континууму) відбулося пізніше за виникнення трипільської культури, початок існування якої за сучасними даними датується V тис. до н. е. У названий період існувала ще праіндоєвропейська мова.

А проти ототожнення мови трипільської культури з праіндоєвропейською свідчить невідповідність матеріальних пам’яток трипільської культури з тими свідченнями про культуру праіндоєвропейців, які отримані на основі реконструкції праіндоєвропейської мови (методом “слів і речей”). Так, для носіїв праіндоєвропейської мови відтворено типову “патріархальну” чи “олімпійську” міфологію з богом-громовержцем (богом “світлого неба”) на чолі. А трипільська культура відзначалася міфологією “матріархального” чи “доолімпійського” типу на чолі з “Великою богинею”. Трипільській культурі властиві середземноморські культи змії й бика, проте невідомий сильно розвинений індоєвропейський культ сонячних коней і колісниці. Перелік різноманітних відмінностей може бути продовжений.

Таким чином, трипільська культура і культура носіїв праіндоєвропейської мови – це дві відмінні між собою культури. Незважаючи на сказане, носії трипільської культури (особливо пізнього її етапу) тривалий час і подекуди доволі активно взаємодіяли з носіями праіндоєвропейської мови (які перебували на території України) й виділених із неї окремих мовних “гілок” (чи окремих ділянок “континууму”). Найбільш активні контакти трипільці мали, слід припускати, з носіями майбутніх слов’яно-балто-германських і майбутніх палеобалкансько-індо-іранських мов.

Згідно з другою концепцією (В. М. Щербаківський, М. Гімбутас, Ю. В. Павленко, С. В. Конча та ін.), мова трипільської культури – неіндоєвропейська (доіндоєвропейська), близька до давніх неіндоєвропейських мов Балкан, Східного Середземномор’я, Малої Азії, а можливо й далеко ширшого регіону – від Піренейського півострова до Кавказу й близького Сходу. Ця концепція має значно більше аргументів на свою користь, аніж попередня, й підтверджується, серед іншого, зовнішніми зв’язками матеріальних пам’яток трипільської культури, що дозволяє припускати і мовні відповідні зв’язки. У цьому разі мова трипільської культури виступає як доіндоєвропейський субстрат, подібний до доіндоєвропейських субстратів Балканського півострова, Кріту, Малої Азії.

Однак, приймаючи в цілому цю позицію, слід, по-перше, враховувати грекомовність крітських писемностей іще з кінця ІІІ тис. до н. е. (що змушує відсунути час панування доіндоєвропейської субстратної мови на Кріті в більш віддалений у минуле часовий період) і, по-друге, не перебільшувати трипільсько-близькосхідних зв’язків, які виявляються лише в окремих мовно-культурних проявах.

Зважаючи на численні аргументи на користь теорії давнього перебування носіїв праіндоєвропейської мови на території України (про це йдеться у працях різних дослідників від Б. Грозного до С. В. Кончі), маємо всі підстави припускати тривалі контакти саме в Україні праіндоєвропейців із трипільцями.

Друга частина розділу 1 містить вибір і обґрунтування напрямків дослідження мови трипільської культури:

зовнішні зв’язки трипільської матеріальної культури, які можуть корелювати з мовними зв’язками;

специфічні лексичні елементи й типологічні риси слов’янських мов і особливо української, поширеної на території давнього розповсюдження трипільської культури;

давні недешифровані писемності Кріту, що належать до егейської культури, близько спорідненої з трипільською;

реліктові мови чорноморсько-середземноморського регіону (кімерійська, етруська та близькоспоріднені з нею, хатська, хурито-урартські);

українська ономастика невідомого походження, передусім гідронімія, а також оронімія, антропонімія та міфонімія.

Третя частина розділу присвячена дослідженню зовнішніх зв’язків трипільської культури. Показано, що генетично найближчою до неї виступає егейська (кріто-мінойська) культура Східного Середземномор’я. Помітні зв’язки Трипілля з Кавказом. Однак у першому випадку (Трипілля – Егеїда) є підстави припускати спорідненість культур, у другому (Трипілля – Кавказ) – тривалий контакт, передусім у галузі металургії та металевих виробів. Зв’язки трипільської культури з давнім Єгиптом, Месопотамією, Західною Європою помітно слабші, ніж зі Східним Середземномор’ям (куди входить, крім материкової Греції й островів, також Мала Азія).

У четвертій частині розділу розглянуто проблему доіндоєвропейського субстрату слов’янських мов на предмет його зв’язку з трипільською культурою. О. Б. Ткаченко слушно визначає два джерела витворення мови – генетичне й субстратне. Різноманітність індоєвропейських мов виникла, за А. Мейє та ін., передусім унаслідок накладання мови індоєвропейців, що розселялися, на неоднакові доіндоєвропейські субстрати. Докладно вивчено концепцію В. М. Щербаківського щодо накладання в передісторичній Україні прибулих кочових носіїв індоєвропейських племен на давньоземлеробські племена з доіндоєвропейською мовою. Незалежно від В. М. Щербаківського вплив трипільців на індоєвропейців припускають Л. Л. Залізняк, Ю. В. Павленко, С. А. Ромашко та ін.

Окремо досліджуються типологічні свідчення праслов’янської й української мов про доіндоєвропейський субстрат. Основною фонетичною рисою праслов’янської мови вважається так званий закон відкритих складів, для якого припускалося, зокрема, неіндоєвропейське субстратне походження (пор. праці С. Б. Бернштейна, В. М. Чекмонаса та ін.). Закон відкритого складу відрізняє праслов’янську мову від найближчих балтійських і від інших індоєвропейських, і процес відкриття складів разом із іншими фонетичними процесами, що відрізнили слов’янські мови від балтійських, мав початись у праслов’янських діалектах “уже з першого етапу їх розвитку” (Б. В. Горнунг). О. В. Царук підкреслює, що фонологічна систиема мови формується в найраніший (початковий) період її існування. Період виокремлення слов’янських мов традиційно датується межею ІІІ і ІІ тис. до н. е., що збігається з періодом зникнення трипільської культури.

Маємо підстави припускати виникнення праслов’янської мови внаслідок накладання індоєвропейських діалектів (можливо, близьких до балтійських) на трипільський мовний субстрат відкритоскладового типу. Дуже велике значення має той факт, що слов’янські слова субстратного походження (навіть без урахування слів із давніми редукованими голосними) містять рівномірне чергування голосних і приголосних:
  1   2   3   4   5

Дадаць дакумент у свой блог ці на сайт

Падобныя:

Мови трипільської культури iconПредмет І завдання методики навчання дітей української мови в російськомовних дошкільних закладах освіти
Ання, принципи, прийоми та методи навчання дітей української мови як другої, вивчає закономірності засвоєння дітьми другої близькоспорідненої...

Мови трипільської культури iconНа уроках англійської мови в початковій школі Виконала
На початковому ступені освіти відбувається становлення особистості молодшого школяра, виявлення І розвиток його здібностей, формування...

Мови трипільської культури iconПрилипче стародавнє слов’янське село. На його околицях знайдено залишки пізно палеолітичної стоянки (понад 15 тисяч років тому), поселення трипільської
Прилипче – стародавнє слов’янське село. На його околицях знайдено залишки пізно палеолітичної стоянки (понад 15 тисяч років тому),...

Мови трипільської культури iconВідкриття та дослідження трипільської культури
Кукутень. Протягом останніх років трипільська культура дивовижним чином трансформувалася у цивілізацію І з пересічної археологічної...

Мови трипільської культури iconУрок №1 Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Мистецтво основа художньої культури. Світ людини й образ світу в мистецьких шедеврах
Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Мистецтво – основа художньої культури. Світ людини й образ світу в мистецьких...

Мови трипільської культури iconАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
Роботу виконано на кафедрі культури української мови Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова Міністерства...

Мови трипільської культури iconІіі початку ХІХ століття
Робота виконана на кафедрі історії та культури української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, Міністерство...

Мови трипільської культури iconМіністерство культури І туризму україни інформаційний збірник про умови вступу до Луганського державного інституту культури І мистецтв
Головною метою факультету є підготовка висококваліфікованих фахівців у напрямку музичного мистецтва І культури

Мови трипільської культури icon«Відкрий,о рідна моя мово, свої скарбниці золоті» Вчитель
Рада вас вітати на нашому святі,присвяченому Дню писемності та мови. Рідна мова – це мова, що першою засвоюється дитиною І залишається...

Мови трипільської культури iconНа уроках української мови
Янчук Л. О. Використання ігрових технологій на уроках української мови (на прикладі вивчення теми «Іменник як частина мови» у 6 класі)....

Размесціце кнопку на сваім сайце:
be.convdocs.org


База данных защищена авторским правом ©be.convdocs.org 2012
звярнуцца да адміністрацыі
be.convdocs.org
Галоўная старонка